Вже в кінці 60-х з’явилося різноманіття. До названих вище додались сливовий з м’якоттю, потім грушевий і березовий, Богу дякувати, без м’якоті. Ще пізніше ми спробували екзотику - мандариновий, апельсиновий, гранатовий і грейпфрутовий соки. Вроді, можна також було купити, як ми ще казали - солодку воду у пляшці. Та де там! Така вода з’явилася лише в кінці 50-х. Батько мого однокласника Сергія Гороховського був головним інженером заводу безалкогольних напоїв у Тернополі, що розміщувався на вул. Доли і виробляв два види: лимонад і дюшес. Спробуйте знайти у нас таку вулицю! А вона існує. Мені більше подобався лимонад. Між іншим, ця вулиця існує й зараз, але її мало хто знає, бо від неї лишилося три (колись було більше сотні) будинки в долинці, зразу за міською поліклінікою на вул. Острозького. Великим щастям для нас було попасти туди з Сергієм - на «екскурсію»! Понапиваємось!
Збірка спогадів про Тернопіль "Пацани повоєнних років"
Публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль!"
