Тернопільська громадськість з особливою щирістю і теплотою вітала нашого великого Бояна — Миколу Лнсенкз, який зупинився у місті 1903 ржу проїздом на ювілейне свято у Львів. Як сьогодні, пам'ятаю те пожвавлення серед учнів нашої гімназії перед приїздом дорогого гостя.
Директор гімназії О. Калитовський попередив усіх учнів щоб святково одяглися, бо нам випала честь взяти участь у привітанні Миколи Лисенка. Пригадую, як окремі учні старших класів носились із свіжими номерами львівських газет, де були опубліковані статті про творчість композитора та програма ювілейного концерту у Львові.
Микола Віталійович Лисенко (10 (22) березня 1842, с. Гриньки, нині Глобинський район — 24 жовтня (6 листопада) 1912, Київ, нині Україна) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
Кожному з нас хотілось на власні очі побачити людину виняткового музичного обдарування, що так користувалась славою у нас на Тернопільщині. Довго тягнувся час очікування поїзда... Нарешті наша цікавість була задоволена... З поїзда на прохання тернопільців вийшла вже літня, сивоволоса людина. Це був Микола Лисенко, що нічим не відрізнявся від своїх фотографій, які розповсюджувалися у ювілейний рік по Галичині. Під бурхливу овацію численної публіки композиторові вручили букети живих квітів, зокрема від місцевого музично-хорового товариства «Тернопільський боян». Від імені тернопільської громадськості Лнсенка вітав ректор гімназії О. Калитовськнй. Після привітання і оваційних окликів на честь ювіляра Лисенко вклонився всій публіці і привітався з членами почесної делегації. Почалась щира розмова композитора з учителями гімназії Григорієм Величком, Євгеном Мандичевським, Омеляном Калитовським та іншими культурними діячами міста.
Ми, допитливі гімназисти, слідкували за кожний рухом Лисенка. З його обличчя можна було прочитати, що вся та парадність у зустрічі була для нього великою несподіванкою, дещо бентежила і розгублювала його.
Дорогому гостеві запропонували оглянути місто та його культурні заклади. Він погодився і відбув у місто у супроводі культурних діячів — драматурга Ізидора Мидловського, голови Тернопільського товариства «Руська бесіда» Р.Сосновського, диригента «Бояна» Омеляна Терлецького, керівника міського драмгуртка Миколи Костєва та інших. М. Лисенко завітав у будинок «Руської бесіди» (Шевченка,3), де відбулась дружня розмова та спільна трапеза на честь шановного гостя.
 |
| ЯКЩО Я НЕ ПОМИЛЯЮСЯ, ТО В ЛІВОМУ КРИЛІ БУВ ЗАЛ, ЯКИЙ ПЕРЕДУВАВ МІЩАНСЬКОМУ БРАТСТВУ (ОСТРОЗЬКОГО,11) |
Потім композитор оглянув місто і зупинився у «Народному домі» (знаходився в будинку «На родної торгівлі» по сьогоднішній вул. Сагайдачного. Йдеться про сектор будинку №3).
Проводити композитора до поїзда знову прийшли гімназисти, міська молодь і дорослі. З прощальним словом виступив голова «Руської бесіди» Сосновський. Мішаний хор «Бояна» заспівав Лисенкові «Многая літа». З крилатими піснями проводив хор від'їжджаючий на Львів поїзд, з якого всміхався на прощання Великий Боян.
Довго по від'їзді Миколи Віталійовича ще велись розмови серед наших учнів. Та лихо не спало... Австрійським властям та прислужникам гамбурзької монархії не дуже подобалась, щиросердечна масова маніфестація на честь «закордонного гостя». За організацію учнів на зустріч з М. Лнсенком директор гімназії О. Калитовський попав у неласку в начальства Львівської крайової шкільної ради, яка згодом звільнила його з посади в Тернополі і перевела у віддалені райони Польщі.
Зустріч з корифеєм української музики, сенсація від ювілейних свят у Львові, Станіславі і Чернівцях, безперечно, посилювала в нашій мо лоді національні почуття любові до рідної культури, будила віру в близьке возз'єднання з наддніпрянськими братами.
Журнал "Тернопіль". МИХАЙЛО ПЕРКАЧ (1962)
Немає коментарів:
Дописати коментар