Тут стояла тернопільська фігура святої Теклі (1994)

Наше місто багате на історичні місця і пам'ятки, про деякі з них нині ніхто вже й не знає. У старих путівниках по Тернополю вміщували, наприклад, фотографії фігури святої Теклі — на високій колоні, біля підніжжя чотири сходинки, огороджена металевим парканом. Такі почесті святій Теклі виявлялися тому, що вважали її патронкою Тернополя, заступницею і покровителькою усіх міщан. Про це, зокрема, згадує польський історик Чеслав Бліхарський у книзі «Тернопіль, зупинений в кадрі пам'яті». Давно вже немає колони з постаттю святої, але ще від старих людей можна почути приказку: «Зроблю це, навіть якби довелося носити воду від Теклі» (бо поблизу був колодязь).

Як говорили на Тернопільщині в давнину?

Українські говори поділяються на два головні наріччя: північне і південне. Границя між цими наріччями проходить умовною лінією, по веденою від Грубешева через Володимир Волинський, на південь від Луцька та Рівного до Житомира через Фастів, Переяслав-Хмельницький, Ромни, Суми до Суджі.

“Золотий вересень”: як радянські москалі у 1939 році шокували тернополян

17 вересня 2016 року, виповнюється 76 років з часу аншлюсу Західної України Радянським Союзом.Тоді західна і східна Україна возз’єдналися в одну республіку. Радянська пропаганда ці події називала не інакше як “золотий вересень”.

Дорога війни. Унікальна історія тернопільської родини Сасоверів

"И перекуют они мечи свои на орала и копья свои  на садовые ножницы". Исайя 66 

Командир полка выстроил их на полигоне и объявил уже открытым текстом: 

- Вам выпала честь завершить Вторую мировую войну: без капитуляции Японии полная победа невозможна...

Неймовірна історія‭ ‬тернополянина Зигмунда Сасовера

Втрату усіх рідних,‭ ‬жахи Другої‭ ‬світової війни й Голокосту,‭ ‬роки поневірянь пережив‭ ‬-‭ ‬вистраждав уродженець нашого міста,‭ ‬нащадок родини місцевих підприємців Зигмунд Сасовер.‭ ‬Його доля гідна блокбастера.

Диваки Тернополя: співачка, танцюрист, Валерій Леонтьєв та “баба Слава”

19 січня 2012 року, фото ТАРАС ЦИКЛИНЯК

Урбаністичні ландшафти мало різняться від Полісся до Степу. Подібні захаращені привокзальні площі, на Заході – двірцеві. Уламок доброї архітектури – вокзал залізничний – загиджено спамом і низькопробною рекламою. Подібні на лабіринти однакові спальні райони. Одні й ті ж вулиці – Франка, Шевченка, Червоноармійська, Героїв Небесної Сотні. В центрі – театри.

Життя і смерть Яна Тарновського (1855)

Ян-Амор Тарновський, Ян Магнус Тарновський (пол. Jan Amor Tarnowski; січень 1488, м. Тарнів — 16 травня 1561, родинний маєток Вевюрка) — державний, політичний, військовий діяч Польського королівства. Представник шляхетського роду Тарновських гербу Леліва. Великий гетьман коронний (1527–1559). Придворний короля (з 1502). Каштелян войницький (з 1522), краківський (з 1536). Воєвода руський (1527–1535) і краківський (з 1535). Староста сандомирський, жидачівський, сондецький, городельський. Перший граф Священної Римської імперії в родині Тарновських (1547)[4]Tarnowscy (01)(пол.). Засновник міста Тернополя.

Дивовижна тернополянка, яка стала першою лікаркою Австро-Угорщини – Софія

Згідно із приказкою, за спиною кожного великого чоловіка стоїть жінка. У долі Стефаника їх було кілька: мати Євгенія Калитовська — найвищий ідеал жінки, Євгенія Бачинська — перша любов, дружина Ольга — подарувала йому трьох синів, Олена Плешканова — переїхала з донькою до овдовілого літератора, щоб допомогти виховати синів, а йому бути приятелькою літніх років. Софія Морачевська теж у цьому переліку. Вона не просто його платонічне кохання, а одна з тих, завдяки кому Василь Стефаник відбувся як письменник: сильна жінка, яка реалізувала себе й цінувала та мотивувала тих, хто довкола. Вона, як пишуть дослідники Олександр Кіцера та Олександр Кіцера-мол., «Василеві Стефанику в буквальному значенні випростувала хребет». Стефаник пережив її та її сина Юрія, якому присвятив новелу, казку і сценку.

Унікальні спогади про події, які трапилися у Тернополі в 1918 році

Пам’ятаю Тернопіль 75 років. (Спогад про час, що його забути не сила). Листопадові події 1918 року іменують «Листопадовим зривом». Сьогодні наші читачі мають нагоду ознайомитися з унікальними ветерана української емігрантської публіцистики, уродженця Тернопілля Анатолія Курдидика — свідка цих буремних днів, мову оригіналу. Сподіваємося, що цей спогад порадує не лише всіх тих, хто цікавиться історією рідного краю, а й самого автора котрий з нетерпінням чекає його появи за океаном.

Де у Тернополі Свята гора

У XVI ст. губляться початки тернопільського монастиря отців-василіян, що діяв при Успенській церкві на “рогатці”. Обитель була ровесницею міста, а може, й старшою за нього.

Богдан Мельник: «Будівельна праця важка, але вона дає позитивний заряд, особливо, коли ти бачиш те, що створив власними руками»

Заслужений будівельник України Богдан Мельник розбудовував Тернопіль від дитячих садків до «Березолю» та будівлі ОДА

Що так довго приховували у Тернополі? (2003)

ПІДВАЛИ КАТЕДРАЛЬНОГО СОБОРУ У ТЕРНОПОЛІ (2015Р)

Тему піземних ходів «Тернопільська газета» піднімала неодноразово. З часу заснування видання на його шпальтах можна було побачити приблизні креслення піземних розгалужень Тернополя, прочитати свідчення істориків різного часу та тернопільських старожилів, які особисто блукали підземеллями міста у повоєнні роки. У 2000-ому році з ініціативи «ТГ» навіть була створена досліницька група до якої входили науковці, спелеологи, інші спеціалісти. Однак тоді, через брак коштів і байужість місцевого керівництва, наміри вивчити підземні хои в центрі міста особливими успіхами не увінчалися. Усі таємні загадки так і залишилися нерозгаданими.

Неформали столітньої давності

ТЕРНОПІЛЬСЬКІ МАХАБУНДИ 1930-ТІ РР

Батяр – це людина, яка стоїть на межі української і польської культур, побутового міфу та реальності від середини ХІХ століття до середини ХХ-го. Суспільна думка, як той маятник, коливається, приписуючи батярству любов до різних крайнощів. Що було суттю їх існування? Свобода чи розгул? Кримінал чи легковажні бешкети? Можна стверджувати точно хіба що сам факт існування молодиків – гультяїв батяр, а решта як то кажуть, обросло величезним нашаруванням легенд і пліток.

Професор Отто Надольський, який розробив перший проект централізованого водопостачання Тернополя (1928)

Історія КП "Тернопільводоканал" тісно пов'язана з історією Тернополя. Тернополяни довгий час видобували воду, копаючи колодязі, а про таку зручність, як каналізацію, навіть не мріяли. Щоправда, централізоване водовідведення стоків з'явилося в місті значно раніше, ніж централізоване водопостачання.

Тернопіль - місто, що вижило в пеклі війни 1944 року

РУЇНИ МАГІСТРАТУ. БУЛЬВАР ШЕВЧЕНКА

Минуло 70 років з часу жахливої і нищівної битви за звільнення Тернополя від німецько-фашистських загарбників у березні-квітні 1944 р. Газета «Місто» друкувала хвилюючі спогади очевидців цих боїв. Нині ж вирішили пригадати цю незабутню, страшну й жорстоку війну на території нашого міста через експонати й документи обласного краєзнавчого музею, а також на підставі архівних матеріалів, які дослідив уважний і незаангажований німецький історик Герт Фріке, котрий видав унікальну документальну книжку під назвою «Фортеця Тернопіль 1944».

Місця, що нагадують про скульптора Миколу Невеселого

Дуже дорога моєму серцю місцина — скверик біля пам’ятника Тарасові Шевченку. Він пов’язаний із моїм незабутнім товаришем Миколою Невеселим, скульптором високого рівня. Дехто каже: якщо придивитися до Тараса Григоровича, то побачиш у його зображенні риси, що були притаманні Миколі Невеселому. Зрештою, скульптор сам хотів бути схожим на Шевченка, навіть вуса мав Шевченкові. Микола був уродженцем Луганщини, але такого запеклого націоналіста треба було ще пошукати в Тернополі. Він закінчив Санкт-Петербурзьку академію мистецтв, ту саму ж, що й Шевченко. Коли вибирали, хто створюватиме пам’ятник Шевченкові, він, безперечно, був поза конкуренцією. Шкода, що майстер прожив мало — лише шістдесят років.

Історія становлення монастирської церкви Успіння Пресвятої Богородиці Тернополя

ФОТО 1939 РОКУ

Духовні святині завжди відігравали велику роль у житті нашого народу. Від часів Київської Русі та монголо-татарської навали український народ завжди прибігав до церков - просити Бога чи Богородицю помочі.

Цифрова 3D модель тернопільського Парафіяльного костелу Віктора Хара (2012)

Тернополянин Віктор Олександрович Хара (нащадок маріупольських греків), професійний перекладач, завершує розробку віртуального макету, зруйнованого у 1954-56 році, Парафіяльного собору Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі, на місці якого зараз знаходиться ЦУМ. Є надія, що після завершення роботи, кожен бажаючий зможе в повній мірі оцінити втрачену, одну із найкрасивіших пам’яток старого Тернополя.

ЙОЗЕФ ПЕРЛЬ: ЄВРЕЙСЬКИЙ РУССО З ТАРНОПОЛЯ (ч. 1)

Cьогодні його ім’я у пересічних мешканців Тернополя асоціюється лише з новомодним супермаркетом, розташованим на однойменній вулиці. 

А раніше і вулиця, названа в його честь, пролягала деінде, і постать Йозефа Перля у культурному просторі Європи звучала по-іншому.

Хоча українська «Вікіпедія» розповідає про особистість єврейського письменника, педагога і мецената всього тільки трьома рядками, у світі він знаний як видатний просвітитель й автор першого роману на івриті… 

Володимир Лучаковський був франтом, ходив у капелюсі-габіку та довгому сурдуті

Перший бургомістр одружився з найкрасивішою пані Тернополя 

174 років від дня народження Володимира Лучаковського відзначив Тернопіль 19 березня. Так, зрештою, вважають дослідники, адже тогочасних документів лишилось не багато. Відомо, що майбутній бургомістр народився в селі Ременові на теперішній Львівщині (Кам’янко-Бузький район), але у 1845 році сім’я переїхала у Довжанку під Тернополем, де батько отримав парафію. 

«Тернопільська дитина» 

Батько Володимира Лучаковського о. Дмитро був греко-католицьким священиком. Матір, пані Антоніна, також походила зі священицького роду, була донькою отця Дольницького. Варто наголосити, що в ті часи священицький стан був чи не єдиною складовою української інтелігенції, давав його вихідцям гарантію отримати кращу освіту.

Тим не менше, отець Дмитро був священиком-аристократом і при певних оказіях їздив до Тернополя лише четвіркою коней, зазначив у своїй статті Микола Новіна у регіональному збірнику «Шляхами Золотого Поділля».