Відновлення Ратуші в Тернополі буде актом історичної справедливості (1992)

За часів тоталітарного режиму нищення культурної спадщини та історичної пам'яті тернополян (як і всього українського народу) було введене в ранг державної політики. Руйнувалися синагоги, костьоли і церкви, нищилися стрілецькі могили, перейменовувалися вулиці, парки і цілі райони міста.

Здається, недавно міська Рада прийняла рішення про реконструкцію Монастириської церкви (Успення Пресв. Богородиці), сплюндрованої войовничими атеїстами в 1962 році. Нині і церква, і дзвіниця здійнялися до неба, немов казковий Фенікс із попелу. Потрібно відновити ще одну споруду, якої немає в Тернополі, але яка від часів надання йому Магдебурзького права була атрибутом міського самоврядування, — Ратуші. Ратуша (інакше Магістрат) стояла біля готелю «Україна», на розі проспекту Т, Шевченка і вулиці Залізчичної, на місці нинішнього скверу. Слава Богу, місце не забудоване і ми маємо унікальну можливість звести Ратушу на старих фундаментах, без руйнації існуючої містобудівельної структури. Вона споруджена в середині XIX століття. За об'ємно-просторовим рішенням і декором фасадів позначена рисами класицизму. Подібна до львівської Ратуші: двоповерхова, квадратна в плані, з двоярусною вежею посередині. Її головний фасад, виділений масивним фронтоном 5 трьома великими півкруглими вікнами, виходив на вулицю Залізничну; 13 пар вікон, рельєфні пілястри між ними і балкон посередині надавали боковому фасадові з боку майдану урочистого звучання.

Уяву про первісний вигляд Ратуші можуть дати численні поштові листівки і фотографії 1930-их років, які зберігаються у Краєзнавчому музеї та обласному архіві. Не виключена можливість існування проектної документації Ратуші в архізах Львова, Кракова чи Відня. Навіть при наявності відомих зображень можлива реконструкція об'єму і фасадів. Крім того, в землі знаходяться фундаменти і засипане підвальні приміщення.

Що стосується пам'ятника О. Пушкіну, то його треба демонтувати і перенести в інше місце: скажімо на вулицю імені О. Пушкіна Тим більше, що урбанізований район «БАМ» — дуже бідний на монументально-декоративну скульлптуру. Пам'ятник О. Пушкіну має мистецьку цінність - це твір відомих київських скульп торів М.Вронського, М.Лисенка та О.Скооликова, тому його слід зберегти. Ратуша повинна бути відновлена. Вона стане логічним завершенням ансамблю Театрального майдану. Тут можна зібрати під одним дахом всі розгалужені структури міської Ради. Будинок Ратуші був знищений під час Другої світової війни у квітні 1944 року «доблесними» совєтськими льотчиками. Як згадують ветерани, армади «кукурузникїв» (ПО-2) з висоти до 500 метрів неодноразово закидали бомбами центр міста. Особливо старалися попасти в Ратушу, де містилися штаб і радіостанція німецького гарнізону.

Коли будинок було зруйновано, а коменданта вбито, німці припинили наступ із заходу, а оточений гарнізон, залишившись без зв'язку, капітулював. Після війни Ратушу можна було відбудувати, як це зробили з вокзалом, але вона здавалася ненависною для "визволителів" бо символїзувала самоврядування міста, а значить, самостійницькі ідеї галичан-українців, Тому її поспішили розібрати.