Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Володимир Лучаковський був франтом, ходив у капелюсі-габіку та довгому сурдуті

Перший бургомістр одружився з найкрасивішою пані Тернополя 

174 років від дня народження Володимира Лучаковського відзначив Тернопіль 19 березня. Так, зрештою, вважають дослідники, адже тогочасних документів лишилось не багато. Відомо, що майбутній бургомістр народився в селі Ременові на теперішній Львівщині (Кам’янко-Бузький район), але у 1845 році сім’я переїхала у Довжанку під Тернополем, де батько отримав парафію. 

«Тернопільська дитина» 

Батько Володимира Лучаковського о. Дмитро був греко-католицьким священиком. Матір, пані Антоніна, також походила зі священицького роду, була донькою отця Дольницького. Варто наголосити, що в ті часи священицький стан був чи не єдиною складовою української інтелігенції, давав його вихідцям гарантію отримати кращу освіту.

Тим не менше, отець Дмитро був священиком-аристократом і при певних оказіях їздив до Тернополя лише четвіркою коней, зазначив у своїй статті Микола Новіна у регіональному збірнику «Шляхами Золотого Поділля».

Краєзнавець Віра Стецько зазначає, за даними матуральних свідоцтв, гімназійне навчання В. Лучаковський розпочав у Львові в 1850-1851 рр., але з 1853 р. Володимир уже навчався в Тернопільській державній гімназії, утвореній на основі єзуїтської. У 1857 р. учень 7-го вищого класу Володимир Лучаковський в числі 10 учнів отримав «першу клясу», а у 1858 році з відзначенням закінчив навчання у вищій Тернопільській державній гімназії. Час гімназійного навчання відіграв ключову роль у формуванні особистості Володимира Лучаковського, вважає історик Володимир Окаринський, посилаючись на вже згаданий збірник «Шляхами Золотого Поділля», де зазначається, що син пароха із Довжанки В. Лучаковський у Тернополі був гімназистом, відбув у місті адвокатську практику, «отже, був у повнім того слова значенні тернопільською дитиною».

Того ж року В. Лучаковський записався на правничий факультет Львівського університету та успішно закінчив його у 1862 році. Практикувався в адвокатській конторі Леона Розмінського (або Размінського) у Тернополі, згодом (ймовірно, у 1867 році) захистив в Яґеллонському університеті в Кракові докторат.

І от молодий, повний енергії юнак у другій половині 1860-х починає адвокатську практику. Існує думка, що у 24 роки він став єдиним адвокатом-українцем чи навіть українцем-юристом у Тернополі.

«Але ця інформація не підтверджується, – наголошує Володимир Окаринський. – Відповідно до списку судових засідателів міста 1893 року доктор В. Лучаковський, за головним заняттям – адвокат, говорив і писав польською, руською і німецькою мовами. Однак адвокати іншої національності, зокрема поляк Маурици Мацішевський, окрім німецької та польської, володів русько-українською мовою».

«Постать Володимира Лучаковського знакова. Але мер тоді не мав такого статусу, як сьогодні. Помилка в тому, що ми приміряємо історичні постаті до сьогоднішніх реалій, – зазначив кандидат історичних наук, доцент кафедри журналістики ТНПУ Петро Гуцал. – То був інший світ й інші реалії, культура, закони. Бургомістр займався виключно громадсько-побутовими проблемами. До того ж обирались люди з відповідним соціальним статусом та майновим цензом. У той час статус відповідав роду занять. Існувала ієрархія рангів. Адвокати і лікарі були чи не найбільш забезпеченими. Судові процеси тривали постійно, люди так само бились, крали, вбивали. На виборах городяни обирали раду міста (тоді в неї входило лише 16 осіб), а вже рада обирала бургомістра».

В обласному архіві зберігаються списки виборців І-ІІІ дільниць по виборах до сейму і сенату 1893 року. Володимир Лучаковський балотувався по третьому округу, отож у документах зазначалось, що він сплатив 5,32 корони річного обов’язкового регулярного податку. Для простого селянина це були значні гроші.

Не франт одружився з красунею, а син священика на доньці пароха

Про особисте життя талановитого юриста практично нічого не відомо. Володимир Окаринський припускає, що він був педантичної вдачі, у спілкуванні виваженою й толерантною людиною. Для нього не існувало релігійних, класових та національних упереджень. Це підтверджує обрання доктора В. Лучаковського бургомістром і його діяльність на чолі багатонаціональної громади Тернополя. Одягався зі смаком, стильно, можливо, у старшому віці більш консервативно (про це свідчать фото з ательє). Носив довгий сурдут, жилет, краватки, «метелик», збереглась світлина Лучаковського у капелюсі-габіку («котелку»). Тобто поєднував європейську моду (епоха модерну 1880–1900-х рр.), зокрема, ар-нуво або сецесіону із традиційним стилем тернопільських міщан, можливо, будучи в числі тих, хто такий стиль у місті визначав. Чи не тому риси віденської сецесії можна помітити і в тернопільській архітектурі доби В. Лучаковського?

У Тернополі, вже будучи відомим адвокатом, В. Лучаковський одружився із Амалією Громницькою. Це була красуня, «знана на весь край», що своєю елегантністю перевищувала інших місцевих пані різних національностей, зазначається у збірнику «Шляхами Золотого Поділля».

15 листопада 1873 року в родині народився єдиний син Тадей. Юнак продовжив справу батька, закінчив Тернопільську вищу цісарсько-королівську гімназію та Львівський університет. У Тернопільській гімназії вчився дуже добре, два роки поспіль як учень третьої та четвертої кляси отримав перший ступінь. До речі, у гімназійному звіті Тадея помилково названо Володимиром. Потому Т. Лучаковський працював у Відні радником касаційного суду, пізніше переїхав до Львова, де помер у 1947 році. Варто визнати, що син першого бургомістра позиціонував себе як поляк.

Периферійне місто потребувало змін 

Що ж являв собою Тернопіль у часи Володимира Лучаковського?

– На відміну від Кременця і Бережан, Тернопіль був непримітним, сірим, буденним містом щодо благоустрою та громадсько-культурного життя, – розводить руками Петро Гуцал. – Поки у 1938 році не відкрили цукроварню «Поділля», тут не було жодного підприємства. Місто жило за рахунок торгівлі, ярмарок, торговища (як називали ринок) і від продажу землі під забудову. Життя активізувалось за рахунок залізниці, проведеної у 1870 році, але тут заслуги влади міста не було жодної. Поруч проходив кордон і була цісарська програма залізниць.

В обласному архіві зберігаються циркуляри та документи магістратури Тернополя з дирекцією будівництва Галицької східної залізниці кінця 1894- початку 1895 років. У листах, зокрема, йшлось про надання житла службовцям залізниці та виділення приміщення під контору.

– З 1726 року місто мало торг Св. Анни. Тобто після свята (26 липня) протягом двох тижнів у Тернополі тривали ринкові торги. Ринок (торжище) розташовувався на площі, де зараз стоїть пам’ятник Данилу Галицькому. Також цісар Фердинанд, коли надав статус королівського міста, встановив шість днів одноденних торгів, – каже пан Петро. – До речі, за радянської влади лише у 1953 чи 1954 році базарний день перенесли з середи на неділю, щоб люди перестали ходити до церкви.

Очевидний факт: Тернопіль був периферією. Його власники приїжджали сюди на пару тижнів відпочити, відтак їх мало хвилювали проблеми городян. Лише коли у 1843 році Тернопіль відкупився за 175 тисяч форинтів і місто стало вільним королівським, відкрились нові можливості.

У бургомістра забрали навіть пагорб 

Однак помилково стверджувати, що до Лучаковського місто потопало у нечистотах. У болоті після дощу – так, але каналізація була, лише за часів В. Лучаковського впорядкували центр, вулиці виклали бруківкою. Адже бургомістр і члени ради бували у Львові, Відні, Кракові і бачили архітектуру європейських міст.

Помилково вважати В. Лучаковського першим українцем – керівником міста в історії Тернополя. Насправді доктор Лучаковський став першим українцем на посаді бурмістра вільного королівського міста Тарнополя і пропрацював на користь громади майже 30 літ: спочатку як радник і асесор маґістрату, потім – як заступник бургомістра, а з 3 березня 1896 р. і до самої смерті 11 квітня 1903 р. – як бургомістр. За цей час, дослідила краєзнавець Любомира Бойцун, було споруджено електрівню та проведено електричне освітлення вулиць, зведено новий залізничний вокзал і розширено колії. Для вирішення проблеми безробіття і забезпечення дешевим легкодоступним пальним на глибині 3-5 м почали розробляти торфовища на міських оболонях, в районі нинішнього гідропарку.

Крім того, на високому стовпі на розі вулиць Міцкевича – 3-го Мая (тепер бульвар Т. Шевченка і вул. П. Сагайдачного) встановили вуличний годинник, у Новому городі (тепер – Старий парк) на честь 300-річчя Берестейської церковної унії було насипано Холм Унії. Нині тут пагорб Слави полеглим під час визволення Тернополя у квітні 1944-го воїнам Червоної армії. Також було побудовано міський шпиталь (тепер лікарня швидкої допомоги), відкрили пам’ятник Адаму Міцкевичу, а на вул. Руській споруджено перлину галицької неоготики – парафіяльний костел Божої Матері. У передмісті Тернополя, у В. Гаях, бургомістр Лучаковський заснував «Парк здоров’я», у народі більш відомий як «Личаківка» або «Володимирівка», і пустили до нього кінні омнібуси.

Не треба Лучаковського ідеалізувати, возвеличувати і лакувати, кажуть історики. У нього були добрі попередники, які також дбали про благоустрій міста. Задовго до Лучаковського, у 1800-у році, Григорій Шашкевич у Тернополі виконував обов’язки асесора. Він точно був українцем, ймовірно, зі знаного роду просвітителів. Один із власників Тернополя, князь Костянтин Острозький, був русин-українець.

Як «і» посварилася з «о»

І на завершення щодо правопису прізвища бургомістра. Практично з часу повернення імені Володимира Лучаковського історики і мовники сперечаються, як правильно писати: Лучаковський чи Лучаківський?

«В усіх церковних шематизмах (списках осіб – авт.) вказується «Лучаковський», – зазначає Петро Гуцал».

Проблема в тому, що документація велась польською мовою. Однак навіть у тогочасній українській газеті «Діло» прізвище Лучаковського писалось через «О».

… Володимир Лучаковський як бурмістр востаннє головував на 18-му засіданні Ради м. Тернополя 18 березня 1903 року. 11 квітня «Володимир Лучаковський, доктор права, крайовий адвокат, греко-католик, помер через пневмонію», свідчить запис у метричній книзі. 13-го числа його поховали на Микулинецькому цвинтарі.

Жанна Попович («Номер один») http://gazeta1.com