Руський воєвода, краківський каштелян, великий коронний гетьман Ян Тарновський (1488-1561 рр.) заклав над річкою Серет замок і поселення. В 1540 р. він отримав від короля Сигізмунда І Старого привілей на заснування міста у Теребовлянському повіті Руського воєводства, якому надав своє ім'я "Tarnopole" ("Tarnopolie" ) - Тернопіль. Будова міста розпочалася буквально з пустиря ("сирого кореня"), про який в привілеї сказано "іn loco deserto et oculto agro" Сопільче (Топільче), котре було схованкою розбійників. [1]
Привілей звільняв мешканців міста на 15 років від королівських податків і повинностей, а галицького войського Якуба Бодзановського було призначено на посаду дідичевого війта. [2]
У серпні 1548 р. нове місто в знак особливих заслуг його власника дістало від короля Сигізмунда II Августа магдебурзьке право та герб, у якому повторювалася родова шляхетська відзнака Тарновських "Леліва": золоті "неповний місяць догори рогами, а над ним посередині шестикутна зірка — на синьому полі". [3]
"Леліва" (або як її ще називали "Лелівчик") мала кілька різновидів: над зіркою прямувала срібна стріла, золотий півмісяць накладався на два блакитних крила, зірка була 6-ти і 8-ми променевою. Щит також увінчували павиний хвіст або страусове пір'я.
На думку відомого польського геральдиста М.Гумовського, використання "Леліви" громадою Тернополя могло свідчити про вплив власника міста на вибір емблеми. Ймовірно, що таким чином жителі міста виявили пошану і подяку його засновнику Яну Тарновському. [4]
Шляхетський геральдичний знак "Леліва" зафіксований ще в ХІ-ХІІ ст. Він був поширений серед слов'ян, а також використовувався як герб Ілірії. Найчастіше його символіку пов'язують із перемогою християн над мусульманами, оскільки за канонами геральдики перевернена фігура (півмісяць) означає неіснуюче, переможене.
Класики польської геральдики стверджували, що "Леліву" приніс до Польщі з берегів Рейну лицар Тіцімір, який заснував місто і поріднився з польськими шляхетськими родами.
Насправді місто після отримання магдебурії залишалося ще приватною власністю Тарновських, однак в його нутрощах впроваджувався обмежений самоуправний лад, а саме: виборна міська рада (райці) та виборний суд присяжних. Бургомістра вибирати Тернопіль не міг, залишаючись приватним панським містом, бо на місці бургомістра перебував поставлений дідичем війт з широкою виконавчою владою.
Будівничий міста був видатною особою того часу, син краківського воєводи Яна Амора з Тарнова, все своє життя провів у боях і походах. Виховання отримав при перемишльському єпископському та королівському дворах. Відзначився у війні з Волощиною (1509 р.), битвах з татарами під Вишнівцем (1512 р.) і Оршею (1514 р.). Подальші військові студії здобував у Сирії, Палестині, Аравії, Єгипті, Західній і Південній Європі. У Португалії на знак особливої довіри короля Еммануїла отримав командування військами у війні з маврами. Цісарем Карлом V був представлений до титулу графа Священної Римської імперії. У 1521 р. командував військами, висланими на допомогу королю Угорщини, а згодом отримав керівництво над об'єднаними силами, що виступили проти турків. В ранзі великого коронного гетьмана у 1531 р. розгромив під Обертином господаря Молдавії Петрила. Мав особливо довірливі стосунки з королем Сигізмундом І Старим, а потім його сином Сигізмундом II Августом. Проте у 1553 р. з невідомих причин став на чолі опозиції в Сеймі, а потім усамітнився після невдачі у Всевйорці, де і помер. [5]
З вересня 1550 р. місто отримало нові "добродійства" у вигляді королівського привілею, який передбачав, що купці, які їхали з Галича, Коломиї і Коропця до Крем'янця або іншої місцевості на Волинь, мусили переїжджати через Тернопіль і сплачувати мито від кожного воза, завантаженого товарами. Той самий король Сигізмунд II Август 17 листопада 1550р. звільнив міщан Тернополя відплати мита з волів у межах польської держави. [6]
У грамоті від 6 липня 1566 р. король Сигізмунд II Август мимохідь зауважив, що Кшиштоф Тарновський, син Яна Тарновського, зміцнив фортифікацію Тернополя не тільки тим, що підняв вище мури, але й до тривалої облоги підготував і "зачату батьком справу до кінця довів". [7]
Мандрівник Ульріх Вердум у 1672 р. залишив опис укріпленого міста, яке на той час перебувало у власності долинського старости Станіслава Конєцпольського: "З трьох боків його оточує велике озеро й широкі болота. Четвертий бік захищений з боку поля досить широким ровом та обкладеним валом із двома товстими вежами на кутах і однією посередині, яка за одно служить брамою. Замок височіє з північного заходу від міста, саме посередині озера, має великі, по-італійськи важкі будівлі з каменю; мури й вежі на заході й півдні боронять замок навіть там, де навколо тягнеться озеро. Від міста є вузький сухий рів із земляним валом і частоколом. Папісти мають у місті великий кам'яний костьол, русини три церкви, а євреї, яких тут так багато, що займають окрему, до того ж найкращу частину міста, мали тут таку гарну кам'яну божницю, що кращої я ніде в Польщі не бачив." [8]
6 липня 1566 р. король надав Тернополю поряд зі Львовом право утримувати гуртові магазини блаватних товарів і солі, що надходили з російських земель. [9]
Із розвитком ремесла створюються цехові організації ремісників. У 1566 р. власник міста затвердив статут першого цеху шевців. [10] Пізніше, у 1636 р., виник цех кравців.
Наприкінці XVI ст. в Тернополі виникло братство, яке було першим культурно-освітнім осередком міста. Братчики організовували ремісників православного віросповідання на боротьбу за свої права, приділяли увагу поширенню освіти, виступали проти національно-релігійного гноблення українського населення. [11]
За інвентарним описом 1672 р. місто мало 420 будинків і 2,5 тис. населення. [12]
Великої шкоди місту завдавали турецькі й татарські набіги. Ще в 1544 р., коли замок перебував у стадії будівництва, а міського населення було небагато, на Тернопіль напали татари. Мешканці навколишніх сіл, рятуючись від ворога, зійшлися до фортеці і стали на її захист. Довгий час героїчні захисники стримували натиск татар, поки з Сандомира не підійшло польське військо. Татари відступили, але місту завдали великих руйнувань. Новий напад ординців стався 1575 р., потім 1589, 1605, 1618, 1621, 1626, 1672 рр. Тернопільці, як і все населення Поділля у XVIII ст., жили під постійною загрозою ворожого нападу.
Востаннє 70-тисячна татарська орда перебувала під стінами Тернопільського замку в 1694 році. У цей час власницею міста була польська королева Марія-Казиміра, а війтом, який управляв від її імені, — Войцех Доманьський. [13] Герб, дарований місту Оскільки Кшиштоф Тарновський цісарем Фердинандом І. Не мав нащадків по чоловічій лінії, у 1570 р. власником міста став його зять (чоловік доньки Софії), князь Костянтин-Василій Острозький — київський воєвода і волинський маршалок, який прославився як покровитель церков і фундатор шпиталів. Отримані від Тарновських з далеко більшими володіннями Острозьких створили велетенський маєток, куди увійшли 2 тис. міст, містечок і сіл. [14]
У 1574 р. король підтвердив старі привілеї Тернополю, який належав Янушу, Костянтину, Александру, Ельжбеті і Катажині ~ дітям Софії з Тарновських — княгині Острозькій.
Від Острозьких Тернопіль перейшов до Замойських (київський воєвода Томаш Замойський одружився з Катажиною Острозькою). Цілком можливо, що тоді місто деякий час користувалося гербом із зображенням Святого Флоріана в латах римського легіонера, що з правого боку мав щит, на якому викарбувано три списи, а в лівій руці тримав начиння з водою, щоб гасити пожежу. Згідно з легендою, він був духовним патроном Замойських. Ще в 20-х роках цей герб зустрічався на деяких будинках м. Тернополя. Не виключено, що ці емблемні барельєфи могли встановлюватися з ініціативи тернопільських пожежників, покровителем яких був Святий Флоріан. Польський дослідник А.Хоміцький іншої думки. За його даними, у 1650 р. Тернопіль вживав герб у вигляді перекинутої основою догори літери "Т", під якою знаходилась 5-типроменева зірка. [15]
Після Замойських містом недовго володіли Конєцпольські. Королева Польщі Марія-Казиміра (вдова сандомирського воєводи Яна Замойського) мала тяжбу з Конєцпольськими за тернопільські маєтки, проте у 1690 р. Печатка магістрату (1829 р.) виграла у Люблінському трибуналі судовий процес, і таким чином місто потрапило до родини Собєських. [16]
Потім черга дійшла до всесильних Потоцьких, які в 70-х рр. XVIII ст. уступили його Коритовським. Від Коритовських місто перейшло до Туркулів.
Хоча Станіслав Конєцпольський та королевич Костянтин Собєський 10 листопада 1666 р. і 16 липня 1719 р. зробили певні полегшення для християнського населення, знизивши податки, проте 414 Тернопіль не мав повної автономії як інші королівські міста. [17]
У 1724 р. на прохання власників міста Потоцьких король Август II надав Тернополю додатковий привілей на ярмарок в день Святої Анни (26 липня). [18]
У 1740 р. коронний гетьман Єжи Потоцький своїм привілеєм зрівняв євреїв у правах з християнами і дозволив їм займатися ремеслами, торгівлею, шинкувати алкоголь та мати крамниці на ринку. [19]
Після прилучення Галичини до австрійських володінь у 1772 р. Тернопіль було проголошено одним з округових міст "королівства Галичини і Володимерії". У той час містом володів Францішек Коритовський герба "Мора", одружений на Нікодимі Забєльській герба "Остоя", який перебудував замок на палац. [20]
У 1831 р. після епідемії холери Тернопіль не дорахувався 1300 своїх мешканців. А у 1832 р. нове нещастя — пожежа знищила більшу частину міста. Щоб якось відродити економічне життя Тернополя, цісар Фердинанд 10 травня 1836 р. надав місту привілей на проведення нових дев'яти ярмарків.
День 15 лютого 1843 р. записаний в історії Тернополя золотими літерами. Того дня підписано контракт на продаж і купівлю міста між останнім його власником бароном Тадеєм Туркулом і громадою міста. Сума контракту, який власноручно підписали Тадей Туркул з одного боку і тернопільський бургомістр Іван Марценкевич — з іншого, складала 175 тис. гульденів. [21]
12 грудня 1844 р. цісар Фердинанд І надав Тернополю титул королівського міста з усім^>вольностями і привілеями, які мали інші королівські міста в Галичині. Одночасно місто отримало від цісарського уряду підтвердження свого герба та його опис у новій редакції: "Голубий тарч, на якому сріблястою фарбою зображено зірку, а під нею півмісяць.
На головному плані міститься золота королівська корона, обидві сторони якої оздоблені золотими арабесками ". [22] У зв'язку із утворенням у 1848 р. у Львові "Головної Руської Ради' і формуванням полку руських стрільців представники народної гвардії в М.Тернополі отримали і освятили стрілецьку хоругву, на якій було зображено: з одного боку князь Володимир Великий — хреститель Русі, а з іншого — лев, що опирається на скелю (герб Галичини). [23]
У час утворення ЗУНР на нових печатках тогочасних міських установ з'являється лев з короною, що опирається на скелю. Водночас широко використовувалися печатки з гербом міста, виготовлені ще в австрійські часи (див. бони М.Тернополя 1919 р. — авт.). Після проголошення акту Злуки ЗУНР і УНР на печатках тернопільських установ на зміну леву з короною прийшов тризуб — символ української державності.
Коли західноукраїнські землі відійшли до Польщі, після створення у 1922 р. Тернопільського воєводства, місту у 1929 р. знову повернули старий герб, щоправда, дещо видозмінений. Срібні шестикутна зірка та півмісяць і шляхетська корона з пір'ям були поміщені у білочервоний овальний щит, оздоблений декоратив¬ним галуззям. [24]
За радянських часів Тернопіль до кінця 70-х років був без герба. Пере¬могу в конкурсі, оголошеному тоді, отримали художники П.Садовський і П.Кукурудза та мистецтвознавець І.Дуда, які за основу міської емблеми взяли тему легендарного "тернового поля , з яким за радянських часів пов'язували назву міста. З погляду герб зразка 1929 р. геральдики новостворений герб, вже не кажучи про ідейні засади, мав кілька суттєвих вад. У центрі білої тернової квітки знаходилася червона зірка, як правило, з серпом та молотом на синьому тлі у вигляді літери "Т", що дублювалася зі словом "Тернопіль". Щит — тільки червоного кольору, бо інший колір не мав права на існування. Таким чином міський герб 70-х комуністичні вожді і через емблематику років минулого століття насичували наше суспільство своєю ідеологією. Тернопільський герб, незважаючи на оригінальність його композиційного вирішення, насамперед кольоровою гамою, все ж прищеплював думку про те, що наша справжня історія розпочалася тільки з приходом радянської влади на західноукраїнські землі, а, отже, ми маємо два виміри — сучасність і "світле майбутнє ".
Незадовго до розпаду СРСР, в період піднесення національної самосвідомості, національної гордості, знову постало питання про герб міста. Адже герб — це передусім спадкоємність поколінь, повага до минулого, збереження традицій.
4 листопада 1990 р. у газеті "Тернопіль вечірній" були опу¬бліковані умови конкурсу на новий герб Тернополя, який, на думку організаторів, "повинен поєдну¬вати в собі як традиційне гераль¬дичне вирішення, так і особливість, характер і самобутність міста." [25]
Робота компетентного журі виявилася без перебільшення титанічною. Як щиро визнав його учасник — мистецтвознавець І.Дуда, "до збереження "Леліви" та її поєднання із зображенням Старого замку ми прийшли не відразу: то була важка дорога, довжиною більше року. На жаль, ні один із запропонованих проектів герба не підходив для практичного втілення. Ми відмовилися від квітки терена як такої, що не має історичного підтвердження, від фенікса і орла, чотирьох веж і фортечної стіни". [26]
Тому робоча комісія не мала іншого вибору, як матеріалізувати в емблемі реально існуючі символи міста шляхом оптимального поєднання герба "Леліва" і стилізованого зображення Старого замку (як наріжного каменя, навколо якого зводилося місто), що і здійснив тернопільський художник — графік Михайло Харинович. Він же створив і оригінальне обрамлення щита.
У кольоровому зображенні герб міста, який розміщувався на чотирикутному щиті французької форми, має такий вигляд: "Щит — блакитний, замок — білий, зірка і півмісяць "Леліви" — золоті. Обрамлення щита і конструктивні деталі замку (дах, вікна) показуються також золотими кольорами". [27] Зірка над півмісяцем символізує (як і раніше) перемогу християнства над мусульманством. Саме ця деталь герба викликала найбільше суперечок, проте за результатами голосування залишилася.
1. Білінський П. Місто Тернополь і єго околиця.//Ш Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego za 1895. — Tarnopol, 1896. - S. 70.
2. Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska. — Cz. 2. ~~ T. II. - Cz. 2. - S. 753.
3. Słownik geograficzny. — T. XII. — S. 188.
4. Gumowski M. Herby miast polskich. — Warszawa, 1960. - S. 20-21.
5. Polska jej dzieje i kultura. — T. II. Kraków, 1927. — S. 114, 402, 412.
6. I Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego za 1892. — Tarnopol, 1893. - S. 17.
7. Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska. — T. II. — Cz. 2. - S. 753.
8. Вердум Ульріх фон Щоденник подорожі.//Жовтень, 1983. - №10. - С. 95-96.
9. Там само. — С. 28.
10. Słownik geograficzny. - Т. XII. - S. 190.
11. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. - С. 217.
12. Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. — С. 69.
13. Білінський П. Місто Тернополь і єго околиця. — С. 108.
14. Słownik geograficzny. - Т. XII. - S. 190.
15. Chomicki A. Herby miast i ziem polskih. — S. 83.
16. Słownik geograficzny. — T. XII. — S. 190.
17. I Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego za 1892. — S. 43.
18. История Польши. - T. 1. - M., 1954. - С. 274.
19. Słownik geograficzny. - Т. XII. - S. 191.
20.Білінський П. Місто Тернополь і єго околиця. — С. 92.
21. Там само. — С. 118.
22.Там само. — С. 118.
23.Там само. — С. 120.
24. Województwo Tarnopolskie. — Tarnopol, 1931. — S. 451.
25. „Тернопіль вечірній", 1990. — Ч. 11.
26. „Тернопіль вечірній", 1992. — 15 квітн.
27. „Західна Україна", 1995. - № 22.
Джерело: Міська геральдика Тернопільщини (2003). Олег Клименко, Богдан Хаварівський
Джерело: Міська геральдика Тернопільщини (2003). Олег Клименко, Богдан Хаварівський
Немає коментарів:
Дописати коментар