 |
| На фото видніється пустий квадрат, де містився пам'ятник Міцкевичу. |
Серед купи документів, наданих мені тернопільським архівом, знайдено один листок «Голосу польського» (газети), видертого з тернопільського тижневика 1932 року, завірений артикул професора тернопільської гімназії Йозефа Галічера (Халічера), написаний на честь 40 річниці утворення в 1892 році Тернопільського Наукового Товариства. Вже маємо дві дати. Опираючись на записи та спогади професора географії, і при тому справжнього шанувальника свого міста, матиму кілька слів, що визначають основні генези цієї книжки, означеної датою 1994.
Говорить професор Галічер: «Річниця скромної праці людей доброї волі, річниця великих, але приємних подій нашого рідного Тернополя… Відзначили ми цього року кілька великих річниць – дві найголовніші – Виспіанського та Шопена, що зачепили душі польські до глибини…»
Поклавши руку на серце, запитаймо себе і наших Тернополян, що ми знаємо про минуле нашого рідного міста? Звідки можна це дізнатись? Фаховий історик вкаже на факти, документи, книги міщанські.
Передусім, почнемо від пошуку найстаріших документів, пов’язаних із закладенням міста, будемо опиратися на документи, написані на пергаменті, якими завжди дарували наше місто. Так само обдаровували Тернопіль привілеями. Де вони зараз? Що завіряють? Як складався побут міщан під їх охороною? Кожне місто пильнувало свої привілеї, як зіницю ока, бо були єдиною основою правил співіснування у суспільстві. Так само і Тернопіль беріг свої привілеї за сімома замками, пильнував їх так ретельно, але… одного прикрого разу, вони зникли. Для стислості додам, що власне важко розповісти, чи той раз був прикрий, бо сталося те під час світової війни за інтервенції російської, а на війні, як відомо, немає випадків. Чи в хорошу, чи в похмуру днину – але документи щезли безслідно, щез навіть футляр, де вони зберігалися від злого ока.
Нагода видалась ідеальна та рідкісна, бо, дякувати Богові, навала москалівська, то явище нечасте. Просто було сказати: «москалі забрали» – відома пісня воєнних часів». Але москалі пергаментних документів не забирали з простих людських розсудків. Це підтвердив чесних секретар магістрату доктор Погорілець – швидше за все це справа якогось злодія – аматора, великого шкідника народу. Зрештою була виставлена претензія після війни до більшовиків. Комісія Ревиндикаційна повернула Польщі багато цінних речей, документів, бібліотек, збірок карт і праць, які протягом 150 років грабували на польських землях, повернули навіть цінну єзуїтську бібліотеку, вивезену з Тернополя за часів світової війни, привілеїв міста не повернули, бо… того не брали!
Хто їх забрав, не відомо, фактор є те, що їх немає. І не мали б сьогодні жодного найменшого поняття про ті документи, якби Тернопільське Наукове Товариство не видрукувало їх у своєму першому щорічнику в кількості двадцяти одного. В оригінальному викладі, на латинській мові, польській та австронімецькій. Видрукував їх професор Першої гімназії др.Ян Лєнєк. Заслужений історик, вчений з великим послужним списком своїх праць, надрукував в 1892 році (власне 40 років по тому). За те. Що виконав працю, яка врятувала втрату пам’яток, буде честь і хвала докторові Яну Лєнєкові!.
Знак я в палацах королів, на полях битв, в кабінетах дипломатів, або що важливіше, в канцеляріях, міністрів – нижче не ходимо! Не заглядаємо до будинків тієї сірості, яка називає підручник історії дурницею і не заглядає до нього. А дуже шкода, що не заглядає! Там ми бачимо предків наших біля великого верстату, ім’я якому Життя. Сіре, складне життя, сповнене клопотів і турбот, але віддає шляхетністю – життя!
Про щоденне життя минуле, дієве минуле розповідають нам книги і записи, що ховаються в архівах влад і урядів. Кожне місто свої архіви запилені і німі для просто люду… Документи, що лежать на полицях, відкривають своє серце історикові. Треба тільки вміти загравати до них, треба тільки вміти писати. Зараз кожне найменше середовище міське має таких допитливих, котрі зазирають, до шаф архівних. Тернопіль не інший!
Коли Тернопільське Наукове Товариство 40 років збиралося для спонукань наукових з питань історії міста і околиць, дуже багато позицій було вже безповоротно втрачено. Вина не лежала на людях таких, як Ян Лєнєк, Людовік Фінкель. Владислав Сатке, але, мусимо це визнати відверто, на стороні міста. Місто Тернопіль ніколи не посідало і не посяде десятку архіваріуса, який вміло і мало обов’язок переховувати безцінні скарби міста. Багато речей час від часу архівом міста підлягало «пересортуванню». Про одну з таких девастацій розповідає Перший річник Наукового Товариства. Коли в 1867 році вступ в дію австрійський наказ, вивезено із Тернополя до Львова, до Відділу Крайового, решту здано… на макулатуру. Кілька центрів актів міських надибав при розпродажі др.Ясєнські. Ясно, що при такому «порядкуванню» пропали цінні, бо правдомовні свідоцтва нашої історії.
Треба було діяти і зібралось Тернопільське Товариство Наукове під скромним іменем Наукового Кільця до тихої, але важкої праці, аби на ниві діяння, як на ниві хлібній, засіяти зерня духовності.
Праця мусить бути доскональна, бо то наука про минуле. Зібралось товариство, з ними Людовік Фінкель, Ян Лєнєк, Роман Гутківські, Владислав Сатке, до освітлення подій Тернополя, до вивчення природи тернопільської. Відтворювали по краплині, випалювали у вогні свого духу патріотичного. І мурували по цеглині храм, котрий будували покоління.
В науці про Польщу немає жодної п’яді землі польської, яка б не мала своєї ваги і значення. Ланцюг перерваний, якщо бракує хоча б однієї ланки. Із соромом визнаю ланка тернопільська є дуже слабкою. Сьогодні у великому Польському гімні бракує власне акорду Тернополя. Належить сьогодні згадати, що в 49 річницю нарешті потрібно взятися до праці над вивченням історії і природи Тернопільщини, культурного життя провінції і донести це населенню.
Віддавна носив у собі задумку затримати стрілку тернопільського годинника. Цю мету присвятив альбомові «Тернопіль. Затриманий в кадрі пам’яті» (1992). Альбом нагадував тернопільські вулиці, святині. Будови і… подражнював наш апетит, що приходить під час їжі. Настав час оживити вулиці нашого міста, заповнити святині, побачити, що діється в будинках наших предків, одним словом, відтворювати атмосферу міста трьох культур. Довго розмірковував над формою переказу, який має увічнити неповторний феномен Тернополя, який вмирав на наших очах. На допомогу мені прийшов випадок. 10 квітня 1994 року, якраз напередодні 454 річниці «ab urbe conclita» відновився в Тернополі відпуст в реактивованій, після 50 років забуття, парафії римо-католицькій, яка містилась на цвинтарі в каплиці.
Однією з учасниць – паломниць до Тернополя була, народжена в діаспорі моя донька Божена. Привезла мені відпустний гостинець – три крижечки, видані українською в Тернополі. Серед таких як «Короткі відомості про святу Православну церкву» чи Пера Мірчука «Українська повстанська армія 1942-53рр.» знаходилась, як з іншої планети «Тернопіль – погляд крізь століття» - історія міста очима емігрантів. Мені як тернополянці чий родовід сягає початку 18 ст. (так далеко мене завів пошук «коренів» записів метричних книг, що зберігаються в архіві в Любачові) засмутила та книжечка. Спочатку було мені важко читати кирилицею, але попри протести дружини, сидів над книжкою до світанку.
В блідому квітневому світлі відпала гарячка, почав порядкувати свої враження. Спливали спогади українців-емігрантів. Так себе називають автори розділів «погляду крізь століття». Зачепило мене так, ніби це було місто однієї, їхньої, культури, ніби там не було поляків, євреїв. Ствердження цього факту подало мені ідею книжки, яку віддаю в руки читача-тернополянина.
Поки що не маю надій, щодо об’єктивності погляду на історію міста, утримуюся від дискусій на такі теми, як стосовність вживання терміну «окупація польська» і т.п. Найкраща форма відповіді в літературній манері, опираючись на факти історичні та спогади та спогади, зібрані в місті в ті роки, які творили його мешканці без огляду на те, чи ходили до костелу, церкви чи божниці.
Miscellanea tarnopolskie / Tom I (1994) / Розділ 1. Zamiast wstepu
Переклад - п.Світлани з родини Павліковських
В такому форматі публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль"
Немає коментарів:
Дописати коментар