Населення Тарнополя з 1943 до 1945 р. скоротилось на двадцять тисяч. Напевно, більша частина людей, попереджена німцями перед облогою, просто не повернулася до міста, наприклад, поляки могли виїхати до Польщі, а частина українців лишилася по селах, а якась частина, зрозуміло, померла або загинула. За всю війну населення Тарнополя зменшилось на 34000 чол. Але це ще не все. Після 1945 р. і до 1955 р. з Тернопільщини були вивезені в «мєста нє столь отдальонниє» тисячі патріотичних сімей – родичів воїнів УПА (бандерівців). Моя мама, як лікар Струсівської лікарні, супроводжувала один раз у 1949 р. ешелон з інтернованимисім’ями, з ближніх до Струсова сіл.
Вона з слізьми на очах розповідала, що основному, це були жінки, діти і старенькі люди з невеличкими вузликами у руках. На потяги їх грузили на нинішній станції Дружба. Ця вельми символічна і з страшним натяком назва була надана залізничній станції Микулинці – Струсів трохи пізніше. З неї було вивезено коло 6000 людей! А було ж ще й багато інших станцій!
Везли енкаведисти людей у грудні місяці аж у Казахстан в зачинених на замок (на всю дорогу в п’ятнадцять діб) теплушках (для грудня дуже приємна назва, а насправді, це товарні вагони без полиць, обігріву і туалету). По дорозі чоловік зі сто в ешелоні померло. Це десь п’ята частина “пасажирів”! Вивантажувались разом і живі (в основному старики , жінки і діти), і мертві серед голого степу на півночі Казахстану. До найближчого людського поселення сотні кілометрів! Прибульці не мали ніяких матеріалів і інвентара: ні лопат, ні сокир, хоча нащо там сокири, лісу все одно нема. Виштовхали! Вигрузили! І поїзд пішов порожнім назад. Як витримали ті нещасні люди ту люту зиму, і чи витримали? Скільки їх вижило? Чи вижив, хоч один, - ніхто не знає! А, як пережила це моя мама, я знаю добре, бо нею ще довго трясло і довго вона ще плакала, згадуючи, і не в змозі заспокоїтись.
 |
| ЗАЛІЗНИЧНА СТАНЦІЯ МИКУЛИНЦІ-СТРУСІВ. 1 10 2015р |
Із спогадів та досліджень О.Столярова
Немає коментарів:
Дописати коментар