В часи мого дитинства (1930-ті роки) тернопільського ставу не існувало. Про те, що він був у нашій родині ніхто і ніколи нічого не говорив. Може й старші між собою говорили, але до нас (дітей) то не доходило. На тому місці були дуже хороші людські городи. Там така ярина росла, шо ви собі не можете уявити. На Підзамчу (парк Шевченка біля замку) мешкала родина мого чоловіка. Бенцали мали великий город, тримали корову і свині. То було таке..як село. В нашій дитячій уяві..складалося враження, що там живуть бідні люди. Але то так, насправді, не було. Там мешкали господарі, які постачали продуктами Тернопіль. Городи тягнулися аж до Загребелля...до ріки, яка тече попід мостом. Ріка була широка і глибока. Коли робили реконструкцію мосту біля Маяка, то там стояла деревляна сторожова будка, то мій Славцьо вилазив туди і звідти скакав у воду. Та вся територія..то було дуже приємно. Ріка Серет мала русло (до дамби), яке роздвоювалося. Ми там купалися. Аж так широка не була..десь пару метрів.
ТЕРНОПІЛЬ НА КАРТІ 1914 РОКУ. ВНАСЛІДОК РУЙНУВАННЯ ГРЕБЛІ ВОДА ПІШЛА ДО ПЕТРИКІВ. САМЕ ТОМУ В 1930-ИХ РР НА ЦЬОМУ МІСЦІ УТВОРИЛОСЯ БОЛОТО, А ЗГОДОМ І ГОРОДИ |
Свого часу Антон Марчевський відзняв ось таку металеву позначку на згадуваному мості.