Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

#дядьСаша про радянські солодощі

КАРАМЕЛЬКА "ЛАКОМКА" 1967Р. МАТЕРІАЛ: ВІТАЛІЙ КОНЬКО
ЦУКЕРКИ. Після невеличкого відступу (так вже думка в мене полетіла) повернемось до пригод Тернопільського «мільйонера» 50-х років. Як ми нагазбулькались, зразу пішли на цукерки. З широкого “мільйонерського” плеча купую повних 150 грамів наполовину “чиколядних” цукерок «Колос». Були ще кращі чиколядові – «Ельбрус», але вони були дорожчі. Їх мама часом купувала, щоб зварити какао (порошку какао знайти в магазинах було неможливо) – терли цукерочки дрібненько і розварювали в молоці. Таке щастя було рідким, десь два рази на місяць від сили, не частіше.

КАВА. До слова, була ще й кава – вівсяна з добавкою тертих жолудів, яку заварювали з добавкою молока. Натуральну каву я вперше скоштував в кінці 60-х – не сподобалась, бо гірка.


МОРОЗИВО. Знов збився з послідовності розповіді! Кожному другу дісталось по одній цукерці. І пішли додому. Лишок я забрав собі – жмот! Хотів ще й морозива купити, але пожалкував грошей. Знову – жмот! До слова, морозиво продавали  тільки на вагу. Продавщиця стояла за пересувною тумбою на колесах, в глибині якої  ближче до неї були великі (кілограм на п’ять морозива) циліндричні жерстяні баняки, обкладені льодом, а ближче до покупця – ваги. Лід заготовлювався взимку на ставі і зберігався до кінця літа у розташованих в холодочку кагатах, щедро засипаних зверху тирсою. Продавщиця ложкою набирала морозиво з баняка і робила вигляд, що наповнювала ним вафельний стаканчик, а в середині лишалась пустота. Потім робила вигляд, що зважувала. Дорослому покупцеві зважувала більш – менш нормально, а дітям … просто з притиском клала стаканчик на ваги і зразу ж  віддавала “зважене” морозиво, тому у дитячому стаканчику було від сили 50 – 70 грамів. Таким чином, вона , щиро і відверто надурюючи  дітлахів, робила свій, як зааз би сказали, маленький бізнес, а тоді це звалося обважуванням. Звичайне морозиво коштувало 1 р. 30 коп. за 100 г. Пломбірів і ескімо ще не існувало. Найдешевше морозиво за 70 коп. з’явилося на початку 60 –х років – фруктове. Воно було світло фіолетового  кольору більш крупнозернисте часто  з кусочками льоду. Ми його любили, напевно, в першу чергу за ціну. На рекламних малюнках я бачив морозиво у вигляді різнокольорових кульок, та ще й  у вазочці. Яким смачним воно мені тоді здавалося!

Скуштував я таке смачне з вигляду морозиво вперше вже років у п’ятнадцять в Одесі на Дерибасівській. Виявилось - морозиво, як морозиво, нічого особливого. Різних добавок тоді не існувало. Дуже рідко, але часом продавалось по 1 р. 50 коп. морозиво «зо шкварками». Так жартуючи називали морозиво з родзинками (ізюмом). Вже в середині 60-х з’явились пломбіри і ескімо на паличках, а в потім з горішками і глазурем. Чомусь продавали морозиво тільки єврейки. Певне, через той маленький бізнес. Єврейська мова, іддіш,  до  60-х лунала, як не дивно з огляду на фашистський геноцид , досить часто по всьому місту. Одного разу я попав в просак. Колега каже мені: - Я беру морозиво! Я підтримав: - І я беру! А чому б то ні! За компанію ж і жид повісився. Піднімаю очі на продавщицю і … єврейка. Як не зручно я себе почував! Чомусь слово жид вважалось неправильним і образливим, хоча потім вже я взнав, що так називають євреїв  багатьма європейськими  мовами, в тому числі весь час звали і українською.

Повернемось ще раз до дій новоявленого «мільйонера». Коло нашого будинку я зустрів свого старшого брата. Віддав йому здачу і ті, що залишилися, цукерки. Ясно, що брат з задоволенням загріб несподівану “манну небесну”.  Грубо кажучи, я таким способом інтуїтивно хотів замести сліди свого злочину, перевівши “стрілку” з себе на брата. А вдома вже йшли пошуки! В кишенях брата знайшли обгортки від цукерок і здачу, а у мене пусто. Злодія знайдено! Все було б для мене добре, але брат “розколовся і продав” мене. Довелося зізнаватися. Але й тут я викрутився, насмішивши всіх. Так я ж взяв тільки один папірець, але дивіться, як багато їх вам приніс. Через це великих репресій не було. Але я затямив собі! Брати без дозволу (красти) не можна! Лишалося -  тільки заробляти самим - самофінансування.

Збірка спогадів про Тернопіль "Пацани повоєнних років"
Публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль!"