Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

#дядьСаша про голод та тернопільську кухню 1950-их рр


Харчові продукти для батьків, звичайно, були на першому місті. В принципі ми не голодували, адже хліб, пісний борщ або зупа (суп) і картопля або якась каша, частіше всього “кирзуха” або “пшонка”, рідше гречка,  були завжди, але й не шикували. Каші подавались або з молоком, або, дуже рідко, з м’ясною підливкою. Доводилось вистоювати довжелезні черги, щоб купити норму  - в одні руки кілограм  якоїсь крупи, муки або цукру. Коли їх завозили в магазин (тоді казали – викидали), в чергу ставала вся сім’я.

Згадався по ходу анекдот сов’єцьких часів. Приїхав президент США у Москву вирішив по місту прогулятися. Аж бачить черга! Питає: - Чого це люди зібралися?  Відповідають: - Обувку викинули. Глянув і промовляє: - Таке взуття в нас також викидають. Далі пішов, знову черга, питає: - А тут що? Кажуть: - Ковбасу продають! Купив з кілограм ліверної і віддав шоферу, що б відвіз у посольство. Коли повернувся у посольство йому  доповідають: - У вашому калі ознак яйцеглиста не знайдено!

Щоб в сім’ю попало більше продуктів я використовував такий дієвий метод. Брав у мами гроші так, щоб було без здачі, і крутився коло прилавка поки не влазив між кимось у чергу. А батьки стояли собі у черзі, буцім то я не їх, а  вони не мої. Придбавши товар, я щасливий,  біг додому, лишав придбане і повторював операцію ще, ще і ще…, аж поки не виникав скандал!  

Таким способом мені іноді вдавалося купити вдвічі більше ніж всі дорослі разом. Я цим вельми пишався!

ГОЛОД

Мої батьки добре  пам’ятали  голод. Тридцять третій і сорок шостий роки на Східній Україні закарбувалися в їхній пам’яті назавжди. Адже мама виросла на Полтавщині, а батько – на Черкащині, які перенесли напевне най тяжче голод 1933 р.  

ТЕРНОПІЛЬ, ВУЛ.РУСЬКА,22
Тому, кожного року, ще й в очікуванні чергової війни, на цей раз атомної, всі запасалися на зиму, чим могли. Картопля, буряк, морква, огірки, помідори, капуста, по змозі засолені сало і м’ясо, цукор, смалець, сіль, мука і різні крупи - були основними продуктами заготівлі.  Не викидалась також жодна скоринка хліба – сушилися сухарі. Батько боявся поновлення війни, тоді вже ядерної! На цей раз між заходом і СРСР. Щоб мати дешеві овочі, брали землю під город. По місцю роботи батьків городи давали без  обмежень фактично всім. Це також була наша певна розвага, а батькам – робота і джерело додаткового доходу. З цих городів ми мали практично всі, перелічені вище овочі. Квасили по п’ятидесяти чи столітровій бочці  огірків,  помідорів і капусти, часом у капусту клались яблука сорту Антонівка. Квашені Антонівка! Яка то була смакота! Решта заготовок купувалась завжди про запас. Так і виживали. Хліб, частенько, самі пекли. Бували в нашому раціоні і солодощі. В основному, це бабусині пиріжки, зазвичай з вишнями, сливами, сиром або з маком, пампухи (пончики) і коржики. Дуже рідко, але все ж таки  бабуся робила мені смачну халву з тертих з цукром підсмажених горіхів, або льодяники з плавленого цукру.  Ще, як закон, на Різдво була кутя, на  Великдень – паска, а на Маковея – коржі з маком. Про такі свята не можна було нікому признаватися, я добре знав, що могла бути біда могла бути у батька, як члена КПРС. Солодощами ми себе балували і без батьків. Понатягаємо (не хочеться казати накрадемо, але це факт) цукрових буряків з машин, які їх везуть на цукровий завод, і на багаття. Спечемо їх на багатті і їмо. Солодко, але буряковий присмак трохи неприємний. Часто доводилось тягти буряк з машин, що рухаються. Це було небезпечно. Але тягли, навіть, не зважаючи на те, що один хлопчина з нашої компанії впавши з борту машини зламав собі хребет і дуже довго після цього лікувався так до кінця і не вилікувавшись, лишившись на все життя обмеженим у русі, фактично, інвалідом.

Збірка спогадів про Тернопіль "Пацани повоєнних років"
Публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль!"