Юдеї концентруються в м. Тернопіль з початків його створення, з 1540-х рр., ав 1550 р. отримала привілегії оселятися у всіх частинах міста крім ринкової площі. Багато будинків і синагога згоріли після пожежі 1623 р. Відбудовано будинки і нову синагогу укріпленого типу в 1640-х рр., яка крім усього служила як оборонна споруда на ряду із укріпленою стіною міста під орудою "гетьмана жидівського”.
За совєтських часів. Після приходу до влади Гітлера напруженість у Європі зростала. Антисемітизм у Польщі під впливом сусідства із заходу приймав загрозливих масштабів, становище євреїв у Польщі поступово ставало нестерпним та безвихідним. Під їхніми ногами горіла земля і на горизонті не видно було жодного променя надії. Звістка про завоювання Польщі Гітлером та початок війни була для населення тяжким ударом. Серця людей чуяли біду.
17 вересня 2016 року, виповнюється 76 років з часу аншлюсу Західної України Радянським Союзом.Тоді західна і східна Україна возз’єдналися в одну республіку. Радянська пропаганда ці події називала не інакше як “золотий вересень”.
Втрату усіх рідних, жахи Другої світової війни й Голокосту, роки поневірянь пережив - вистраждав уродженець нашого міста, нащадок родини місцевих підприємців Зигмунд Сасовер. Його доля гідна блокбастера.
Ми в дитинстві (1930-ті) не задумувалися про майбутнє. Ми думали, шо так як є...буде все. Найліпші свята були до 1939 року. Лишилися приємні та добрі спогади. А пізніше..то вже було дуже страшно, дико та невиносимо. Найскладніше Різдво було в 1939 році (за москалів), коли мого татка Онуфрія Саїка заарештували за те, що він запізнився на роботу на 10 хвилин. Він просто не хотів спішити через погану погоду. Його судили перед святами. Тоді йшов дощ зі снігом.. Дали йому 2 роки приимусової праці, копали на Галєвій горі (Кутківці) окопи.
В часи мого дитинства (1930-ті роки) тернопільського ставу не існувало. Про те, що він був у нашій родині ніхто і ніколи нічого не говорив. Може й старші між собою говорили, але до нас (дітей) то не доходило. На тому місці були дуже хороші людські городи. Там така ярина росла, шо ви собі не можете уявити. На Підзамчу (парк Шевченка біля замку) мешкала родина мого чоловіка. Бенцали мали великий город, тримали корову і свині. То було таке..як село. В нашій дитячій уяві..складалося враження, що там живуть бідні люди. Але то так, насправді, не було. Там мешкали господарі, які постачали продуктами Тернопіль. Городи тягнулися аж до Загребелля...до ріки, яка тече попід мостом. Ріка була широка і глибока. Коли робили реконструкцію мосту біля Маяка, то там стояла деревляна сторожова будка, то мій Славцьо вилазив туди і звідти скакав у воду. Та вся територія..то було дуже приємно. Ріка Серет мала русло (до дамби), яке роздвоювалося. Ми там купалися. Аж так широка не була..десь пару метрів.
На Підзамчу (тепер парк Шевченка) по війні мешкало 20 родин. Там, де зараз праве (ближче до Старого замку) крило готелю "Тернопіль" містився Новий замок. Він був дуже поруйнований внаслідок подій війни. Руїни стояли конкретні, все було в грузах. Люди розбирали те будівельне сміття на власні потреби. Відновити його було нереально. Новий замок мав глибокі підвали, але вони також знищені...то все засипали після війни. Свого часу на Замковій було провалля.
Населення Тарнополя з 1943 до 1945 р. скоротилось на двадцять тисяч. Напевно, більша частина людей, попереджена німцями перед облогою, просто не повернулася до міста, наприклад, поляки могли виїхати до Польщі, а частина українців лишилася по селах, а якась частина, зрозуміло, померла або загинула. За всю війну населення Тарнополя зменшилось на 34000 чол. Але це ще не все. Після 1945 р. і до 1955 р. з Тернопільщини були вивезені в «мєста нє столь отдальонниє» тисячі патріотичних сімей – родичів воїнів УПА (бандерівців). Моя мама, як лікар Струсівської лікарні, супроводжувала один раз у 1949 р. ешелон з інтернованимисім’ями, з ближніх до Струсова сіл.
Фото із родинної збірки пані Ірини Максимів. Найліпші знимки ті, які мають підписи або людей, котрі пам'ятають зафіксовані події. Світлину зроблено в залі Руської (української-русинської) бесіди. Йдеться про Шевченка,3.
Тернопільську тюрму побудували тоді, коли Тернопіль перебував під владої російської імперії 1809-15рр. Це дуже показаво і такий почерк залишається незмінним впродовж століть. Зважаючи на те, що споруда у всі часи була оточена будинками..війни не змогли стерти її з лиця землі. Зрештою, кожна нова влада мала велику потребу в буцигарні, а тому, думаю, її б відбудували незважаючи ні на що. Свого часу працівники пенітенціарної служби авторитетно зауважили мені, що Тернопіль в цьому плані унікальне місто посеред інших на території колишнього УРСР, бо лише тут тюрма, як спеціалізоване приміщення, не діє. Пояснень цьому мені не вдалося випитати, але факт і справді унікальний.
Tarnopol 1939 r. - Z tyłu stoisko Tygodnia Propagandy Przysposobienia Wojskowego Kobiet, a z przodu mója tata (4 lata).
Тернопіль, 1939р. На фото мій тато (4 роки). За його спиною розташований пункт тижня агітації залучення жінок до війська.
Ймовірно на вулиці Міцкевича, бо більш популярного місця із сквером важко уявити. Зауважте, як файно вбрана дитина. Не варто нагадувати, що це була остання спокійна пора в житті міжвоєнного Тернополя.
Вранці 19 вересня 1939 року червоноармійці під командою офіцера встановили гармату перед костьолом оо. домініканів і почали методично стріляти по фасадах і вежах. Причиною було те, що у вежах нібито ховалася група польських офіцерів, які стріляли по "визволителях". Опісля з'ясувалося, що там нікого не було. Від гарматних пострілів загорілися дерев'яні вежі, а потім і купол. Міські пожежники, які вилізли на дах костьолу, були також обстріляні, а їхній командант — важко поранений. Вогонь через сходи проникнув у середину приміщення, внаслідок чого згоріли бічні вівтарі та орган, були пошкоджені цінні фрески С.Строїньського. Червоноармійці заборонили гасити пожежу. Приміщення монастиря розграбували солдати. В грабунку брали участь і колишні квартиранти — місцеві люди, які жили в келіях. Ксьонзів — о.Фабіяна Мадуру, о.Антоніна Гронісєвіча і ченця бр.Яцка Матогу заарештували і відвезли автом на допит до тимчасового будинку НКВД на вул. Качали, а потім під вартою відвели у міську в'язницю на вул. Міцкевича. Їх випустили на волю через два тижні.
Із книги "ТЕРНОПІЛЬ 1540-1944. Історико-краєзнавча хроніка. Частина I" (2010). І.Дуда
Пропагандистське фото Тернополя 1939 року. Йдеться про осінь, так званий "Золотий вересень", а саме першу радянську окупацію. Нажаль, місцевість впізнати не вдається. Радість частини тернополян згодом змінилася на розпач, бо з домівок почали зникати речі, спокій і життя.
Прийшла октябрська. Татко приходе з роботи і каже: «Нусічка, сьогодні великий баль буде в ресторації» (йдеться про Шевченка,23). А мамця каже: «Який баль? Шо за?» Та то, каже, вони (більшовики) свято Жовтневої революції. Вони будуть справляти і то каже, саме то.. Бо то, взагалі то була військова влада в перші дні.
