Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Історія єврейської громади Тернополя (ФОТО)


Юдеї концентруються в м. Тернопіль з початків його створення, з 1540-х рр., ав  1550 р. отримала привілегії оселятися у всіх частинах міста крім ринкової площі. Багато будинків і синагога згоріли після пожежі 1623 р. Відбудовано будинки і нову синагогу укріпленого типу в 1640-х рр., яка крім усього служила як оборонна споруда на ряду із укріпленою стіною міста під орудою "гетьмана жидівського”.

Після національно-визвольної війни в ІІ половині XVII ст.  проходив процес відновлення громади, яка сягнула піку свого процвітання в середині XVIII ст. Привілеями гетьмана І. Потоцького від 1740 р. було підтверджено право євреїв жити і торгувати у всіх частинах міста. В руках громади було зосереджено значну частину економіки міста, багато купецтва становили саме євреї. Станом на 1765 р. в місті нараховувалось 1246 (за іншими даними, 1161) євреїв. Громада Тернополя була у юрисдикції органів єврейського самоврядування Червоної Русі (центр – м. Львів) і їх роль на той час була значною. З 1801 р. тернопільським рабином був Іошуа Хешель бен Іцхак Бабад (1754 – 1838 рр.), нашадки якого займали дану посаду в місті до періоду Шоа.

З переходом Тернополя до Австрійської монархії економічне положення громади погіршилось. В 1788 р. Н.Х. Хомберг заснував у місті єврейську школу з німецькою мовою викладання, яка через нападки ортодоксів закрита в 1806 р. на ряду із шістьма схожими по Галичині. 

З початку XIX ст. завдяки діяльності І. Перля і Д. (Б.) Гінцбурга (1776-1811), Тернопіль став центром Хаскали в Галичині. В 1813 р. на власні кошти І. Перл заснував школу, в якій, одночасно з єврейськими (юдейськими), викладались і світські предмети. Школа відіграла велику роль в розповсюдженні ідей Просвітництва в Галичині і Східній Європі. Тернопіль став центром тяжіння для видатних маскилим – в 1820-30-ті рр. в місті проживали Н. Крохмаль, М. Сатановер, Ш.Л. Гольдберг (1807-1946 рр.). Учні школи Перла Б. Штерн (1798-1853 рр.) і З. Дімант очолили єврейські школи в Одесі і Бродах. В 1812 р. Н. Пінелес створив в Тернополі єврейську типографію, котра друкувала книги просвітницького напрямку. В 1814 – 1816 рр. І. Перл видавав в Тернополі газету на івриті "Цур Нееман”.

У 1827 р. в Тернопільській окрузі налічувалось 11997 євреїв (із 197296 чоловік – загальної кількості населення). 75 із 76 комерційних закладів належало євреям. 205 євреїв були зайняті шинкарством, 364 крамарством, багато було і ремісників.

ВУЛИЦЯ ПЕРЛІВ (СЕКТОР МАЙДАН ВОЛІ,1)
В 1832 р. син І. Перла Міхаель відкрив в Тернополі першу в Австрії єврейську аптеку. При школі Перла була створена синагога "Темпль”, з часом ставши в один ряд до синагог реформістського напрямку. В другій половині XIX ст. серед тернопільських маскилим посилилась асиміляційна течія; деякі із них прийняли участь в польському повстанні 1863 р.

Активна діяльність маскилим визвала протидії ортодоксальних кіл. Я.М. Оренштайн (1775-1839 рр.) в 1816 р. і жидачівський равин Ц.Х. Ейхенштейн (?-1836) в 1822 р. оголосили херем тернопільським маскилим. Призначеним за допомогою Перла тернопільським равином Ш.І.Л. Рапопорт був змушений покинути цю посаду після смерті свого покровителя в 1839 р. Однак лише в 1858 р. керівництво громади знову перейшло до ортодоксів. Релігійні євреї Тернополя належали до течій мітнагдім і хасидів різних напрямків. В середині XIX ст.. в Тернополі поселився рабі Яков Копл Ландман із хасидської династії Стрілища.

В другій половині XIX ст. чисельність єврейського населення Тернополя збільшилась: в 1868 р. в місті жило 11 тисяч євреїв (52%) від загальної кількості мешканців,а в 1880 р. – 13468.

В 1869 р. 11000 євреїв збереглась. Це становило 52 % всього населення міста.

Надалі через погіршення економічного положення і посилення еміграції в Америку кількість євреїв в Тернополі не збільшувалась. В 1900 р. єврейське населення Тернополя склало 13493 людини (44% від усього населення).

Вкінці XIX ст. в Тернополі починають активно діяти палестинофіли (Ховевей Ціон; їх перша організація – Бней-Ціон – створена в місті в 1893 р.), а потім – сіоністи. До Першої світової війни поляки, українці і євреї співпрацювали в Тернополі без конфліктів. З 1874 р. євреї займали половину місць в міській раді. Три вулиці в Тернополі носили імена євреїв (І. Перла, барона М. Гірша і рабина Йосифа Бабада, рабина Тернополя в 1839-1874 рр.).

У 1890 р. єврейське населення Тернополя становило 13942 людини (50,5% населення), в 1900 р. – 13490 (44,2 %). Забігаючи наперед, у 1910 р. кількість євреїв була 14000. Згідно даних останніх переписів австрійської влади, станом на 1921 р. євреї становили 16320 людей, а в 1931 р. – 14.000 осіб.

З початком Першої світової війни Тернопіль був окупований російською армією. Економічне становище євреїв різко погіршилося через завершення традиційних торгівельних зв’язків і масивного потоку єврейських біженців (в 1915 р. – десять тисяч людей). Влітку 1917 р. під час відступу російської армії місто було розграбоване. Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 р. Тернопіль став столицею Західно-Української Народної Республіки. В 1918-1919 рр. під час збройної боротьби між поляками і українцями в Східній Галичині євреї Тернополя, як і всі інші єврейські общини, проголосили нейтралітет, однак деякі євреї вступили в Єврейський курінь української армії. 15 лютого 1919 р. єврейська міліція зупинила погром, влаштований українськими селянами із сусідніх сіл. В ході радянсько-польської війни 1920-1921 рр. євреї міста постраждали від мародерства воюючих сторін.

Після встановлення польської влади єврейська община не змогла досягнути довоєнного рівня економічного життя. В 1920-1930-ті рр.. єврейське виробництво і торгівля скорочувались, більшість підприємств складали малі ремісниці майстерні з одним-двома найманими робітниками, зростало безробіття. В Тернополі діяли організації єврейської взаємодопомоги, кредитні спілки, кооперативи, які вступили до того часу у боротьбу із українськими кооператорами. Тут працювали відділення  всіх єврейських політичних партій і молодіжних рухів (сіоністи усіх напрямків, Бунд, Агуддат Ісраель). Через внутрішні протиріччя вплив ради общини зменшився, часто общиною керували призначені урядом комісари. На першому місці серед єврейських шкіл була початкова школа імені І. Перла (приблизно 500 учнів). В Тернополі існували дві школи з викладанням на івриті (системи Тарбут і Мізрахі), талмуд-тора і дві приватні гімназії. До 1939 р. єврейське населення Тернополя складало біля 18000 людей.

17 вересня 1939 р. Тернопіль був зайнятий радянськими військами і увійшов до складу Української РСР. Єврейське політичне життя було заборонене, багато багатих євреїв репресовано, а їх власність конфіскована. В цей час в Тернопіль прибуло кілька тисяч біженців із західних районів Польщі, окупованих німцями; радянські репресивні методи торкнулися їх також.

Німецька армія вступила до Тернополя 2 липня 1941 р. Вже 4 липня німці почали погром, який продовжувався тиждень і під час якого загинуло 5 тисяч євреїв.


Акція відбулась 29-31 серпня. Кілька тисяч євреїв скликали на площі Січинського. Частину з них вислали в трудові табори. Біля 3-х – 4-х тисяч людей завантажили на залізничні вагони, до яких прикріплено машини з євреями інших міст їх компактного проживання: Збаража, Стросова, Микулинців (в даних містах також була акція).Через 2 дні потяг прибув на станцію Тернопіль, звідки відправився до табору смерті Белжець. Під час спроб втечі було багато загиблих.

Згодом площу ґетто скоротили.

У вересні 1941 р. в Тернополі було засновано перше в Східній Галичині гетто. Тисячі євреїв були відправлені в робочі табори (використовували їх, зокрема, на будівництві шосе Львів-Київ).

25 березня 1942 р. німці розстріляли тисячу євреїв. В кінці серпня 1942 р. чотири тисячі тернопільських євреїв і 30 вересня ще тисяча євреїв були відправлені в Белжець.

Також в ІІ половині 1942 р. протягом 2-х днів 600-700 євреїв зосереджено біля ячмінного млину на вулиці барона Ґірша. Багато загинули, інших відправлено в Белжець. Ще одна акція відбулась в жовтні – на початку листопада 1942 р. 8 листопада історія з млином повторилась: тепер загинули й діти.

У супроводі оркестру євреїв провели головними вулицями міста до залізниці, де чекав вагон із збаразької акції. До них прикріпили тернопільських євреїв. 2500 євреїв були вбиті.

Вкінці 1942 – на поч. 1943 рр. в ґетто було 8000 євреїв, які сподівалися на поразку німців на східному фронті.

1942 р. двічі мінявся голова юденрату – Кароль Порхурлєс, Пінхас Ґрінфельд.

Вкінці 1942 – на початку 1943 р. в ґетто створено трудовий табір як філію Юлагу (Яновський концтабір у м. Львові).Організатор – Рокіта, командир Юлагу, призначив єврея командиром. Для себе вибрав єврейських помічників. Табір "Тарнополь” знаходився за 20 будинків від микви на вулиці Подольська. Жителі були виведені з даної зони. Табір відокремлено від ґетто колючим дротом та парканом. Юденрат повинен був збудувати кухню, пекарню, магазини і клініки. Всіх "придатних” євреїв було взято сюди. Дехто був арештований в таборі, кожен день охороняючи роботу для ”вищих” (арійців) і ночуючи в таборі.

Інші працювали на різних роботах. В перший раз були спроби відкупу від табору. Ключовими особами були Махерс, Шмуель Коплєр і поліцейський Міллер. На відміну від Янівського табору умови були порівняно хороші – гігієна, їжа, контакти з родиною (можливо, завдяки відкупним).

В середині березня в ґетто знову почалися вбивства. Серед вбитих – і жебраки, і літні люди. Огляд став жорсткіший, впійманих з їжею розстрілювали. Тому євреї амагалися потрапити у табір.

8-9 квітня 1943 р. була нова акція – з ґетто людей передали в Юлаг і відібрали цінності. Молоді і сильні, спроможні платити і з хорошими зв’язками залишилися в таборі. Люди переважно похилого віку та ослаблені були вбиті в Петрикові поруч із цегляним заводом ("на Петриківських полях, у долині за ценгельнею”). Вбивство євреїв продовжувалося до кінця квітня, перевірені можливі сховки в ґетто. Тих, кого знайшли, класифікували наступним чином:

- відправлено в Юлаг;

- вбито на полях Петрикова або на цвинтарі.

Внаслідок вбивств, акції та відправлення до табору, кількість євреїв в ґетто зменшувалась. Офіційно у квітні 1943 р. їх було 700 (щоправда без урахувань захованих).

4 травня влада заборонила надання робочих для євреїв ґетто, не враховуючи Юлагу. Як виняток були євреї з транспортного відділу армії (будівництво мостів і доріг) і будівельні компанії. Транспортний відділ армії відкрив додатковий табір для євреїв у вересні 1942 р., в травні 1943 р. ліквідовано (чоловіків доставлено в Юлаг, звідти – в транспортний відділ).

Деякі роботодавці прихильно ставились до євреїв, через що була можливість уникнути знущань і знищень. Кінцева акція відбулась 20 червня 1943 р. Євреїв у кількості 500 людей спіймали в межах ґетто і розстріляли в Петрикові. Хворих розстріляли на місці. Інших вбили на площі біля микви. Вкінці акції в місті розмістили оголошення про заборону надання будь-якої допомоги євреям від "арійського населення”. Саме в червні ліквідовані всі інші ґетто Тернополя. Юлаг існував більше місяця після їх ліквідації. 3 березня 1949 р. євреї продовжували прибувати в Тернопіль, їх класифікували як нелегалів. В липні 1943 р. заарештували близько 2.000-2.5000 євреїв. Через фактичне "полювання” цілі групи видавались на розстріл. Табірні в’язні відчували небезпеку через ліквідацію інших таборів. Були відомі сховки в будинку Міка, Лівшіца і Штользенберґа в маленькому ринку вулиці Ґірша.

За кілька днів до ліквідації табору Рокіта, що мав хороші відносини з єврейським командиром і його помічнико, виказав таємницю, завдяки чому кількасот людей втекли з табору на т. зв "арійську сторону”.

Від 22 липня поліція оточила Юлаг, зібравши людей на плацу. Цього дня всіх людей було вбито в Петрикові. На смертному шляху один із рабинів молитвою закликав євреїв, що ховалися, через що всі сховки було виявлено. Були й сховки із боєприпасами, в яких євреї захищалися. Ремісники відправлені в Юлаг (у Львів).


В лісах Мішковиця, Березовиця і Янівка вбито кілька сотень євреїв, до звільнення Тернополя виявлено кілька сховків євреїв. 

Бої за Тернопіль тривали кілька тижнів (березень-квітень 1944 р.). Червона Армія зайняла місто 15 квітня.

Щодо вищезгаданих концтабору і ґетто, то на основі архівних даних із Державного архіву Російської Федерації (ДА РФ) – Ф.Р-7021, Оп. 67, Спр. 136, арк. 6, 29, 39, концентраційний табір знаходився на вулиці Дубовецькій. Згідно даних Державного архіву Тернопільської області -Ф.Р-274, оп. 1, спр. 123, арк.. 105, 138 – даний концентраційний табір існував із серпня 1941 до травня 1942 р.

Щодо ґетто і табору примусової праці для євреїв, то згідно даних ДА РФ – Ф.Р-7021, оп. 67, спр. 84, арк. 68 (з Акту районної Надзвичайної комісії із розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників в часі ІІ Світової війни від 07.10.1944 р.) згадано концтабір з березня 1942 р. В аналогічному фонді - оп. 75, спр. 103, арк. 8 (з протоколу допиту Шренцель К.А. від 25.10.1944 р.: табір для осіб єврейської національності, усі були знищені, 1941-1944 рр.). З аналогічного джерела, спр. 105, арк.. 5-8, 11-12 (з акту міської Надзвичайної Державної комісії від 31.07.1944 р.: ґетто на вул. Руській та Львівській, майже усі в’язні знищені, кількість невідома, 1941-1944 рр.). За даними ДАТО, ф. Р-274, оп. 1, спр. 123, арк. 6, 114зв, 116, 118; оп.2, спр. 102а, арк. 176, 246, 288 – ґетто, охоплювало вул. Львівську (частково), Руську (тогочасну), Шептицьких, Ринок (частину), Срібну. Перша згадка – 05.09.1941 р. Ліквідоване у липні 1943 р. В описі 2, спр. 102а, арк. 2, 14, 21, 52, 70 – табір примусової праці, згадується у 1942-1943 рр. У таборі утримувались євреї, праця яких використовувалась на важких роботах. Сюди звозили єврейське населення з різних населених пунктів області.

За даними ISA: ZALfJ (міжнародна служба розшуку "Арольсен”, табір примусової праці для євреїв), у Тернополі був табір для чоловіків. Перша згадка – 13.08.1942 р. Існував до 23.07.1943 р., праця в’язнів на фірму Рекмана, називався також "Рокитянським табором”. Для жінок – перша згадка у листопаді 1942 р., до 23.07.1943 р., праця в’язнів на фірму Леопольда Шілка.

Згідно даних картотеки ДА РФ (Партархів Тернопільського обкому КПУ, ф. 1, оп. 2, спр. 1, арк. 35 – створене на початку вересні 1941 р. і знаходилося в південно-західній частині міста). 

Після відступу німців у місто повернулись 150 євреїв, які ховалися в ближніх місцевостях, і 200 із внутрішній районів СРСР. З травня по липень 1944 р. створено Єврейський комітет, який налічував 739 євреїв з міста і околиць. Більшість емігрували в Польщу. Радянська влада дозволила комітету обвести паркан навколо місця масових вбивств в Петрикові і звести кам’яний монумент. В 1950-х роках пам’ятник жертвам Катастрофи зруйновано.Два єврейські цвинтарі стерті з лиця землі і на їх місці побудовані будинки і гаражі. Ще до того  в 1946-1948 рр. відбувались арешти колишніх сіоністів і інших "буржуазних” єврейських партій. Вкінці 1950-х рр. в місті було близько 500 євреїв, більшість з яких – приїжджі.

В 1970 р. в області жили біля п’яти тисяч євреїв – 0.4% загального населення. Дві уцілівші общинні будівлі – лікарня і двохповерховий молильний дім – використовувались не по призначенню. В кінці 1980-х рр.. в Тернополі за офіційними даними проживало приблизно 500 євреїв.

Єврейське життя почало відроджуватися на початку 1990-х рр. в Незалежній Україні. Організовано Спілку єврейської культури (голова – К. Готліб), засновані релігійна община, недільна школа. Реформістська община вела боротьбу за повернення молильного дому, однак міська влада запропонували як альтернативу виділити земельну ділянку для нового будівництва. За оцінкою Єврейського агентства, в місті в той час налічувалось біля двох тисяч євреїв і членів їх сімей.

У 1992 р. меморіальна секція Львівського товариства єврейської культури імені Шолом-Алейхема розпочала підготовку території Тернополя, де здійснювалися розстріли, до спорудження меморіального комплексу. У 2000-х роках Представництво в Україні об’єднань комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу (директор – Мейлах Шейхет, м. Львів) продовжило роботи по впорядкуванню території Тернопіль-Петриків і проведенню необхідних робіт для занесення братніх могил на даній території до списку нерухомих об’єктів культурної спадщини місцевого значення.


Станом на 2005 р. у Тернополі був Центр єврейської общини, Єврейський недільний клуб та жіночий клуб.

На початку 2008 р. Петриківською сільською радою за підписом сільського голови с. Петрикова – п. М.В. Батьки і Представництвом в Україні об’єднань комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу за підписом директора – п. Мейлаха Шейхета (м. Львів) було узгоджено межі частини земельної території братньої могили євреїв м. Тернополя і довкілля - жертв нацистів в ІІ Світовій війні.

Від 2 листопада 2010 р. була надіслана документація досліджень локалізацій братніх могил в Тернополі-Петрикові (результати геодезичних та фотограмметричних досліджень) в Тернопіль – голові Тернопільської міської ради п. Заставному Р.Й. та голові Тернопільської обласної державної адміністрації п. Цимбалюку М.М. і в Петриків – голові Петриківської сільської ради та повторно голові ТОДА п. Цимбалюку М.М. (для попереднього ознайомлення) і надано витяги із Законодавства України по збереженні культурної спадщини стосовно даних територій.

Об’єкти розташовані в лісі с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області і на території самого м. Тернопіль (дорога), в межах теперішніх забудов Тернополя і Петрикова. Території належним чином не ознаковані.

Ландшафт здебільшого рівнинний, подекуди горбистий (пагорби штучного утворення), по протяжності могили лісом є неглибокий яр.

Братня могила розташована за межами історичного середмістя м. Тернопіль – в південно-західній його частині – і в північно-західній частині с. Петриків – в лісі і обмежена по периметру:

з півночі асфальтованою та ґрунтовою дорогами, стежками, будівлями.

З півдня – ґрунтовою дорогою, полем, гаражами.

З заходу – переважно гаражами, частково асфальтованою дорогою.

Зі сходу – переважно будинками, ґрунтовими та асфальтованими доріжками.

Територія об’єктів спеціально не виділена. Огорожа відсутня. 

За функціональною типологією – місце розстрілів єврейського населення під час нацистської окупації в ІІ Світову війну. Загальна площа території, що охоплює братні могили – близько 9.485 га. Часовий проміжок утворення об’єкта – 1941-1944 рр. Пам’ятні знаки встановлених зразків відсутні. За сприяння єврейських організацій та меценатів у 2000-х роках на території братніх могил в лісі для запалювання свічок, здійснення паломництва встановлено кам’яну меморiальну стелу із згадкою про похованих та замордованих тут людей.

Братні могили є важливою історико-меморіальною пам’яткою, пам’яткою єврейського галицького мистецтва, що засвідчують загибель багатої єврейської історії м. Тернопіль та його околиць як складової української історії Галичини в контексті проживання в місті та околицях потужних єврейських громад і майже повного їх знищення в часи Голокосту ІІ Світової війни. Тут поховано відомих єврейських жителів м. Тернопіль та околиць (сусідніх міст і сіл).


Єврейські братні могили становлять історичну пам’ятку колись потужних єврейських громад м. Тернопіль та його околиць і їх найвідоміших діячів різних сфер культурного, побутового і суспільного життя, від яких, окрім даної могили, а також схожих розташованих в інших місцевостях, а також залишків цвинтарів (в т.ч. в м. Тернопіль) і розташованих в інших місцях деяких історичних будівель, а також збереження в людській пам’яті не залишилось і сліду. У радянську добу в повоєнний час пам’ятка не охоронялася незважаючи на задокументовані Надзвичайною комісією злочини. Братні могили вкриті товщами ґрунту й асфальту, фундаментами будівель, захаращені кущами й чагарниками, різного роду сміттям. На території присутні численні зарослі, протоптані стежки. Спостерігається рідке людське втручання.

Загальний технічний стан об’єкта незадовільний. Інженерні мережі та інженерне обладнання в основі відсутні (за винятком незначних територій, які займають будівлі). Твори мистецтва відсутні. Територію займають площі землі із трав’яним, деревним, асфальтним покривами та подекуди пагорбами штучного і природного походжень. Територія потребує подальшого дослідження, упорядкування, ознакування і охорони.

Межі братніх могил окреслені за допомогою картографічних матеріалів дешифрування німецьких військових аерозйомок 1944 р., що виходить із історичних збережених архівних актів Надзвичайної комісії по розслідуванню злочинів нацистів у ІІ Світову війну та спогадів очевидців та виконавців подій. Відбулось часткове упорядкування території братніх могил в контексті встановлення меморіальної стели за кошти меценатів.          


Дослідження і нанесення територій на сучасну ситуацію виконані за допомогою геодезичної зйомки території, численних наземних досліджень (біолокації) та нанесення встановлених результатів фотограмметричним методом. Використано сучасні космічні супутникові зйомки територій.

Ці місця розстрілів фактично набувають статусу меморіальної пам'ятки жертвам нацизму в роки ІІ Світової війни (також в контексті останніх залишків колись могутніх общин післявоєнних лихоліть).

 В нашої організації є вся необхідна технічна документація, архівні, геодезичні дослідження по даному об’єкту культурної спадщини, тому просимо бажаючих допомогти впорядкувати ці території, звертатись до нас за вказаними контактами. Будемо щиро вдячні всім за будь-яку допомогу в підтримці нашої діяльності.