Історія Тернополя в спогадах Богдана Остап'юка.
Варто згадати про тернопільську філію Просвіти, що мала цінну бібліотеку (понад 12.000 книжок), яку вів д-р Микола Мелінишин. Багато допомагали у влаштуванні, катальогуванні і випозичуванні книжок у 1920-их рр. Василь Онуферко (замучений большевиками в 1941 р.) і Франц Колодій. Студентська молодь належала до найпильніших читачів. Довголітнім урядовцем філії, а згодом і Рідної Школи був суддя Володимир Бримович. Під час ганебної «пацифікації» озброєні банди поляків, головно «Стшельца», не минули і тієї установи, накоївши їй чимало шкоди. Філія Просвіти була центром, звідкіля українські громадські діячі керували культурно-освітнім, а то й політичним життям Поділля в 1920—1930 рр.
Виходимо з приміщень Просвіти і зближаємося до двоповерхового будинку, де з одного боку містився Український Банк («Українбанк»), а з другого — «Українська Бесіда». Цей репрезентативний будинок нашої громади довго окупувала польська влада (в ньому містився т. зв. III відділ-розвідка). Щойно в 1928 році повернено його правним власникам. Український Банк був найсильнішою нашою фінансовою установою. До управи банку належали о. крил. В. Громницький (голова Надзірної Ради), директорам був Андрій Фалендиш. Урядовцями банку були: Осип Сіяк, Михайло Кордуба, Степан Кутовий, Фридрих Кутовий та інші.
«Українська Бесіда», яку оснував ще в 1884 р. Олександер Барвінський, гуртувала всю нашу інтелігенцію, професіоналів, студентів і урядовців різних громадських установ. Члени Бесіди сходилися вечорами прочитати часописи, журнали або ррзважитись грою в шахи, карти, білярд тощо. У бічних кімнатах Бесіди містилися — Музичний Інститут ім. Миколи Лисенка, співоче Т-во «Боян», Молода Громада та інші. Бесіда мала дуже гарну залю, в якій відбувалися перед полуднем лекції Музичного Інституту, а вечорами — проби хору. В тій же залі відбувалися різні концерти, вечерниці, танці. Боян був найкращим, репрезентативним мішаним хором нашої громади. Членами хору були вчителі, старші громадяни, студенти та урядовці різних установ. Дисципліна та дружнє відношення і співжиття хористів, незважаючи на часом великі різниці віку, були цінними прикметами цього хору. Одним з найкращих диригентів Бояна був Василь Безкоровайний, відомий композитор, піяніст і знавець музичного мистецтва. Після нього був Володимир Березовський, радник податкового уряду. Його весела, щира та жартівлива вдача з'єднувала прихильність усіх хористів. Він теж скомпонував кілька хорових творів; деякі з них, як от «Пори року», співав Боян під його керівництвом. (Він помер у Польщі в місті Загожельцу в 1956 р.). Третім диригентом, що часом заступав Березовського і вчив чоловічий хор, був Володимир Менцінський. Він мав феноменальний слух і був дуже працьовитий. Загинув у тюрмі в червні 1941 р.
З вул. Міцкєвіча переходимо на вул. о. Степана Качали до Т-ва «Руська Бурса». У приміщенні Руської Бурси відкрито в 1921 р. приватну дівочу гімназію Т-ва Рідна Школа, яку відтак перемінено на коедукаційну і яка проіснувала до 1939 р. Гімназія Р. Ш. видала чимало визначних обсольвентів, працівників на культурно-освітній та політичній ділянках. Багато колишніх учнів з тернопільської Р. Ш. опинилося на еміграції в ЗСА, Канаді, Австралії, Аргентіні, і вони беруть активну участь у громадському житті українських поселень. У будинку Р. Ш. відбувалися в 1933-их роках вечірні курси Промислової школи, які провадив інж. Михайло Савчук.
З Руської Бурси звертаємо свої кроки вниз по вул. Костюшка, де під числом 9 стояв великий двоповерховий будинок української державної гімназії, колись ц. к. ім. Франца Йосифа, збудований у 1906 р. Цю гімназію закрила польська влада на свято Чесного Хреста, 27 вересня 1930 р. З її мурів вийшло багато видатних діячів культури, політики, церковних достойників, на чолі з Патріярхом Иосифом Сліпим. Будинок цієї гімназії був знищений дощенту під час воєнних дій у 1944 р.
Повертаємось знов на вул. Міцкєвіча, проходимо побіч військового шпиталю, минаємо готель «Польонія», будинок староства і звертаємо на вул. 3-го Мая. У Народній Торговлі, найстаршій нашій кооперативі, вітає нас завжди усміхнений, елегантний директор Микола Турин. Багатолюдно бувало колись в Народній Торговлі, особливо перед різдвяними або великодніми святами, коли то з сіл приїздили священики, вчителі та інша сільська інтелігенція робити святочні закупи. У будинку Н. Т. на другому поверсі містилася в 1920-их рр. жіноча семінарія УПТ. Не зважаючи на зразковий учительський склад і високий рівень навчання, польська адміністраційна влада відмовилась надати цій єдиній нашій семінарії право прилюдности. Після кількох років навчання її закрито. У цих кімнатах було теж приміщення Української Бесіди аж до 1928 р. Тут відбувались проби Бояна, різні забави, вечерниці. Останнім директором Народної Торговлі був Іван Бей, він згинув у Дрездені, під час Другої світової війни.
Залишаємо Народну Торговлю і вулицею 3-го Мая виходимо на площу Собєського, зупиняємось біля Домініканського костела в барокковому стилі з XVIII століття. Недалеко нього, біля пам'ятника (здається Станиславові Костці) відбувалося кожного року на Йордан свячення води, до Першої світової війни при співучасті австрійського гарнізону. Зараз за костелом, на розі вул. 29-го Листопада бачимо великий двоповерховий будинок, т. зв. «Сберстгебойде», осідок коменданта полку. Цей будинок, а також будинок суду збудовано під час окупації Галичини москалями в рр. 1806—1815. Мандруємо далі в сторону замку. Перед самим замком заходимо до триповерхового дому Стахевича, де до Першої світової війни містилася державна вчительська семінарія. У партері цього будинку була 4-клясова народня школа, т. зв. школа вправ, в якій відбували практику кандидати на вчителів. До тієї школи ходив теж автор цих рядків. Кожного дня вранці при звуках оркестри вирушали з казарми (з замку) відділи австрійської піхоти на площу вправ, що Містилася біля шляху до Березовиці. По другому боці площі Собєського відбувалися кожного року на свято Анни ярмарки, що починалися 22 липня і тривали 10—12 днів. В той самий час на торговиці відбувалися великі кінські ярмарки. Тоді з'їжджалося до нашого міста багато різних купців з «блаватними товарами». Не зважаючи на гарячий час жнив, наші селяни масово заповняли площу і купували за безцін «тандиту»...
Наприкінці оглянемо ще декілька місць, що мають відношення до історії давнього Тернополя. На вул. Коперника, напроти реальної гімназії була площа «Сокола» і партеровий дім, в якому жив сторож та зберігалось різне спортове приладдя. На цій площі відбували тренінги члени дружини копаного м'яча «Поділля». У 1920—ЗО рр. мали тут руханкові вправи учениці дівочої гімназії Рідної Школи і члени Сокола, а також відбувались різні фестини, свята обжинок тощо, а взимку тут влаштовувано їзду на ковзанах. Це була єдина українська площа.
Наше місто мало один єдиний парк (не враховуючи скверів на площі Собєського і на вул. Міцкєвіча); його популярно називали «Новим Городом». Цей парк, хоч невеликий розміром, був гарно обладнаний і втримуваний в порядку. Були тут деякі тропічні рослини, напр., муза-банан, агави, пальми, кипариси, які взимі переховувано в теплиці-оранжерії. В цьому парку відбувалися, спершу також українські фестини, але згодом поляки перестали давати дозвіл нашим установам. Українська молодь, а також і старше громадянство любило проходжуватись алеями цього парку, особливо на весні, коли в повітрі розносились аромати запашної резеди, матіолі або левкої.
Молодь і старші залюбки влаштовували прогулянки і фестини в Гаях Великих, які були найкращим місцем відиочинку-дозвілля. Гаї манили на весні фіялками, конвалією, черемхою, золотими бальбуками, лящанням солов'їв, а вліті овочами, медом, горіхами. Деякі міщани мали тут власні ділянки, сади, пасіки. У Гаях відбувались фестинн
Рідної Школи, Сокола, Молодої Громади та інших установ.
Другим улюбленим місцем прогулянок були Береги Великі над Серетом, починаючи від Білої Гори аж до березівського лісу. Як лише настала тепла погода, починався сезон купання, плавби човнами, соняшних купелів на берегах Серета. Гімназійна і студентська молодь мала свої постійні місця на «Сан Маріно» (на сіно-жаті автора цих рядків), або на острові, де на дозвіллі безжурно проводила час, дуже часто в товаристві своїх вчителів. Заквітчані золотим козельцем, роменами, лоташем, синіми незабудьками луги у Великих Берегах, запах дикої м'яти над рікою, гомін пісні увечорі під час прогулянок при супроводі лящання солов'їв у вербо-лозах і при сяйві місяця — вся ця романтика залишилася в нашій пам'яті як милий, незабутній спогад нашої молодости.
Ось так на крилах згадок злетіли ми на хвилинку до нашого рідного, давнього Тернополя, пройшлись його вулицями, оглянули н пригадали собі дещо з того, що діялось у ньому 70, 50 чи 30 років тому. Лише на передмістях залишилися останки давнього Тернополя. Центр міста, натомість, зник безслідно, а те, що заціліло, змінило зовсім своє обличчя. Нехай цих кілька картин з життя-буття рідного міста пригадає нам давній Тернопіль, який вже відійшов до історії...
