Коли Василько ще був зовсім малим хлопчиною, мав, мабуть, років шість (1940р), то він дуже любив їздити з татом на возі (з села Домаморич) до міста (Тернопіль). Сідав поряд на переді та брав віжки і батога в руки. Дуже йому хотілося вдарити коня шоб рухався швидше, але вони його не хотіли слухати. Коні були гарні і високі, гнідої масти.
 |
| ТОРГОВИЦЯ МІСТИЛАСЯ ТАМ, ДЕ ЗАРАЗ ВИСОЧИТЬ БУДИНОК ВИДАВНИЦТВА "ЗБРУЧ" |
Щосереди тато їхав на торговицю. Так називали базарний день. В Тернополі вони мали родичів, які водили Василька на карусель. В травні місяці святкували літнього Миколая (19 числа). У місті продавали смачні миколайчики із тіста. Дітей возили на поні та роверах.
Крім того тато возив продукцію на продаж до жида Мошка. Він мав магазин з продовольчими товарами. Мешкав на Оболоні. Тато продавав йому пшеницю, картоплю, капусту і навіть м'ясо, коли колов свиню або зарізав теля. Мошко частував Василька цукерками і булкою. Йому тут подобалося і часто питав тата про те, чому вони не живуть в Тернополі, де нема болота. Натомість батько казав, що там нема пшениці, корови та молока, а у нас все є і ми ще їм продаємо. В Тернополі нема такої "райшулі".
"Райшуля" - то така місцевість в селі Домаморич, де за Австрії тренували коней військових. Саме слово німецьке.
Влада...одна втікала..інша приходила на її місце, а життя дітей йшло своїм порядком. Ми бавилися в галку (футбол). М'яч робився із пористої та твердої гуми. Грати ним на босу ногу було важко..
Василько через роки повернувся до Тернополя. Міста було не впізнати.. Розвалені будинки, побита дорога, а стежка, якою ходив до родичів зовсім пропала. Родичів також не було. Сусіди сказали, що вони виїхали на Польщу. Не місто, а руїна. Це був час, коли Василя Михайовича призвали в армію. Наступне повернення було через чотири роки. Все змінилося. Повсюдно йшла будова. Вулиця Руська розширена, а по середині гарний скверик з лавочками.
 |
| ІРИНА МАКСИМІВ. АЛЕЯ НА ВУЛИЦІ ЛЕНІНА |
Василько пам'ятав ше розбитий залізничний вокзал. То був...десь 1949..рік..
Якщо дидитися на фасад, то ліворуч стояв двоповерховий будинок. Саме там після війни містився вокзал.
Старе приміщення..то була пустка..нічого не було... Те, що ви зараз бачите - це занового відбудований вокзал.
Спогади про Тернопіль. Автор: Богдан Васильків (1934 р.н.)
Публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль"
Записав, перенабрав текст та додав світлини Тарас Циклиняк
