 |
| ОМЕЛЯН ПРІЦАК |
Значним, хоч і невивченим, є татарський слід в історії нашого міста. Ще з радянських часів нам нав'язували лишень негативний образ цього тюрксього народу. Насправді ж українці і татари також мирно жили у місті протягом віків.
І те, що в Західній Україні зараз готові прийняти біженців із Криму, — не випадковість навіть з історичної точки зору.
- Я добре знаю вулицю Татарську, рідня там жила, - розповідає краєзнавець Любомира Бойцун.
- Це колишня Татарська слобода. Подібні слободи були у багатох місцях в Україні, де осідали татари, пояснює історик. Деталей історії поселення при Тернополі, а воно існувало за міськими валами, бракує. За словами пані Бойцун, татари поселялися у цих краях з часів, близьких до заснування міста. Водночас на першому плані Тернополя, який зробив інженер Антоній Посареллі у 1797 році, ця частина сучасного міста не вказана. Вона і тоді залишалася далекою околицею. Є Татарська на планах Макса Шаркопфа від 1925 року та Юзефа Галічера від 1931-го. До слова, однойменна вулиця до Другої світової збігалася із сучасною, як і Глиняна. От тільки їх вигляд був іншим.
- Переважно були одноповерхові хати. Жили прості люди, - розповіла для наших читачів тернопільська старожилка Катерина Барабаш. Населення на Татарській, звісно, оновлювалося.
Проте навіть в “Адресній книзі” на 1935/36 роки знаходимо, що у цій частині Тернополя, у тодішній третій дільниці, жило багато людей із прізвищами на кшталт тюркських. Це, приміром, Марія Герій, Анна Татаринська, Іван, Павло та Василь Мурії з Татарської. На Стрімкій оселилися Кордибани, а на Глиняній — Караюші. Утім, останні, можливо, були нащадками народу караїмів, а не татар. Натомість Герій перегукується із прізвищем кримських ханів — Гераїв.
Якихось літературних джерел тернопільські татари не залишили. Проте маємо згадки про їх життя у Тернополі навіть у XVII столітті. “Вулиця Довга... дім Грицька Татарина — живе убого...”, - йдеться в “Інвентарі міста Тернополя в році 1672”.
А на тодішній вулиці Над Ставом, згідно з цим документом, стояли будинки “Тимка Хайни та Андрія Татарина-Костельного”. Відтак уже три з половиною століття тому татари сповідували не тільки іслам, а й християнство.
Зрештою, татарська громада розчинилася серед місцевого люду. Але — чи не іронія долі — саме з дільницею Татарської слободи пов'язане життя всесвітньовідомого тюрколога Омеляна Пріцака. Чоловік народився 7 квітня 1919 року на Львівщині. Його батько був механіком потяга, потрапив у полон і загинув. Мати згодом вийшла заміж удруге і з новим чоловіком, Павлом Сарамагою, переїхали до Тернополя. Оселилися на вул. Глиняній. Не виключено, що жили у будинку №6, у Стефана та Ольги Сарамаги. Цей дім ще стояв у 80-х. Мати Омеляна з дитинства приховувала, що він — українець. Та хлопця дражнили у першій гімназії однокласники-поляки. Так він і дізнався про своє походження — став переконаним українцем. Уже в гімназії, де навчався з 1928-го, Омелян завзято вивчав східні мови. До цього заохочував вчитель Францішек Махальський. У 1936-му Пріцак вступив до Львівського університету і взяв собі за мету залучити ісламські джерела в українську історію. Вивчав іранські, алтайські, угро-фінські та китайську мови. Під час війни Омеляна мобілізували до радянської армії і він працював у Башкирії — вивчив там місцеву мову. Згодом наш земляк потрапив у полон і вже після війни захистив на Заході дисертацію. Жив вчений у Німеччині та США. Коли Україна стала незалежною, очолив Інститут сходознавства в Національній академії наук України. Помер тюрколог у 2006 році. Він залишив десятки праць, серед яких і про татар, як-от “Татар: історія одного імені”. Свою бібліотеку Пріцак передав у Києво-Могилянську академію. Уже 11-12 квітня у Києво-Могилянці пройде наукова конференція з нагоди 95-річчя від народження Омеляна Пріцака. Натомість у Тернополі, ані на Глиняній, ані на місцевій “Алеї зірок”, немає і згадки, що у нас виріс всесвітньознаний вчений.
