…допіру сьомому десятилітті 19ст. в Тернополі сталася епохальна подія – розпочали продавати содову воду і то лише в аптеках. Винахід прийшов до Тернополя. Заслуга належить панові доктору Антонію Бухельту.
Показ дописів із міткою Кухня. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Кухня. Показати всі дописи
#дядьСаша про голод та тернопільську кухню 1950-их рр
Харчові продукти для батьків, звичайно, були на першому місті. В принципі ми не голодували, адже хліб, пісний борщ або зупа (суп) і картопля або якась каша, частіше всього “кирзуха” або “пшонка”, рідше гречка, були завжди, але й не шикували. Каші подавались або з молоком, або, дуже рідко, з м’ясною підливкою. Доводилось вистоювати довжелезні черги, щоб купити норму - в одні руки кілограм якоїсь крупи, муки або цукру. Коли їх завозили в магазин (тоді казали – викидали), в чергу ставала вся сім’я.
Ірина Максимів про горілку з перцем та татки, який копав окопи на Галягурі (1939)
Ми в дитинстві (1930-ті) не задумувалися про майбутнє. Ми думали, шо так як є...буде все. Найліпші свята були до 1939 року. Лишилися приємні та добрі спогади. А пізніше..то вже було дуже страшно, дико та невиносимо. Найскладніше Різдво було в 1939 році (за москалів), коли мого татка Онуфрія Саїка заарештували за те, що він запізнився на роботу на 10 хвилин. Він просто не хотів спішити через погану погоду. Його судили перед святами. Тоді йшов дощ зі снігом.. Дали йому 2 роки приимусової праці, копали на Галєвій горі (Кутківці) окопи.
Пан Сергій про тернопільський "Підводний човен"
В підвалі Руської,23, свого часу, існував дуже популярний тернопільський пивний бар, який називали "Підводним човном". То були 1970-80-ті рр. Він перестав існувати в кінці 80-их. Я тоді вперше побачив дубові столи та лави. Там було два зали. О...скільки там пива випито! Це був настільки ж популярний заклад, як і Стара піцерія. Весь Тернпіль туди ходив на пиво.
Ірина Максимів про татка, який любив забави та все життя вечеряв не пізніше п'ятої години
Мій татко (Онуфрій Саїк, 1882 р.н.) дуже любив забави. Випивка - то лише для гумору, душа звеселяється і мозок краще працює. Було так, шо в неділю чи то до якоїсь оказії купував собі маленьку пляшечку (чвертку) горілки. За ціле моє життя ніколи не бачила його п'яним. Татко все жартував, що так як він любить горілку, так горілки не любить ніхто. Коли розходилися гості, то він останній раз все їв в п'ятій годині. Вставав по старому часі в 11 годині (тепер 9:00) і пив правдиву каву з пінкою.
#дядьСаша про трафунки з грошима, тернопільську газбульку та піонерів
Якось, батьки виділили бабусі на якісь серйозні господарські проблеми солідну суму грошей. Вони лежали у кухні на бамбетелі (це такий дерев’яний диван з ящиком під сидінням) гарненькою купкою купюр. Я і взяв собі одну, яка мені сподобалась, бомаженцію (тоді ще не розумів номіналів, а то було двадцять п’ять рублів) таку величезну за розміром, з портретом “Великого” Леніна, і десь в п’ять раз більшими по розміру, ніж сучасна гривня.
Ірина Максимів про тернопільський довоєнний різдвяний стіл
На Різдво ми готуємо все так само, як і перед війною. В мене має бути на столі 12 страв. Кутю, до прикладу, дехто готує із рису, але у нас все була пшеничка. Те, що тепер називають узваром ми називали кОмпотом із сушені. Пісний борщ. Окремо варилися вушка. То маленькі пиріжки з грибочками, бараболькою та смаженою цибулькою. Ше була фарширована і смажена риба, капуста з грибами.
Ірина Максимів про пізні шлюби у довоєнному Тернополі
Перед війною Тернополяни, в переважній більшості, жили скромно. Якщо збудувалося помешкання, то в ньому тіснилося не одне покоління. Українці довго не одружувалися, бо були бідними. Через то в перші довоєнні роки (міжвоєнний час 1920-30рр) ніколи не було молодих батьків. Просто..не було за що створювати родину. Мама не працювала. Абортів тоді ніхто не робив. Скільки було - стільки родили. Так шо..мужчини тоді були скремповані дуже. Женилися в 30,35 чи навіть 40 років. Кавалєр... А тепер у нас в 40 років вже дідо. Було багато старих кавалєрів. Жити не було де, грошей на родину не вистачало. Винаймати житло також дорого.. Якщо вже молодий чи молода йшли на нове обійсця..то також..як і зараз..були сварки і клопоти. Для того щоб в хаті був спокій - на кухні має бути лише одна жінка.
#дядьСаша про їстивний гриб трутовик сірчано-жовтий
Гриби нарізали в центрі Тернополя. 14 травня 2016 року. Жалію, що не знав про рецерт паштету із їстивного трутовика сірчано-жовтого
Пані Дарця з Гримайлова та "Солодке печиво"
Дарія Цвек з'явилася на світ 10 жовтня 1909 року у Гримайлові, що на Тернопільщині. Я ніколи не чув про неї, бо кухню люблю звичну і шукати в ній особливості поки нема часу. Коли п'ятий раз знайомі розповіли про цю знану Галичанку, то не стримався і пішов шукати в мережі більше. Не знаючи деталей можу на перед сказати, що головна цінність, без сумніву, у щирості подачі та вмінні передати кухонний дух часу. Родилася Дарця за бабці Австрії, яка її сформувала як Особистість і дала основи не лише кухонні, а й світоглядні.
Пан Володимир про святкування Нового року та Різдва у Тернополі
..келішки були із скла, але туди міг влізти хіба мізинець. Новий рік (з 31 грудня на 1 січня) перед війною в Тернополі ніхто не святкував. А от Різдво святували дуже добре. Перш за все ялинка була не новорічна, а різдв'яна. Вона була живою..купувалася, бо то було доступно. Поряд мешкав мій дідо (на рогатці), то ми все йшли до нього на Різдво. Тато прибирав ялинку 6 січня. Мама готувала на кухні. І ше була така особливість, шо тато смажив пампушки з мармулядою, які посипалися цукровою пудрою. Мої цьотки зносили то все до діда, але обов'язково від тата мали бути пампушки. А ше він готував заливну рибу (щуку або карпа). Її купували на Білогірській..там ті Паращуки..вони ловили. То була рідкість. Сиділи у діда, збиралися батьки, а ми гнотики (діти) за ними і ходили колядувати по Дорошівці, Гайовій..то було як мале село. Після війни ми також ходили з колядами. Якби я не прийшов вінчувати, то би ся образили цьотки мої. А на Валися - колядувати, то було обов'язково. На столі обов'язково була кутя. Дехто готував борщі з вушками, а в нас мала бути смажена пісна капуста і варений горох. Селедець, риба.. Ялинку знімали вже аж після Йордану.
А тут, де зараз побудовано п'ятиповерховий дім на Острозького, то мешкали Войтовичі. Там був старий будинок, який знесли. То все Дарця мені кутю на свята приносить. Все кози тримали.
Ірина Максимів про тернопільські споконвічні приготування до Різдв'яних свят та кухню
То все питання звички. Як було заведено вдома - так людина тягне ту лінію через все своє життя. Зараз тих всіх приготувань я не потрафлю, але все добре пам'ятаю. Приготування до Різдва споконвічно починалося із прятання хати! Прибирання та порядки тягнулися через цілий грудень і аж до Нового року. Я так планувала щоб до Нового року в мене хата була вилизана. Не випрятана, а вилизана! Кожний кутик, кожна накривка, ложечка і горнятко..всьо було випуцувано. Як в креденсах..так і в шафах.. То всьо на двір виносилося, все тріпалося..і килими..і все.. То була содома і гомора. Вікна мила ше в листопаді. Я не могла до ніякої роботи взятися поки в мене не була випуцувана хата. Підлога мала бути нафасована так, шо до неї можна було зачесатися. Моя мама була дуже строга (Ганна Саїк), Царство їй Небесне, але вона мене зробила ґосподиньою. Чому вуйцьо (Володимир Іваницький) до мене приїжав і любив бути? То такий пан був, шо не всюди приживеться. А він до мене з охотою їхав (зі Львова) і по тижнях сидів.
Володимир Сушкевич про тернопільські дитячі повоєнні розваги
Зараз тут музучилище. А тоді, одразу після війни, ми приходили сюди і серед руїн, у битій цеглі визбирували порох. А він був і коричневий, і оранжевий. Коли придивитись, його крупинки мали форму, то зірочки, то трикутника, то ромба...
#дядьСаша про радянські солодощі
 |
| КАРАМЕЛЬКА "ЛАКОМКА" 1967Р. МАТЕРІАЛ: ВІТАЛІЙ КОНЬКО |
ЦУКЕРКИ. Після невеличкого відступу (так вже думка в мене полетіла) повернемось до пригод Тернопільського «мільйонера» 50-х років. Як ми нагазбулькались, зразу пішли на цукерки. З широкого “мільйонерського” плеча купую повних 150 грамів наполовину “чиколядних” цукерок «Колос». Були ще кращі чиколядові – «Ельбрус», але вони були дорожчі. Їх мама часом купувала, щоб зварити какао (порошку какао знайти в магазинах було неможливо) – терли цукерочки дрібненько і розварювали в молоці. Таке щастя було рідким, десь два рази на місяць від сили, не частіше.
#дядьСаша про тернопільський завод безалкогольних напоїв на вулиці Доли
Вже в кінці 60-х з’явилося різноманіття. До названих вище додались сливовий з м’якоттю, потім грушевий і березовий, Богу дякувати, без м’якоті. Ще пізніше ми спробували екзотику - мандариновий, апельсиновий, гранатовий і грейпфрутовий соки. Вроді, можна також було купити, як ми ще казали - солодку воду у пляшці. Та де там! Така вода з’явилася лише в кінці 50-х. Батько мого однокласника Сергія Гороховського був головним інженером заводу безалкогольних напоїв у Тернополі, що розміщувався на вул. Доли і виробляв два види: лимонад і дюшес. Спробуйте знайти у нас таку вулицю! А вона існує. Мені більше подобався лимонад. Між іншим, ця вулиця існує й зараз, але її мало хто знає, бо від неї лишилося три (колись було більше сотні) будинки в долинці, зразу за міською поліклінікою на вул. Острозького. Великим щастям для нас було попасти туди з Сергієм - на «екскурсію»! Понапиваємось!
Збірка спогадів про Тернопіль "Пацани повоєнних років"
Публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль!"
Ірина Максимів про тернопільські флячки та цьоцю Бліньцю з Подолу
Флячки - то є желудок, страва така. Лінива людина того не приготує. Перш за все його треба покраяти, посолити, виполокатита і вишкрабати добре. Після того заляти зимною водою з оцетом. То все має стояти, шо найменше добу. Після того воно стає білюсіньке та чистюсіньке. Потім ше раз то всьо шкрабається, ріжеться на костки і вариться. То треба цілий день варити, бо желудок є твердий. То можна робити сос (соус), можна робити зупу флячкову на перловій чи ячмінній крупі. Мій чоловік дуже лбить то. А зупка флячкова - то така смакота, шо я вам не можу передати. Флячки готуються тільки з телячого шлунку. Зараз то, напевне, ніхто не готує і не вміє готувати.
Богдан Остап'юк про тернопільську Дорошівку та Різдво (1969)
Різдво на Дорошівці (З циклу: Давній Тернопіль)
На рогатці, біля Свят-Успенської церкви (її знищили боль шевики в листопаді 1962 р.), розходяться вулиці в різні напрямки. Одна з них вул. Дороша, починається біля криниці, де бувало на Йордан святили воду. Вона біжить рівнобіжно з залізничим шляхом, який пересікає її біля Степана Кордуби, а далі проходить вниз біля Голоднюка попід міст і лучиться з вул. Білогірською.
Підписатися на:
Дописи (Atom)