Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

#дядьСаша про давні тернопільські цвинтарі

Розташування цвинтарів і поховань у Тернополі. На базі карти 1932 р.
Згадують про такі речі у друкованих матеріалах досить рідко. Та й говорять на цю тему чомусь не часто. Але це - невід’ємний атрибут нашого життя. І знати про це, напевне, треба. Де є живі, там рано чи колись з’являться мертві. У всі часи люди хворіли, старіли, вмирали, попадали у різні складні ситуації, втрачаючи при цьому життя, гинули у війнах і міжусобицях… З етичної, і з епідеміологічної точки зору мерців треба було десь ховати.  

Цивілізація викристилізувала досить багато способів і процедур поховань. У різних народів вони різні. Наші предки і найближчі сусіди найчастіше ховали покійників в землю у одному місці – на цвинтарях, якщо цьому не заважали якісь особливі обставини.

У давні часи ніде, ніхто і ніколи не згадує людей яких націй де хоронили, напевне ховали всіх разом без огляду на те хто був хто. Та й націй, як таких, тоді не було. Археологічні розкопки підтверджують, що на наших теренах жили, орси, племена трипільців, скитів-орачів, антів, тиверців, проходили через наші краї угри, готи, гуни. Ні живі, ні, тим більше, мертві між собою ніколи особливо не сварилися, крім  явних іновірців і загарбників – татар і турок.

Потім сформувалася спільнота однієї нації русинів (українців). Пізніше з’явилися в наших краях євреї і поляки.  Через різницю у вірі і традиціях поховання євреї відокремились і з’явилися два цвінтарі. У православних і католиків – свій, а у іудеїв свій.  На рахунок війн досить сказати, що вони відбувалися набагато частіше, ніж будь кому хотілося би… Бо наші родючі землі і сприятливий клімат завжди притягували сюди різних загарбників. Але, як на таке невелике місто,  цвинтарів, масових поховань в нас було явно забагато і вони з часом зникали.  З етичної чи моральної точки зору будувати житло на місці цвинтарів якось не приємно і не гарно. Тим більше, що в таких місцях з, як кажуть різні екстрасенси з від’ємною енергетикою, виникають різні паранормальні ефекти. Потусторонній світ вроді якось діє на нині існуючий.  Байок на цю тему існує дуже багато. Не дуже в це віриться, але щось не зовсім приємне в цьому є. Тим не менше, у всьому світі будують на місцях поховань часом того навіть не знаючи, а часом цілком усвідомлюючи такі факти. Нічого не поробиш міста  ростуть і мерві починають заважати життю живих і з ними доводиться розтаватися. У світі прийнято, що треба вичекати сто років після останнього поховання і тільки після цього можна планувати знос цвинтаря і якусь побудову на його місці.

Почнемо із зараз неіснуючих, так би мовити офіційних, давно уже ліквідованих старовинних цвинтарів і поховань, що зникли через зростання міста. Сумно, що не лишилилося і сліду від них.  Якби вони збереглися, це було б значним джерелом для вивчення і вшанування нашої історії. Далі коментар карти, поданою вище.                          

Зеленим обведені  старовинні цвинтарі в тому числі єврейськиі перший від центру по вул. Острозького, а червоним місця поховання німецьких вояків у 1944 р. Позначки коло з хрестом тернопільські церкви, а коло з поперечним штрихом над ним – єврейська синагога.

ПЕРШИЙ ЦВИНТАР
   
По історичним даним перший цвинтар у  нашому місті був розташований на південний схід від Надставної церкви.       

Враховуючи те, що вона, вважають, існувала дерев’яною ще до заснування міста, а поселення Топільче було спалене татарами ще у 1240 р., дату народження першого Тарнопільського цвинтарія (цікаве словосполучення – народження цвинтаря) можна впевнено вважати  як мінімум 1240 р.

З початком  побудови фортеці, з’являлися ще цвинтарі в межах валів фортеці  і завжди безпосередньо коло церков:  нижче Середньої на південь від неї (можливо він був і ще до побудови фортеці), аж до кінотеатру «Україна», перетвореного зараз на супермаркет, і коло католицького костелу Іоана Хрестителя, що стояв на вул. Старо Фарній між Замком і Надставною церквою.

Від цого давнього католицького костелу лишилися  тільки письмові згадки. В давніх джерелах відмічають, що спочатку він був дерев’яним і згорів у (?) р. після нападу татар. Потім його вибудували кам’яним, але фундамент почав осідати і, як аварійний він був знесений австрійцями у і більш не поновлювався.

ЦВИНТАР БІЛЯ КАТЕДРИ

Був також цвинтар коло ще більш пізньої церкви Пресвятої Діви Марії, що була на місці теперішньої Катедри - Домініканського костелу. Він розташовувався приблизно на місці спортивної площадки нинішньої третьої школи. Відомостей про цей цвинтар, як і про церкву лишилося мало. Знаємо лише, що на її місці по наказі і при фінансуванні графа Йозефа Потоцького побудований Домініканський костел – нинішня Катедра. Між іншим вважають, що сам Потоцький похований десь у костелі.

ПОХОВАННЯ НА МІСЦІ ОДА

Старі тернополяни згадували, що існував ще давній цвинтар на захід від костелу ієзуітів, там, де зараз стоїть наша державна адміністрація - колишній обком КПРС. Вони висловлювали припущення, що там, вже за межами фортеці, ще далеко до побудування ієзуїтського костелу, хоронили різних загарбників і іновірців  - татар і турок, що гинули під час облог міста, лишалися на його території і з точки зору гігієни повинні були бути похованими.

Але це тільки припущення! Пізніше, з побудовою костелу, були поховання і католиків бо люди пам’ятали декілька хрестів. Чомусь про нього, цей цвинтар, ніхто взагалі не згадує, а старі люди ще пам’ятали його рештки. Я від старожилів сам чув, що ще у 50-х  там ще було якісь два хрести, а при земляних роботах під час побудови обкому попадалися часто людські останки та на це особливо не зважали.

Згадується анекдотичний випадок. Коли вже обком побудували, мусіли знести трьохповерховий будинок швейної фабрики, що стояв аж заблизько ( ну де так можна!) до начальства. Потім побудували поруч новий, такий самий, але далі від обкому метрів на сто. Як підривали той перший  будинок, весь район оточили, і людей попередили про можливу небезпеку. Народ, само собою, зробив навпаки - зібрався і чекає вибуху, правда,  на відстані. Я стояв на колишній вул.17 вересня (зараз Головацького). Як бахнуло трьохповерховий будинок фабрики піднявся у повітря і осів, перетворившись на купу сміття, а обком - як стояв, так і стоїть.  В цей момент у нашій купі спостерігачів  лунає розпачливий голос  гуморного тернополянина: - Гляньте! Стоїть! Та! Та!  Вони ж не те … підірвали!

ЦВИНТАР НА ЗАРЕБЕЛЛІ

Дуже давній цвинтар з капличкою, був  на Загребеллі, яке вважалось до 1925 р. окремим від Тарнополя поселенням.

Він  розміщувався, по нинішній вул. Бережанській напрти корпусу фінансової академії, приблизно, метрів 200 – 300 вгору від колишнього магазина «Слівен» і там стоять зараз три п’ятиверхівки і приватні будиночки. На цьому цвинтарі зокрема було поховання заможного і шанованого у місті пана Віцентія Кросовського, власника шикарного палацу на Загребеллі та іподрому.   Напевне, тут же був похований вбитий, як член ОУН, у 1943 р.  припускають, що поляками- поліцаями,  які служили німцям, уродженець Загребелля Славко Луцишин -  легендарний наймолодший (7 -10 років) вояк першої світової війни.  А сталося це вбивство коло тернопільського міського годинника на вул. Міцкевича (тепер бульвар Т.Г. Шевченка) під прикриттям димової шашки.

Люди кажуть, що що ще далі по Бережанській було також окреме велике поховання загребельчан, масово померлих від холери у 1831р.

ЦВИНТАР БІЛЯ СИНАГОГИ  
А от чи був цвинтар коло старовинної, побудованої, деякі вважають, ще  до заснування Тарнополя єврейської синагоги, що стояла приблизно за середньою школою №6, і була знищена в ході визволення міста від фашистських загарбників, чітких відомостей немає. 
      
Можна припустити, що  спочатку хоронили без поділення по приналежності до релігій, бо першим, відміченим офіційно, єврейським цвинтарем з 1783 р.  стало лише Окописько на вул. Острозького, там, де зараз на горбі з двома схилами стоїть перший у Тернополі багатоповерховий житловий будинок, збудований у 19__ р., який тернополяни зразу назвали інкубатором. Пам’ятаю, що,  коли його будували багато людських кісток валялося скрізь по землі, яку вивозили кудись самосвалами, а студенти медінституту, мабуть, по вказівках викладачів поралися коло розритих могил вибираючи кістки і черепи, видно, для поповнення навчальної бази. Не виключаю того, що хтось рився там і в пошуках золота у вигляді прикрас, що лишали родичі для покійників і їхніх золотих коронок.

ЦВИНТАР НА РОГАТЦІ

У 1718 р. вийшла заброна хоронити людей в межах міста. Тоді на микулинецькій околиці (нинішня вул. Острозького, а колись Мікулинецька) був заснований великий, як на той час, цвинтар православний і католицький, коло Монастирської (Успєнія Пресвятої Богородиці) церкви  на Рогатці, що розміщувався у тінистому парку на горбі безпосередньо за нею, де зараз стоїть п’ятиповерховий житловий будинок.  

На цьому цвинтарі були поховані за час його існування крім решти людей видатні і шановані тарнополяни П. Білинський, Є.Крокончаць…, офіцер армії Наполеона Л.Стаженьський, а останнім застрелений німцем прямо в церкві учень гімназії Левко Пачовський.

Там же були поховані у 1944 р.  загиблі при звільнені Тарнополя радянські воїни. При знесенні цієї церкви у 1964 р. цвинтар був ліквідований, а могили визволителів міста перенесені у братську могилу на микулинецькому цвинтарі. Приблизно тоді ж були перенесені поховання  червоноармійців з цвинтаря на Загребеллі, а сам цвінтар ліквідований і одиночні поховання також. Я добре , наприклад, пам’ятаю, що було перенесене поховання двох радянських вояків, що було під кручею, коло тоді ще працюючої цегельні, справа від петриківського мосту. Люди кажуть, що це були льотчики, літак яких у цьому місці розбився навесні 1944 р.

Перепоховання воїнів–визволителів проводилось досить помпезно з залученням великої кількості людей, з пішою ходою через все місто під траурну музику військового оркестру і з урочистим мітингом на мікулинецькому цвинтарї. Лишилося не торкнутим, але добре впорядкованим лише поховання радянських воїнів у Старому парку коло  Пагорба Слави.  Що було з рештою могил, в тому числі і колись дуже відомих громадян міста, яки внесли чималий внесок у його розвиток, здогадатись не тяжко.  Те, що лищалося, без розбору вивозили кудись разом з землею.

Два і єврейський і  християнський по вул. Острозького були знесені вже при Радянській владі  у 1954 р.

ІНШІ ПОХОВАННЯ
           
Крім старовинних цвинтарів треба сказати про масові поховання. Їх також було немало. 
   
Наче кара Господня, нападає у 1700 р. на Тарнопіль чума, як тоді вважалось через «морове повєтрє», а фактично епідемія  була занесена татарвою зі сходу, вірніше, в першу чергу блохастими крисами, які їх супроводжували. Потім вона розповсюдилась майже на всю Європу і вона також не могла ту пошесть здолати. 

Люди намагалися лікуватися, але  ліків від хвороби ніхто не знав, а антисанітарія і страшенне розповсюдження щурів все підсилювали і підсилювали мор, бо була ще й до того страшенна спекота.

Найкрашими ліками тоді вважався дьоготь ним для профілактики мазалися і всі боялися заразитися. Люди сім’ями ховались по хатах, та марно.  На початках, поки були ще сили і не почався загальний страх, померлих християн ховали   в основному коло церков.  Пізніше ховати померлих не стало кому.  Це приводило до того, що трупи довго лежали на сонці, розповсюджуючи заразу щоденно все більше,  більше і більше.   Всі цвинтарі міста були в його межах. Захоронення померлих, пізніше вже здогадалися, щоб менше розповсюджувалась епідемія, почали спочатку вести за містом, а потім хоронили і одиноких померлих мало не на місці їх смерті, через страх заразитися, велику кількість померлих і складність самого поховання. В літературі є свідчення цих страшних подій.

Здавалось, ніщо не могло врятувати місто, але з  приходом зими епідемія, через зниження температури почала поступово сама по собі вщухати і на весну вже не поновилась. Наслідок епідемії – більше 10 000 чоловік - померло. Це було майже половина міста. Після тяжкої епідемії чуми, місто обезлюдніло.  А через декілька років по Тарнополю, якому «везло» в усі часи, особливо, пройшла смертною ходою ще й віспа.

На цьому біди тарнополян не скінчилися. У 1831 р. сталася ще одна епідемія, привезена на цей раз із Росії. До нас завітала холера. 

Лікувати не знали як, але якось боронитись мусіли.  

Намагались ізолювати холерних хворих у бараках на тодішній околиц, на місці нинішнього стадіону, закликали дотримуватись чистоти і особистої гігієни, але результат був не значний. Медичні, санітарні і організаційні заходи австрійської влади не давали особливих результатів.
Від холери померло більше 1500 мешканців, вона скосила за короткий час більш, як 10% населення. П’ять місяців боролось місто з бідою… Богослужіння перестали проводити. Базари опустіли.  Тарнопіль обезлюднів, всі ховались по хатах, не бажаючи спілкуватись з іншими людьми, щоб не заразитися. Через ті ж санітарні заходи для зменшення ймовірності розповсюдження хвороби  захоронення передбачливо не проводили на цвинтарях і в межах міста.

ПОХОВАННЯ БІЛЯ ВЕЛИКИХ ГАЇВ

Основні поховання були проведені по дорозі на Гаї Великі зліва, від дороги, як йти від Тарнополя. В могили сипали негашене вапно, щоб якось дезінфікувати і припинити розповсюдження  страшної хвороби. Потім при побудові залізниці більшість могил, практично все поховання було повністю знищене. Зараз від того поховання не лишилося і сліду. Збереглась до нашого часу лише фігура св. Данііла,  яка була поставлена тернопільським заможним міщанином, батьком останньої жертви  пошесті – молодиці Анастасії Онуферко.

Не пройшло і року як сталася нова біда - величезна пожежа, що знищила більш, як половину міста. Згоріли майже всі дерев’яні спорудиі загинуло багато людей. До цих катаклізмів пізніше додалася й епідемії ще раз холери  і  ще раз віспи, які також забрали життя багатьох тарнополян.

До слова кажучи при їх знесенні холерних бараків і побудуванні стадіону, вирівнюючи площадку для нього, набралося багато землі, з якої насипали на честь 300 річччя Унії (фактично створення греко-католицької церкви) досить великий пам’ятний пагорб. Який за Радянської влади був джосипаний землеі на ньому встановлений пам’ятник Леніну, а пізніше маківка цього пагорба була зрізана і він перетворений на Пагорб Слави на честь загиблих при визволенні Тарнополя від фашистів радянських вояків з цілим комплексом споруд, включаючи Алею Героїв, монумент Матері Вітчизні і власне захоронення загиблих воїнів.

Суто релігійна, важлива практично для всіх українців краю  пам’ятка стараннями комуністичної влади перетворилася на політичний символ. Зараз Пагорб Слави всі знають тільки як місце  шани загиблих визволителів Тернополя.
 
Не можу не відмітити того унікального факту, що на теперішній Алеї Героїв деякий час стояло аж два пам’ятники Леніну. Один на її початку, а другий в кінці. Скільки по світі не їздив, де тільки не побував, а такого чуда, навіть, в Ульяновську, на батьківщині колишнього комуністичного вождя я  не бачив.

Напевне, у всьому світі не знайти такого. Хтось, можливо скаже, що я придумав, та світлина це повністю підтверджує.

КЛАДОВИЩА НА ВУЛИЦІ МИКУЛИНЕЦЬКІЙ
   
До 1840  р. Тарнопіль  стрімко виріс і цвинтарі по вул. Острозького і єврейський, і християнський опинилися у межах міста. 

За рішенням австрійської влади, наляканої епідемією холери у 1831 р., були засновані один напроти другого нові християнський і єврейський цвинтарі по вул. Микулинецькій.   Місто росло і надалі. Так якщо у 1837 р.  воно мало 13305 мешканців, то вже у 1846р. – 16988. Обидва цвинтарі через це почали швидко «заселятися». 
 
Зупинимось спочатку на християнському цвинтарі, що діє і до нині. Одними з перших на цьому цвинтарі на так званій «поляні ченців» стали покоїтись отці  ієзуіти, переселені ще раніше з дозволу  цісаря Франца Йозефа з Полоцька (Білорусія) звідки їх під приводом бортьби за віру православну вижив російський уряд. 

Вони заснували у 1820 р. першу у місті гімназію і довго в ній викладали, навчаючи дітей тернополян. Частина ченців була похована у1830-1839 р. р. на цвинтарі за Монастирською церквою, а решта вже пізніше на тоді новому - мікулинецькому. Дуже відомою і шанованою була у тарноролян могила Ганни та Емілії Грубер - матері і дочки. Надгробок поставлений коштом тарнополян.    

Християнський цвинтар також дав останній притулок багатьом славетним і заслуженим тернополянам різних часів.Тут спочивають: опікун убогих отець Антоній –Тіма Рейхенберг (1903 р.),

Велику частину площі ще не розширеного ( тобто до поховань вояків загиблих при звільнені міста у 44 році) мікулинецького цвинтаря мало не його четвертину займали поховання часів першої світової війни. І не диво, адже лише за брусилівського прориву загинуло на наших землях коло мільйона вояків. Поховання проводились роздільно - окремо січові стрільці (УСС) і вояки галицької армії (УГА), окремо німці, окремо бельгійці і окремо росіяни. Поховання поляків виділені не були, хоча, очевидно, і цих загиблих тоді вояків вистачало. Напевне, не було їхніх колективних поховань, а розвозили загиблих поляків по місцю їх проживання.

За моєї пам’яті найбільше було німецьких і, мабуть, разом з ними австрійських могил  в лівій північній частині на кінці цвинтаря

Знищені вони були вже у радянські часи майже повністю.  Ці сторінки нашої історії сов’єти намагались чомусь  викреслити з пам’яті  людської. Припущу, що через ненависть до фашизму, а, відповідно, і до всіх німців.

Зовсім поруч з ними лежать воїни бельгійського дивізіона, що воювали у першій світовій на боці  Росії. Єлітний дівізіон броньованих машин був складений на початках з 400 вояків. Вони  після  боїв на Тернопільщині завершили кругосвітну подорож:  Бельгія – Париж – через Біле море до Петербургу - Тернопіль, Могильов – Архангельськ, Омськ, Красноярськ, Чита – Манджурія, Китай- США-Бельгія, - і скрізь  розсіяли своїх полеглих і померлих від хвороб однополченців. В тому числі 39 з них спочивали у Тарнополі, а після першої світової війни частина з них була перезахоронена на батьківщині. Найпотужніші бої за їх участі відбувались під Цебровом, Ігровицею, Озерною, Зборовом, Бучачем і Чортковим

Росіян було поховано на нашому цвинтарі теж немало, але їх могил до нашого часу чомусь не лишилося. Не підтримуючи таких методів, припускаю, що це була свого роду народна помста за зруйноване ними місто.
     
В кінці центральноної алеї зліва спочивають загиблі - січові стрільці (УСС) і вояки української галицької армії (УГА), могили яких я пам’ятаю, але потім десь у кінці 50- вони х були частково зрівняні з землею. Як же можна було Сов’этам винести стилізовані зображення тризубів на огорожі?  

Тільки при незалежній Україні це поховання наших братів, що боролись за вільну Україну, в тому числі, між іншим,  і в рядах Червоної армії було поновлене. Видно, ті що нищили, не знали, та й не збирались знати історію. А от тризуб їм завжди був впоперек горла!  Основна частина цих героїв загинула у військових діях за межами Тернопільщини чи була репресована або просто вивезена до Сибіру. Тернополяни шанували своїх героїв - патріотів галичан, похованих на цвинтарі, і доглядали також за могилами і бельгійців, і росіян. 

Похований тут і полковник УПА,командир з’єднання «Лисоня» - Омелян Польовий (псевдо Остап), за яким сам С. Бандера присилав літак, щоб вберегти його від енкведистської наруги. Остап відмовився і ще провоював два роки.

Потім був заарештований, та не був зломлений КДБ і відсидів у тюрмі 27 років поруч з Василем Стусом, Левком Лук’янеко, Вячеславом Чорноволом, а коли був звільнений, вже глибоким стариком (за 80 років),мусів допрацьовувати ліфтером в обласній лікарні, щоб отримати хоч якусь пенсію.

ЄВРЕЙСЬКИЙ ЦВИНТАР

Напроти християнського цвинтаря на вул. Микулинецькій через дорогу від нього розміщувався ще за моєї пам’яті великий єврейський цвинтар. Здавалося з роками він мав рости аж ні, він зменшувався, як шагренева шкіра. І зараз не лишилося і четвертини єврейських могил.

Єврейський цвинтар був, ще за моєї пам’яті,  дуже великий. Зараз же він практично сплюндрований і знищений. Лишилася від нього зараз десь лише восьма чи , може, й десята частина, адже євреїв у Тарнополі бувало чи не половина мешканців.

Надгробні плити з нього по кралися тим, хто хотів і міг, і використовувався на будовах, наприклад, при побудові пам’ятника Леніну на площі Свободи, таке святотатство було виявлено вже  при його знесенні.

А на тому цвинтарі були поховані і дійсно заслужені, колись шановні тернополяни, наприклад, Й. Перль (1912 р.), який багато зробив для розквіту міста, побудувавши за свій кошт крім багатьох інших споруд, нову синагогу з єврейською школою.

Існуючим похованням можна було б вивчати, як мінімум за останні двісті років, історію міста і людські долі багатьох тернополян. На жаль, не зовсім в повному об’ємі, бо старовинні цвинтарі давно знищені, і Сов’єти тут ні при чому, як і частина старовинних могил і гробовців  на ще діючому зараз мікулинецькому цвинтарі також кудись в різні часи зникли.За останні десятиліття повністю заповнено ще один цвинтар, що коло с. Підгороднє (колись Іванів), і відкрито зовсім новий – по львівській трасі к4оло повороту на Довжанку.

Що до другої світової,  чи, як на привчала комуністична влада, Великої вітчизняної війни, то при окупації міста німцями загиблих не було, чи практично не було. А от у 1941 -1944 р. р. дама в чорному з косою «погуляла»  на славу.

Визволителів загинуло значно більше, ніж оточених (по Тарнополю - коло 8 тисяч, а по області більше 60000 чол.).  

Друге місце поховання існує з самого початку 1944 р. і адреси своєї не міняло. Фактичні могили загиблих воїнів знаходяться справа від середини Алеї Героїв на маленькому цвинтарі. Треба відмітити, що при звільнені Тарнополя героями Радянского союзу стал 29  чол. Це:

- Анатолій Живов, 19-річний москвич, що повторив подвиг Олександра Матросова, закривши грудьми кулеметне згіздо у підвалі будинку на розі бульвару Т.Г. Шевченка  і вул.Сагайдачного.

 - Кошечкін, який першим прорвався до центру міста, мусів зупинити свій підбитий танк коло теперішньої п’ятої школи, зайняв оборону і протримався там кілька днів до підходу решти військ.

- Чалдаєв, - Карпенко, - Пігорєв,- Кучеренко

Тобто, чудово у Г.К.Жукова вийшло - положити на полях боїв ні за що, ні про що тисячі своїх воїнів, перетворивши при цьому в руїни досить величеньке місто. Зруйновано повністю 80% будинків.

Скільки згинуло місцевого населення по області ніхто і ніколи не рахував. Історія чомусь «умалчіваєт»! Чому?  Здогадайтесь! Хоча, порівнюючи переписи населення у Тарнополі 1939 р. (40000 чол.), 1943 р. (26000 чол. 12-8-6)  і 1945 р.( 6000 чол.), можна сміло стверджувати, що у Тарнополі населення до 1943 р. зменшилось не менш ніж на 14 тисяч.

ПОХОВАННЯ У СЕЛІ ПЕТРИКІВ

Близько 12 тисяч з них це - євреї, розстріляні німцями біля села Петрики, решта 2000 – українці і поляки  - хто загинув, хто помер, а хто виїхав.

У Радянські часи тут поховані лікарі : Мазур з жінкою, Бєліков, Сай,  Церковнюк…, вчителі і викладачі ВУЗ- ів, технікумів, училищ, виробничники, герої Радянського союзу: Адушкін…, відомі громадські діячі, юристи, військові, промисловці…, і прості тернополяни, які заслуговують шани не меншої, ніж заслужені.  Всіх заслужених і померлих мешканців міста перелічити і згадати неможливо, але найбільш помпезні пам’ятники стоять визначним корупціонерам і хабарникам - партійним і радянським діячам, або працівникам КГБ, прокуратури, суду, міліції, інститутів…Не вірете? Сходіть на цвинтар і поцікавтесь! Соромно дивитись! Вони просто ріжуть око! Глянеш і зразу робиш справедливий висновок – тут позований злоді, вимагатель, або корупціонер! Видно все, як на долоні!

Німці намагались ховати своїх загиблих у 1941-1944 р. також на цьому цвинтарі. Вони бажали ховати їх поруч з загиблими німцями під час першої світової і для цього хотіли знести могили січових стрільців. Громада міста різко виступила проти цього і німці відступилися від такого рішення. Є відомості, що німців, померлих у госпіталях, ховали безпосередньо коло них, тобто прямо в центрі міста. Підтвердженням служить випадково виявлене при прокладанні теплотраси захоронення померлих у госпіталі поранених німецьких солдат по вул. Листопадовій де був госпіталь. Це прямо коло міськради у дворі будину банку. Коло останків було знайдено склянні пляшечки з ідентифікаційною інформацією про солдат Германа Вальца і Ганса Петцольда, по якій були знайдені їх родичі у Німеччині. Зараз це місце відмічене «величним» пам’ятним хрестом, поставленим за кошт тернопільської пенсіонерки. Родичі загиблого приїздили і це місце бачили!

А , кажуть, у тому дворі поховано коло трьохсот німців! За свідченнями старих тернополян поховання німців є у дворі між СШ №3 і Катедрою, коло колишньої міської лазні, на Загребеллі… 
 
Враховуючи сказане више про цвинтарі і захоронення, можна сміло стверджувати, що ми ходимо, їздимо і живемо безпосередньо на людських кістках.   

До, так би мовити, природніх катаклізмів приплюсувались ще абсолютно логічно не зрозумілі і нічим не виправдані масові людські жертви комунізму і  фашизму.   
 
Загально відомо, що сонце визволення у західно-українські землі прийшло зі сходу у 1939 р., коли і наш край вступив  у єдину українську родину. Разом з сонцем возз’єднання прийшла чорна хмара сталінізму, яка принесла зливу страшних репресій. Частина з них нам, звісно, не відома і до цього часу. Знаємо лише, що сотні тернополян були заарештовані в першу чергу найбільш освідчених і, як не дивно, членів компартії Західної України. Практично всі вони пропали без вісті. Видно, були тишком-нишком закатовані у катівнях КДБ. Але шила у мішку не сховаєш. Тільки в наш час з’ясувалося,  місцеве населення різних націй гинуло у 1939 -1941 р. р. (декілька тисяч разом з без вісті пропавшими) від рук працівників  НКВС (Національний Комітет Внутрішніх Справ) і у 1941-1944 р. р. в основному євреї (більше 12000) від рук фашистів. 
 
У тернопільській тюрмі  після відступу червоної армії фашисти виявили більше 640 трупів місцевих мешканців, які явно були жертвами НКВС і, як і у випадку Катині, провели пропагандистську антирадянську акцію, помпезно поховавши їх в кінці  цвинтаря, над пісковим кар’єром  за допомогою євреїв, які були зразу ж після поховання «гуманно» розстріляні! Вони були заарештовані НКВС перед самою війною.
                                      
Ну як можна було їх лишати живими перед приходом німців!? Думаєте розстріляли? Ні голодних в’язнів отруїли, давши солену рибу з отрутою!  Німці вбитих виявили і поховали. А могилки то - свідчення нелюдськості, жорстокості і неправових дій Радянської влади. Про всякі там міжнпродні конвенсії я взагалі мовчу. Такі яскраві сліди власних злодіянь треба  обов’язково треба знищити! І спокійнісінько знищили, зрівнявши іх з землею! Абсолютно зрозуміло чому!                 

Могили розстріляних фашистами євреїв, були також зрівняні з землею Радянською владою. Зрозуміло, що після демонстрації всьому світові страшенних фашистських звірств. 
     
Напевне, тільки завдяки тому, що кожен з людиноненавидців звинувачував у таких звірствах іншого, вони оприлюднились і ми взнали хоч частину правди про них від них же самих.

Інші частинки правди проявлялися самі. Так у на початку 60-х при побудові будинку перед нинішньою міліцією, а колишньою тюрмою провалився у пустоту  трактор.   Чи то був підвал окружного суду, чи рештки підземного ходу але пустота була наповнена людськими останками, напевне, жертвами НКВС, бо щось дуже скоро їх прибрали і ніхто ніде про цю знахідку ніколи  не згадував. Впевнений, що таких знахідок було та й  буде ще чимало. Фотосвідчення ми маємо. Де поховані загиблі від рук НКВД на початку війни ми знаємо, хоч це і намагались приховати. А от де ділись трупи ексгумованих радянською владою розстріляних німцями євреїв? Де вони перезахоронені? Історія «умалчіваєт»? Була лише колись така проста табличка у ярочку коло Петриків на місті розстрілу і та кудись поділась. Випадково?
 
Дивно, але нема також  у Тернополі могили жодного німця, що загинув при обороні міста. От і вийшло, аж трохи крізь сльози смішно, радянських солдат поховано коло 8000 , а фашистських солдат - жодного. З ким же ви тоді воювали і як так воювали, що загинули тільки свої?  У відповідності до статистичних даних німецької сторони у Тарнополі загинуло коло шести тисяч вояків, а місця на нашій тернопільській землі полеглим німцям чомусь не знайшли. Де вони поховані нікому офіційно не відомо. Напевне, вони просто «гуманно і по християнські», закопані у якомусь рову. Я, навіть, здогадуюсь в якому, напевне, під Петриками, тобто там само, де поховані і вбиті фашистами 12000 євреїв.  Радянська влада швидко знайшла таки спосіб помирити їх між собою остаточно!   Зараз вже це місце забудоване житловими будинками без всяких позначок. Правда, трохи від цього місця осторонь є стела про закатованих євреїв.

Таким чином, не треба мати багато фантазії для висновку, що весь центр міста Тернопіль стоїть на людських кістках.

ОЛЕКСАНДР СТОЛЯРОВ, Най все буде Тернопіль