Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Де у Тернополі Свята гора


У XVI ст. губляться початки тернопільського монастиря отців-василіян, що діяв при Успенській церкві на “рогатці”. Обитель була ровесницею міста, а може, й старшою за нього.

“Хто зближається до Тернополя з південної сторони, мусить звернути увагу на маєстатичну панораму з боків вулиць Заманастирської і Зеленої в напрямі вул. Острозького. Історична вежа-дзвіниця... величаві багатоступневі сходи... стилева фасада недавно розбудованої й побільшеної церкви, її куполи, домінуючі над усім передмістям..., усе те сповняє глибоким чаром душу відвідувача”, - писав отець-редемпторист Б. Курилас у статті “Свят-Успенський храм” для першого тому книги “Шляхами Золотого Поділля”.

Опис тернопільської церкви Успіння Пресвятої Богородиці, або просто “церкви на рогатці”, духівник створив на основі спогадів з воєнних часів. Його слова підійшли б і для сучасності, якби не одне “але”. Церква і дзвіниця насправді не ті самі — первісні будівлі підірвали у радянські часи. А ті, що тепер, - відтворення. І все ж аура давнього місця збереглася.

“Василіянський монастир на “Тернопільській святій горі” входить у ментальність тернопільців, аж по розв'язанні монастирів Йосифом ІІ, стає святісю міста, дає топографічні окреслення Замонастирської вулиці і церкви, які перетривають хуртовини двох наступних сторіч”, - констатував отець Курилас.

Існував уже у XVI cтолітті

Хто і коли точно заклав монастир при церкві Успіння — невідомо. Як подавав василіянин, історик отець Михайло Ваврик у статті “Василіянські манастирі на Галицькому Поділлі”, жодної інформації про обителі XV століття у нашому краї немає. Але більше інформації з'являється після того, як на Поділля починають нападати татари. І от у ті часи з'явилися записи про монастирі у Більчі Золотому, Лісниках, Задарові, Залужжі, Литвинові, Чернихові, Бучачі і в нашому Тернополі. Останній одразу носив ім'я Святоуспенського, а діяв біля старого цвинтаря.

Про історію монастиря у XVII cт майже нічого не знаємо. Відомо хіба те, що у 1636 р. звели дерев'яну монастирську церкву і тим же роком продатували напрестольне Євангеліє у ній, читаємо у книзі Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”. У XVIII ст. обитель була невеликою. Тому підпорядковувалася більшому монастиреві у Підгірцях, що тепер відомі багатьом тернополянам завдяки гарному замку. У 1739 чи 1740 р. тернопільський монастир скасували. Одначе, як припустив отець Ваврик, усе могло бути й інакше.

“О. Де Вохт наводить передання, що тут василіяни жили ще по йосифінській касаті коло цвинтаря”, - читаємо у статті василіянина-історика.

А ще з тернопільського міщанського роду походив василіянин отець Гаврило Гарасим Кузич (1707-1772 рр.). Він у 1769 році став ігуменом обителі у Задарові й подарував для неї 18000 золотих зі своєї спадщини.

“Серед подільських отців-василіян було чимало щирих патріотів... Кількох із них, найвидатніших проповідників, місіями переорали усе Східне і Західне Поділля. Отці василіяни заснували і вели школи”, - пише отець Курилас.

Проте тернопільську обитель від ліквідації це не врятувало. Церкву в 1744 р. передали парафії.

Відродження — у 1930-му

Нова історія монастирської парафії почалася у 1830-му році. У 1836-му тернополяни розібрали старий дерев'яний храм і звели мурований — у стилі ампір. Саме цю церкву ми можемо бачити на численних воєнних листівках. А старожили навіть пам'ятають її. Біля святині у 1837 р. звели дзвіницю з фігурами Ісуса та апостола Петра. Дзвін теж був особливим — важив 12 тонн. Проте його під час Першої світової знищили росіяни.

Цвинтар біля церкви Успіння перестали використовувати у ХІХ ст. Після того, як у 1840 р. відкрили Микулинецьке кладовище. Але надгробки стояли ще й у 1940-му.

У 1931 р. митрополит Андрей Шепицький передав монастирську церкву отцям редемптористам. Уже вони у 1934-му влаштували велику місію для всього Тернополя, а згодом взялися ще й до розбудови церкви. Так само до війни утримували редемтористи монастирський сад. І навіть під час Другої світової монаше згромадження не залишило тернополян. Саме тоді дооблаштували “Усипальницю Пресвятої Богородиці”.

“У Тернополі процвітало теж буйно Марійське братство Матері Божої Неустанної Помочі... Дитячий відділ охоплював вже понад 600 дітей. Під час феєрій (канікул — прим. ред.) влаштовувались надзвичайно життєрадісні прогулянки братської дітвори до Гаїв Великих, де братські добродійки і добродії щедро годували хлібом, квасним молоком і славними гаївським овочами”, - пригадував отець Курилас.

Церква Успіння стояла у кварталі, який називали Микулинецьким передмістям. Біля неї до 1840 р. діяло старе міське кладовище
Де у Тернополі Свята гора

У XVI ст. губляться початки тернопільського монастиря отців-василіян, що діяв при Успенській церкві на “рогатці”. Обитель була ровесницею міста, а може, й старшою за нього.

“Хто зближається до Тернополя з південної сторони, мусить звернути увагу на маєстатичну панораму з боків вулиць Заманастирської і Зеленої в напрямі вул. Острозького. Історична вежа-дзвіниця... величаві багатоступневі сходи... стилева фасада недавно розбудованої й побільшеної церкви, її куполи, домінуючі над усім передмістям..., усе те сповняє глибоким чаром душу відвідувача”, - писав отець-редемпторист Б. Курилас у статті “Свят-Успенський храм” для першого тому книги “Шляхами Золотого Поділля”.

Опис тернопільської церкви Успіння Пресвятої Богородиці, або просто “церкви на рогатці”, духівник створив на основі спогадів з воєнних часів. Його слова підійшли б і для сучасності, якби не одне “але”. Церква і дзвіниця насправді не ті самі — первісні будівлі підірвали у радянські часи. А ті, що тепер, - відтворення. І все ж аура давнього місця збереглася.

“Василіянський монастир на “Тернопільській святій горі” входить у ментальність тернопільців, аж по розв'язанні монастирів Йосифом ІІ, стає святісю міста, дає топографічні окреслення Замонастирської вулиці і церкви, які перетривають хуртовини двох наступних сторіч”, - констатував отець Курилас.

Існував уже у XVI cтолітті

Хто і коли точно заклав монастир при церкві Успіння — невідомо. Як подавав василіянин, історик отець Михайло Ваврик у статті “Василіянські манастирі на Галицькому Поділлі”, жодної інформації про обителі XV століття у нашому краї немає. Але більше інформації з'являється після того, як на Поділля починають нападати татари. І от у ті часи з'явилися записи про монастирі у Більчі Золотому, Лісниках, Задарові, Залужжі, Литвинові, Чернихові, Бучачі і в нашому Тернополі. Останній одразу носив ім'я Святоуспенського, а діяв біля старого цвинтаря.

Про історію монастиря у XVII cт майже нічого не знаємо. Відомо хіба те, що у 1636 р. звели дерев'яну монастирську церкву і тим же роком продатували напрестольне Євангеліє у ній, читаємо у книзі Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”. У XVIII ст. обитель була невеликою. Тому підпорядковувалася більшому монастиреві у Підгірцях, що тепер відомі багатьом тернополянам завдяки гарному замку. У 1739 чи 1740 р. тернопільський монастир скасували. Одначе, як припустив отець Ваврик, усе могло бути й інакше.

“О. Де Вохт наводить передання, що тут василіяни жили ще по йосифінській касаті коло цвинтаря”, - читаємо у статті василіянина-історика.

А ще з тернопільського міщанського роду походив василіянин отець Гаврило Гарасим Кузич (1707-1772 рр.). Він у 1769 році став ігуменом обителі у Задарові й подарував для неї 18000 золотих зі своєї спадщини.

“Серед подільських отців-василіян було чимало щирих патріотів... Кількох із них, найвидатніших проповідників, місіями переорали усе Східне і Західне Поділля. Отці василіяни заснували і вели школи”, - пише отець Курилас.

Проте тернопільську обитель від ліквідації це не врятувало. Церкву в 1744 р. передали парафії.

Відродження — у 1930-му

Нова історія монастирської парафії почалася у 1830-му році. У 1836-му тернополяни розібрали старий дерев'яний храм і звели мурований — у стилі ампір. Саме цю церкву ми можемо бачити на численних воєнних листівках. А старожили навіть пам'ятають її. Біля святині у 1837 р. звели дзвіницю з фігурами Ісуса та апостола Петра. Дзвін теж був особливим — важив 12 тонн. Проте його під час Першої світової знищили росіяни.

Цвинтар біля церкви Успіння перестали використовувати у ХІХ ст. Після того, як у 1840 р. відкрили Микулинецьке кладовище. Але надгробки стояли ще й у 1940-му.

У 1931 р. митрополит Андрей Шепицький передав монастирську церкву отцям редемптористам. Уже вони у 1934-му влаштували велику місію для всього Тернополя, а згодом взялися ще й до розбудови церкви. Так само до війни утримували редемтористи монастирський сад. І навіть під час Другої світової монаше згромадження не залишило тернополян. Саме тоді дооблаштували “Усипальницю Пресвятої Богородиці”.

“У Тернополі процвітало теж буйно Марійське братство Матері Божої Неустанної Помочі... Дитячий відділ охоплював вже понад 600 дітей. Під час феєрій (канікул — прим. ред.) влаштовувались надзвичайно життєрадісні прогулянки братської дітвори до Гаїв Великих, де братські добродійки і добродії щедро годували хлібом, квасним молоком і славними гаївським овочами”, - пригадував отець Курилас.

Іти у Гаї доводилося попри велику кількість розбитих танків “Сталинец” і літаків — свідчень жорстокої війни. Одначе вже з поверненням совітів монастир закрили, як і церкву. Її підірвали у 1962 р. Тож відновлювати місце на “Святій горі” у Тернополі довелося мало не з нуля. Але це — вдалося. І в наші дні у монастирській церкві знову працюють отці-редемптористи.