Унікальні знимки довоєнної Казимирівської площі, яка існувала в межах сучасної вулиці Січинського. Її ше називали Малим ринком. Минуле все видається ліпшим та цікавішим, але якщо уважно роздивитися, то реалії не такі уже й радісні. Ця велика криниця місталася неподалік Сліпого,8 (тепер тут банк). Я собі так думаю, що будинок на задньому фоні - це сектор банку біля Кооперативного, який існував у повоєнні роки (видно на останньому фото).
Найбільш характерною частиною Старого Міста в Тернополі є Ринок. З упевненістю можна сказати, що ця частина є найбільш відвідуваною, але мало вивченою. Навіть план міста, виданий Подільським Туристично-Краєзнавчим Товариством, не надає відомостей, які в цій частині міста є вулиці, який вони мають вигляд. І якби запив у перехожих, де вул.Бідна, то не отримав би відповіді.
Ігор Король (10 бер 2016р) опублікував унікальну світлину тернопільського Домініканського костелу. Фото вражає своєю якістю та великим художнім смаком..душею..яку фотограф вклав у свою роботу. Таке враження, що пані з корзиною зараз зрушить з місця. Надзвичайно добре видно фасад..а на ньому 4 скульптури, рельєфи над балконом, годинник, елегантне завершення на куполі..обличчя людей..речі.
Унікальна світлина із збірок пана Ігоря Короля. Домініканська площа (тепер частина вулиці Сагайдачного). Мирні, ймовірно, польські часи. Не знаю..що це за подія. Чудово видно статую св.Вінцентія (не існує). Одним словом...нема слів..
Бабця все..чомусь..розказувала страшні та сумні казки. От..кляштори (монастирі), шо тато пияк..байки такі. Коли казала про кляштор, то мала на увазі в'язницю, де тримали пияків, які там примусово працювали. Розповідала про те, як їздила з панами гувернанткою по світі. Була народжена десь в 1860-их роках. Їздили в Закопане.. в Югославії були.
Всі дороги, рано чи пізно, ведуть на цвинтар. Питання лише в тому..йдеш ти сюди на своїх ногах чи тебе несуть. Є чимало таких, які до кладовища "не надаються", а тому губляться по лісах, ріках, морях...але зараз мова не про це. Родинний гробовець Тернополян Заводовичів / Вжесьнєвських минав сотні разів. Він розташований на центральній адеї Микулинецького кладовища. Лише 25 литопада 2014 року "випадково" зустрівся із корінною Тернополянкою пані Стефою, яка вказала на цю могилу, яка є частинкою її власної історії.
Буда вийшла на диво гарною. Цегла трималася міцно, бляху знайшли не діряву. Тоді всі діти любили з цегли, назбираної на руїнах, викладати буди. Особливо цікаво, коли дощ. Заберемося туди гуртом і з насолодою слухаємо, як по блясі барабанить дощ. Хтось не так повернеться — і вже нашої «хати» нема.
Зараз тут музучилище. А тоді, одразу після війни, ми приходили сюди і серед руїн, у битій цеглі визбирували порох. А він був і коричневий, і оранжевий. Коли придивитись, його крупинки мали форму, то зірочки, то трикутника, то ромба...
Нам, переважно, святий Миколай під подушку нічого не приносив, бо дарувалося такі подарунки, що їх клали біля ліжка. Наші батьки мали можливість..були дуже гарні забавки. Само собою, що дарували яблучка і горішки. Але крім того гуляй-ногу, ровер, візочок для ляльки, різні дитячі настільні ігри, м'ячик та ін. Гуляй-нога та ровер, то були на дутих колесах. Такого в Тернополі тоді ше ніхто не мав, які вуйцьо (Володимир Іваницький) привіз зі Львова. Тато спочатку тримав його в готелі (Шевченка,23), а потім додому приніс. Батьки казали, що святий Миколай був добрим і помагав бідним. Тато з мамою ходили в сиротинець (захоронка на Острозького,20), де допомагали дітям. Переважно всі міщани, хто мав по сусідству бідних людей, то все підтримувалося. До прикладу..наші сусіди Литвини на Нижчій Подільській (Танцорова), то там була біда (купа дітей). Колись все інакше було. Тепер багаті - то друга каста, яка бідного знати не хоче.
Ти знаєш, мені часто рука не піднімається різати чи правити старі тернопільські світлини. Воно все настільки органічне, шо його страшно чіпати руками. На фото маленькі тернополянки. Посеред них товаришка пані Ірини Максимів - Русалка.
Фото із родинної збірки пані Ірини Максимів. Найліпші знимки ті, які мають підписи або людей, котрі пам'ятають зафіксовані події. Світлину зроблено в залі Руської (української-русинської) бесіди. Йдеться про Шевченка,3.
Зв'язати ці фото із місцями та віднайти живі спогади допомогли суцільні випадковості.. та в значній мірі Анатолій Бойків. На фото Сагайдачного,4. Біля магазину зазнимкована родина тернополян Aszkenazy.
Тернопільську тюрму побудували тоді, коли Тернопіль перебував під владої російської імперії 1809-15рр. Це дуже показаво і такий почерк залишається незмінним впродовж століть. Зважаючи на те, що споруда у всі часи була оточена будинками..війни не змогли стерти її з лиця землі. Зрештою, кожна нова влада мала велику потребу в буцигарні, а тому, думаю, її б відбудували незважаючи ні на що. Свого часу працівники пенітенціарної служби авторитетно зауважили мені, що Тернопіль в цьому плані унікальне місто посеред інших на території колишнього УРСР, бо лише тут тюрма, як спеціалізоване приміщення, не діє. Пояснень цьому мені не вдалося випитати, але факт і справді унікальний.
