 |
| ВУЛИЦЯ ОСТРОЗЬКОГО,45 |
Звичайно, на початку 1950 - х років, страшно аж подумати минулого століття, а, в принципі, і тисячоліття також, у дітей для розваг і розвитку практично нічого не було, якщо міряти нинішніми мірками.
Той, хто мав, хоч якусь виготовлену на заводі іграшку, вважався щасливцем. У мене (я був ду-у-у-же мілітаризованим) в середині 50-х було аж дві іграшки: пушка, що стріляла кульками з підшипника і пістолет, схожий на ТТ, що спочатку, поки не поламався, стріляв пістонами. Пістони це два склеєних паперових кружечки, між якими в середині вкраплена сірка. Якщо по ньому пристукнути чимось твердим сірка запалюється і утворюється хлопок – малесенький вибух.
Очевидно, проблеми з пояснюванням різних предметів і слів будуть виникати і надалі, тому, що багатьох, звичних тоді у побуті предметів, назв і слів вже не існує. А кульки по мірі необхідності поповнювались до нескінченності. Треба було тільки знайти потрібний підшипник коло якогось гаража, розбити його і… маєш море боєзапасів.
Перелік тодішніх наших іграшок був мізерним не тільки тому, що в магазинах їх не було, але і тому, що не мали батьки грошей навіть на найбільш необхідне: продукти і різні вдяганки. На дитячі забаганки фінансування проводилось, як казали вже потім у застійні часи, по «остаточному прінціпу». Тобто, коли грошей нема – не фінансували зовсім, а от коли є … то також ні, бо не вистачало на основне.
Збірка спогадів про Тернопіль "Пацани повоєнних років"
Публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль!"
