Ми після школи брали тачки, лопати і йшли парк новий робити. Ми не вірили, що там колись буде парк. Суцільне болото, одна площадка..а на ліво тягнулася дорога до Підзамча. Озера ше тоді не було, а лише городи людські. То все ми школярі робили. Територія сучасного парку Шевченка - це суцільний повоєнний смітник. Туди звозили "грузи" (будівельне сміття). Там було багато окопів, які закидали тими грузами. Там само, як і сквер Чорновола.
Показ дописів із міткою Ірина Максимів. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Ірина Максимів. Показати всі дописи
Ірина Максимів про замордованих совітами Тернополян (1939-1941рр)
Cкоріш за все..на фото двір тернопільської тюрми в липні 1941 року. Німці дозволили людям розпізнавати. шукати родичів та знайомих, яких закатували під час попередньої радянської окупації міста 1939-41рр. Про ці страшні подій збереглося чимало спогадів старожилів.
Ірина Максимів про тернопільські довоєнні капелюхи
Ви знаєте..носили циліндри в Тернополі перед війною, але то лише старші пани. Можна сказати, шо то було ознакою місцевої інтелігенції. Також часто мали із собою паличку. Коли ми за німців жили в арбайзамті (вул.Замкова) то в городці, де тепер пам'ятник Данилу Галицькому, все люди собі спацерували. Як нині пам'ятаю..білий шаличок. чорний плащ і циліндр. Але низький (звичайний) капелюх був більш популярним. Люди середнього віку циліндрів не носили.
Чому тернопільський поліцай кропив товари нафтою? Спогад про довоєнний Старий ринок
На Старому ринку за порядком слідкував поліцай. Всі товари проходили перевірку, після чого були доступні для продажу. Старожили згадують, що люди не любили перекупок (сидух). В тому випадку, якщо виникало явне непорозуміння (неяскісний товар чи продавець вів себе некоректно) поліцай скроплював (псував) товар нафтою і розмова на тому завершувалася.
Ірина Максимів про тернопільські довоєнні казки, які розповідала бабця Юлія Саїк
Бабця все..чомусь..розказувала страшні та сумні казки. От..кляштори (монастирі), шо тато пияк..байки такі. Коли казала про кляштор, то мала на увазі в'язницю, де тримали пияків, які там примусово працювали. Розповідала про те, як їздила з панами гувернанткою по світі. Була народжена десь в 1860-их роках. Їздили в Закопане.. в Югославії були.
“Золотий вересень”: як радянські москалі у 1939 році шокували тернополян
17 вересня 2016 року, виповнюється 76 років з часу аншлюсу Західної України Радянським Союзом.Тоді західна і східна Україна возз’єдналися в одну республіку. Радянська пропаганда ці події називала не інакше як “золотий вересень”.
Ірина Максимів про давню тернопільську Стару синагогу
В 1930-их рр ми з бабцею Юлею Саїк бували в Старій синагогі на відправах. Було "калатало", яке сповіщало людей. То зовсім інший звук ніж християнські дзвони. Такий глуховатий..приглушений..звук, але добре чути. "Дзвонили" не лише в суботу, а й на свята. Як буквально виглядав той "дзвін" не можу вам сказати. Ми мешкали на вул.Нижчій Подільській (Танцорова). Синагога мала навколо себе невеличку площу, а саме там, де зараз корпус музичного училища.
Ірина Максимів про зимовий довоєнний Тернопіль
Перед війною сніг відкидали деревляними лопатами. А потім саньми вивозили той сніг на поля. Бували сильні снігопади та морози, саме тому в місті ставили п'єцки (пункти обігріву). Носилися спеціальні навушники, які одягали під капелюх. Поряд із тою пічкою сиділа людина на таборку чи кріслі, вся обкутана. Поряд була пачка з вугльом та патиками. Одним з таких пунктів був навпорти Шевченка,21. Мороз до 40 і більше градусів був.
Ірина Максимів про тернопільські довоєнні фіакри
То був найпопулярніший вид міського транспорту в часи мого дитинства (1930-ті). Фірман сидів на підвищенні. Якшо фіакр був помальований на чорно, вишнево чи на біло - то коні мали відповідний колір. То завжди так було! Були простіші, а були шикарніші. Буду мав чи не кожен, бо так від поганої погоди ховалися. Великі могли постіли 3-4 людини, а малі - 2. Ше був маленький стільчик, де могла сісти дитина. Пішохідних переходів позначених не було. Але то не проблема, бо на місто всього пару машин.
Ірина Максимів про те, як німці розстрілювали п'яних радянських солдатів в Тернополі (1944р)
Наш німецький знайомий Герхард (Gerhard) і його тато були антифашистами. В 1944 році він клявся мому татові, що не вистріляв жодного патрона в руского солдата. В будь якому випадку, як німецький солдат був зобов'язаний брати патрони, які згодом викидав. Так само робив і його товариш.
Ірина Максимів про горілку з перцем та татки, який копав окопи на Галягурі (1939)
Ми в дитинстві (1930-ті) не задумувалися про майбутнє. Ми думали, шо так як є...буде все. Найліпші свята були до 1939 року. Лишилися приємні та добрі спогади. А пізніше..то вже було дуже страшно, дико та невиносимо. Найскладніше Різдво було в 1939 році (за москалів), коли мого татка Онуфрія Саїка заарештували за те, що він запізнився на роботу на 10 хвилин. Він просто не хотів спішити через погану погоду. Його судили перед святами. Тоді йшов дощ зі снігом.. Дали йому 2 роки приимусової праці, копали на Галєвій горі (Кутківці) окопи.
Ірина Максимів про свято зими та тернопільські довоєнні оркестри
Перед війною на тому місці, де тепер став були городи. Взимку там нічого не відбувалося. За рядянських часів там проводили різні заходи, але то все нагадувало п'янку. До війни часом в Старому парку грав оркестр, але то дуже рідко.
Ірина Максимів про старенькі тернопільські глиняні хатки
Маленькі одноповерхові будиночки, які досі можна побачити на Зарудді, Новому Світі, Дорошівці - то типове довоєнне помешкання незаможніх Тернополян. Я ніколи не чула нарікання на такі умови життя. То було таке їхнє життя, до якого вони звикли. В тих хатках було тепло, добре та спокійно. Там батьки горілки не пили, поганих слів не говорили, дітей з хати не виганяли та не били. До свят там постійно робилися порядки. То все мало скромний вигляд, але було чисто та охайно. Там не було підлоги, глиною мастили. Колись люди не нарікали на життя, як тепер.
Ірина Максимів про татка, який любив забави та все життя вечеряв не пізніше п'ятої години
Мій татко (Онуфрій Саїк, 1882 р.н.) дуже любив забави. Випивка - то лише для гумору, душа звеселяється і мозок краще працює. Було так, шо в неділю чи то до якоїсь оказії купував собі маленьку пляшечку (чвертку) горілки. За ціле моє життя ніколи не бачила його п'яним. Татко все жартував, що так як він любить горілку, так горілки не любить ніхто. Коли розходилися гості, то він останній раз все їв в п'ятій годині. Вставав по старому часі в 11 годині (тепер 9:00) і пив правдиву каву з пінкою.
Пан Богдан про весняного тернопільського Миколая, жида Мошка та руїни вокзалу
Коли Василько ще був зовсім малим хлопчиною, мав, мабуть, років шість (1940р), то він дуже любив їздити з татом на возі (з села Домаморич) до міста (Тернопіль). Сідав поряд на переді та брав віжки і батога в руки. Дуже йому хотілося вдарити коня шоб рухався швидше, але вони його не хотіли слухати. Коні були гарні і високі, гнідої масти.
Підписатися на:
Дописи (Atom)