Історія Тернополя в спогадах Богдана Остап'юка.
Оглянувши «Заведення», йдемо далі аж до Микулинецької рогатки, звідкіля розходяться на всі боки вулиці: За Манастирем, Гаєва, Микулинецька і Дороша. Перед рогаткою по лівому боці височіє дзвіниця, збудована на зразок Софіївської в Києві, а далі Успенська (Манастирська) церква з каплицею і старим цвинта-рем довкола. Хто ж з нас, тернопільців, не пам'ятає тієї славної з відпустів на все Поділля Свято-Успенської церкви? Кожного року на свято Успення відвідувало нашу святиню понад 10.000 прочан, не лише з Поділля та Волині, але перед Першою світовою війною і з-за Збруча. У 1931 р. передав її митрополит А. Шептицький ОО. Редемптористам. Вони її згодом прекрасно розбудували, поширили, а від вул. Острозького, де був новий пхід до церкви, збудовано широкі сходи. Отці Редемптористи обслуговували цілу південно-східню частину міста, де компактною масою жили українські міщани, а крім того вони вели дуже корисну місійну працю в селах Тернопільщини. Усе громадянство обдаровувало їх великою пошаною і любов'ю. Такі світлі постаті, як о. ігумен Володимир Породко, о. ігумен Де Вохт, о. ігумен Де Мале, пізніший генеральний вікарій для українців у Франції, о. Карло Більке, о. Володимир Стернюк, о. Н. Якимович, о. Михайло Лемішка, а з молодих о. д-р Богдан Курилас, відомий із своєї письменницької і наукової діяльности, та інші залишилися назавжди в пам'яті тернопільців.
Від дзвіниці вела широка алея до дерев'яної каплиці, яку згодом 00. Редемлтористи перебудували з допомогою будівничого Андрія Фалендиша на муровану, з колюмнами та кам'яними сходами. На відпуст Успення відбувалися тут великі урочистості. Незабутні картини виринають в нашій пам'яті з того часу. Бувало, в надвечер'я празника непроглядні маси прочан із свічками в руках в молитовному скупченні співали молебень разом з численними священиками перед чудотворною іконою Матері Божої. Тисячі світел, неначе зорі, мерехтіли в теміні ночі, а чудотворний образ, вміщений високо над престолом у каплиці в золотому сяєві світла, додавав особливого чару і душевного надхнення. Цілу ніч горіли світла, цілу ніч молився народ, дякуючи Божій Матері за всі ласки, щедроти.
На старому Успенському цвинтарі були поховані визначні люди з часу наполеонської війни, члени царського двора та знатні мешканці нашого міста. Там був теж похований о. Петро Білинський, парох Довжанки, автор цінної історичної розвідки «Місто Тернопіль і його околиця». На його могилі поставила родина гарний пам'ятник в 1912 р. Стрункі столітні берести, що рядами росли на кладовищі, мальовничо прикрашували місце вічного спочинку, лише гайвороння, що масово гніздилося на верховіттях дерев, удень та сови і пугачі вночі на дзвіниці порушували цвинтарну тишину.
Большевики зруйнували динамітом Успенську церкву в листопаді 1962 р.; вони знищили теж дзвіницю, каплицю, усунули пам'ятники з могил, всю площу вирівняли і завели городець з асфа¬льтовими доріжками... Кілька літ пізніше збудували там п'ятиповерхові будинки.
В нашій мандрівці на крилах спогадів залишаємо Успенську церкву, минаємо рогатку, підіймаємося Микулинецькою вулицею вгору через залізничний міст і виходимо на найвище місце, звідкіля найкраще видно наше місто. Ось тут праворуч жидівське кладовище, а ліворуч новий цвинтар, де більше як сто років тому почали ховати українських та польських мешканців міста. Зараз при вході по лівому боці була могила з нагробником директора української державної гімназії Романа Цеглинського (помер у серпні 1914 р.). За каплицею, по правому боці, був похований четвертий з черги директор нашої гімназії Юліян Левицький, справжній опікун і батько нашої молоді (помер 1925 р.). На його могилі стояв мармуровий пам'ятник з написом: «Нон омніс моріяр». Трохи дальше по лівому боці був похований генерал Мишковський, що важко ранений під Чорним Островом, помер у Тернополі. На його могилі поставлено гарний нагробник з фотографією покійного в генеральській уніформі. Могилою піклувалось постійно наше «Т-во Воєнних Могил» і поодинокі громадяни. На середніх алеях цвинтаря було багато родинних гробівців наших міщан. На протязі 1914—17 рр. поховано теж на цьому цвинтарі багато тисяч російських солдатів у спільних братських могилах, в тому числі багато наших земляків з-над Дніпра.
На кінці цвинтаря була спільна братська могила УСС-ів і воїнів УГА. Отаман д-р Никифор Гірняк при помочі Пласту та шкільної молоді упорядкував у 1927 р. ці могили. їх обведено бетонною огорожею, насаджено кущі та квіти, а посередині поставлено високий дубовий хрест. На хресті була таблиця з уривком відомого вірша Б. Лепкого «Спіть, хлопці, спіть». Цей хрест зрізали польські легіоністи Пігут (перекінчик) і Забільський у вересні 1930 р. під час ганебної «пацифікації». Тут були також поховані Голояд і Пришляк, замучені поляками. Кожного року на Зелені Свята ходили ми з процесією на ці могили борців за волю, і через те були часті сутички з польською поліцією, але наша молодь не зважала на перешкоди і кожного року прибирала їх квітами, вінками. Недалеко була ще одна дорога всім нам могила, в якій поховано понад 500 селян, священиків, учителів, інтелігентів, культ-освітніх діячів та учнів. їх закатували большевики в тюрмі, перед відступом їх армії в 1941 році. Вліті 1976 р. прийшли вісті про те, що большевики після Великодня зруйнували бульдозером могили наших УСС-ів і вояків УГА, зрубали і поламали всі хрести і розкинули кості наших героїв.
Помолившись за покійників, залишаємо кладовище, вертаємось вул. Микулинецькою, Острозького повз Міщанське Братство і, звернувши направо біля жидівського шпиталю, проходимо побіч різбарської майстерні Петра Качмарчука і парафіяльного кос-тела, переходимо вул. Тарнавського і вступаємо в центр міста на вулицю Міцкєвіча (популярно звану «панською» або «корзом»). Посередині вулиці-бульвару розкинувся міський городець із старими берестами і клюмбами квітів. Там були теж два кіоски з газетами, холодними напитками і солодощами. В городці звичайно пересиджували на лавках пенсіонери-емерити, читали часописи, відпочивали або гуторили про «давні добрі часи»... На вул. Міцкевіча вступаємо спершу до «Маслосоюзу», щоб прохолодитись свіжим, холодним квасним молоком. Кооператива «Маслосоюзу» під проводом Інж. Миколи Никефорука славилась своїми високоякісними молочними продуктами не лише в Галичині, але й закордоном.; Зокрема масло із знаком «МС» було найвищої якости. Зразковий порядок, чистота та якість продукції були тією притягальною силою для покупців нашого міста. Після відвідин «Маслосоюзу» йдемо далі вул. Міцкєвіча: минаємо готель О. Шидловської (де містилось також кіно «Поділля») і єдину українську аптеку Волинського, магістрат, поштовий уряд, кам'яниці д-ра Б. Стахевича і заходимо до кооперативи з солодощами та холодними напитками «Базар». Хто з нас не пам'ятає тієї невеличкої «будки», куди ми часто заходили на «содову воду», купували овочі, чоколяду чи інші солодощі. Тут зустрічалась наша молодь вечорами, звідтіля починала свої проходи «корзом» або мандрувала до міського парку.
Після відвідин «Базару» звертаємо наші кроки до головного нашого культ-освітньоґо і кооперативного центру, що містився у трьох будинках Просвіти. Саме тут приміщувались усі наші громадські установи: філія Просвіти, Рідна Школа, Подільський Народній Банк, Сільський Господар, Союз Українок, Подільська Пасічнича Спілка та інші. Кожного дня заїжджали сюди на подвір'я селянські вози по товари для своїх кооператив, при чому селяни полагоджували всі інші справи в канцелярії Просвіти чи у фінансових установах. Дуже часто, головно в неділі і свята виїздили звідтіля на села наші освітні та кооперативні діячі з рефератами, доповідями або як делегати на різні загальні збори. Годиться при цьому згадати про тих щирих працівників на народній ниві, які, не зважаючи на холод, дощ, сніг і шикани польської поліції, несли світло науки і знання в наші села. До цих невтомних діячів належали: Ілярій Брикович, д-р Дмитро Ладила, адвокат і посол, Д-р Володимир Лисий, адвокат, д-р Олекса Олійник, адвокат, д-р Степан Баран, адвокат і посол, д-р Іван Якимчук, адвокат, Осип Гринкевич, адвокат і посадник Тернополя за німецької окупації, Ілля Посмітюх, інж. Никефорук, д-р Няньчур, дир. Олексток, інж. О. Федорук, дир. Теодор Гринкевич, посол Василь Болюх, Іван Боднар, д-р Степан Чумак, д-р Никифор Гірняк, отаман УСС, дир. Роман Цегельський, дир. Осип Павлишин, дир. Іван Лень (загинув на Сибірі) та інші. На народній ниві пра цювали також наші священики, з яких треба згадати о. д-ра Миколу Конрада, мученика за Христову віру, о. Івана Пасіку, о. Степана Ратича, о. крил. В. Громницького та інших. До молодших працівників належали: мгр. Володимир Решетуха (розстріляний німцями), мгр. Богдан Мурій, адвокат Іван Решетуха, інж. Богдан Філінський, інж. Роман Мамчин, інж. Василь Вацик та інші.
