Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Найвидатніший церковний діяч і просвітитель міста


Прохолодного листопадового дня 1938 року Тернопіль сумував, бо ховали на Микулинецькому цвинтарі великого городянина та українського патріота, декана греко-католицької церкви міста, палкого громадського діяча і духовного пастиря Володимира Громницького. Говорили, що такої велелюдної похоронної процесії місто ще не бачило.

Попрощатися з улюбленим та глибоко шанованим отцем і просвітителем прийшли не лише вірні українських храмів, а й численні міщани інших конфесій. Надто високим був авторитет цього громадського діяча, який навчав городян вселюдської любові і поваги, добра і милосердя.

Здавалося, ніби все місто проводжало в останню путь найвідомішого тернополянина, котрого щиро поважали і цінували не лише українці, а й поляки та євреї за жертовну діяльність на користь усієї громади. Ідучи разом з батьками в нескінченному людському потоці, не розумів я ще тоді величі і значення людини, з якою прощалося місто, не знав, яку величезну роль зіграв Володимир Громницький у формуванні української громади міста, сорок три роки керуючи її духовним, моральним життям. Наскільки благодатним був його довголітній вплив на виховання доброчесності міщан Тернополя, свідчить висока оцінка діяльності каноніка В.Громницького митрополитом Андреєм Шептицьким, котрий постійно цікавився життям місцевої парафії.

Відроджене ім’я славетного тернополянина

Ще донедавна нові покоління мешканців міста дуже мало, а то й нічого не знали про Володимира Громницького як духівника і просвітителя. Зараз відроджуємо багато імен наших славетних земляків, які прислужилися народові в минулому невтомною працею, а щедрістю своєї душі залишили в його пам’яті незабутній слід. До таких маловідомих велетнів духу та жертовної праці на благо громади належить і видатний сіяч добра й мудрості священик В.Громницький.

… Він народився у 1862 році, а в 33-річному віці, 9 березня 1895 р., очолив Тернопільську парафію і став найдовголітнішим парохом міста і його околиць. Постійно відправляв служби Божі у головному, одному з двох найстаріших храмів Тернополя, – Середній церкві або церкві Різдва Христового на вул. Руській. Цей історичний храм з початку 1600-х років і по сьогоднішній день посідає особливе місце в духовному житті старовинного міста. За переказами, ще під час визвольної війни 1648 р. тут молився гетьман Богдан Хмельницький. Із грамоти князя Константина Острозького відомо, що ця церква була соборною. В.Громницький всіляко намагався утвердити й примножити давню славу храму серед міщан. Вся багаторічна діяльність протоієрея, намісника єпископа у тернопільському краї, була спрямована на дальше зміцнення авторитету єпархії, що стала центром духовного загартування городян і їх патріотичного виховання.

У дні славних листопадових подій 1918 р. у Середній церкві присягали на вірність Українській державі військові частини та їх командири, що розпочали борню за незалежність України. Приймав присягу отець В.Громницький. Жодні буремні події наступних років не похитнули його волю до зміцнення ролі української громади в житті міста. Він уперше створив при церкві великий і найкращий за всі часи хор під керівництвом знаного диригента Степана Шутовського. Хор протягом багатьох років співав щонеділі на великій Службі Божій, брав участь у різних громадських заходах і святах, особливо у Шевченківських урочинах, і зміцнював національний дух тернополян-українців. Однією з найяскравіших сторінок його діяльності і свідченням мужності каноніка було жалобне богослужіння за Симона Петлюру третього червня 1934 р., яке відправили три священики на чолі з В.Громницьким.
Сприяв економічній незалежності українців

Він був активним громадським діячем, ініціатором багатьох заходів на захист українських міщан, членом і співорганізатором різних господарських, просвітницьких і добродійних товариств, які опікувалися дітьми, інвалідами, емігрантами. Наприклад, у 1928 р. В.Громницький ініціював створення у Тернополі осередку, який надавав багатогранну допомогу українським заробітчанам, що емігрували за кордон.

Іншою важливою господарською ініціативою невтомного пароха стало створення в місті кредитного товариства. Такі товариства на початку минулого століття почали відігравати провідну роль в організації ефективного господарювання серед українців. Коли в Тернополі створили таке кредитне товариство, виникла потреба мати власну оселю. Для цього придбали земельну ділянку на вул. Міцкевича (тепер – бульвар Т.Шевченка, №3), де вирішили спорудити двоповерхову кам’яницю, яку згодом називатимуть «Українським банком». Організацією його будівництва займався спеціальний комітет, який очолював священик В.Громницький.

Протягом 1906 р. зведення будівлі завершили і першого листопада споруду освятили. Українське кредитне товариство одержало власну оселю. Одразу пожвавішало економічне життя, виникали кооперативні господарства, споживчі установи, кредитні спілки. Натхненником таких економічних новацій, як не дивно, був енергійний священик Володимир Громницький. Більше того, коли Перша світова війна перервала діяльність кредитного товариства, він зумів зберегти громадські гроші та цінні папери, щоб повернути їх вкладникам, а також відновити роботу «Українбанку» в Тернополі. До речі, в цьому приміщенні знайшла притулок і єдина в той час на весь край українська газета «Подільський голос», яка обороняла економічні інтереси ремісників та рільників і пропагувала кооперативний рух.

Головний парох міста дбав про розбудову закладів освіти і шпиталів, очолював різні громадські комітети, що започатковували культурологічні ініціативи. В ті часи нерідко можна було почути: владика Андрей Шептицький осяває своєю мудрістю і добротою українство у Львові, а канонік В.Громницький – у Тернополі. Під його впливом духовно і морально загартувалося кілька поколінь міщан.

Правда, не всім подобалася його патріотична позиція. Ще під час Першої світової війни його, як і владику А.Шептицького, арештували російські військові власті та вивезли до Пермі. Але він вижив на засланні і повернувся до рідного Тернополя у 1918 р. На знак вдячності прикрасив у церкві ікону Богородиці срібними ризами. Цей образ зберігається у храмі Різдва Христового і сьогодні.

Понад півстоліття служив щирим серцем не лише Богові, а й українській національній справі. Популярність Громницького була настільки велика, що за його часів церква Різдва Христового не вміщала усіх, хто прагнув побувати на богослужінні. Частими гостями храму були знаменитий хор «Боян», гімназійні хори та оркестри. Отець В.Громницький, котрий схвалював таке поєднання церковних відправ із високим музичним мистецтвом, розумів величезний вплив таких світлих, емоційних заходів на формування глибокої духовності парафіян.

Важлива справа його життя

Однією з найбільших турбот отця В.Громницького було легендарне «Міщанське братство», яке він очолював у 1895-1921 р.р. і в створенні якого зіграв головну роль. Він був одним із його засновників, розробляв статут братства, де чітко визначалися його функції: дбати про моральну і матеріальну допомогу членам товариства, заснувати для них читальню та бібліотеку, проводити музичні вечорниці, театральні вистави, всіляко сприяти вихованню свідомої молоді. З 1895 р. парох В.Громницький розгорнув активну діяльність, щоби «Міщанське братство» мало власну домівку. Завдяки йому міська рада виділила для братства гарну ділянку землі на нинішній вул. Кн. Острозького. Далі отець допоміг зібрати кошти й матеріали і збудувати гарну кам’яницю, яка й тепер служить громаді міста як філармонія. Вже 110 років тернополяни господарюють у будівлі, що є одним з найбільших надбань мецената й фундатора, найвидатнішого в історії міста церковного і громадського діяча. Це його подарунок рідному Тернополю на сотні літ.

Завдяки В.Громницькому в цьому храмі культури міщани познайомилися з мистецтвом Леся Курбаса, Соломії Крушельницької, Марії Заньковецької, Михайла Старицького та інших видатних українців, тут свої перші реферати виголосив майбутній патріарх Йосиф Сліпий і свої безсмертні поезії читав Іван Франко. Почесним членом «Міщанського братства» був і митрополит Андрей Шептицький.

20 жовтня 1935 р. тернопільські міщани влаштували тут величаве свято з нагоди 50-ліття священництва свого найдостойнішого отця. В урочистій Службі Божій і святочній академії виступив легендарний хор «Боян», а вдячні міщани високо оцінили заслуги священика перед українським народом.

Великий українець, щедрий меценат і невтомний просвітитель Володимир Громницький вірно і чесно служив Богові та рідному народові. І добре, що про це не забули нащадки колишніх парафіян, назвавши на його честь одну з вулиць міста. І напевно він заслуговує того, щоб увійти до чільного списку найвидатніших тернополян усіх часів.

Ярослав Гулько, gazeta-misto.te.ua