Центральною артерією нашого міста є вулиця Сагайдачного. Вона по праву вважається однією із кращих місцин Тернополя. Свого часу тут діяв художній вернісаж, який згодом перемістився на вулицю Валову. У часи мого дитинства майже на тому місці, де тепер пам'ятник Івану Франку, працював фонтан. Саме навколо нього художники виставляли свої картини. Поряд, на місці теперішньої піцерії "Челентано", працювало дитяче кафе "Сніжинка". Для багатьох тернопільських сімей традиційною була прогулянка центром міста у вихідні із обов'язковим смакуванням морозива, молочним коктейлем та іншими солодощами. Сьогодні на вулиці Сагайдачного є чимало сучасних кнайп, ресторанів і магазинів, але час на ній ніби завмер. Тут частково збереглася архітектурна забудова кінця XIX століття.
Каварні, цукерні та аптекарський магазин
Спершу цю вулицю називали Гімназіальна. У 1878 році вона була вимощена плитами з теребовлянського каменю. У 1891 році її перейменували на З Мая, на честь 100-ліття польської конституції. На розі із вулицею Міцкевича розташовувалася одна із найдавніших каварень міста - "Віденська", де можна було не тільки випити філіжанку кави, а й з'їсти щось смачне та пригоститися міцнішими напоями. Навпроти неї, на другому поверсі, був фотосалон Юркевича, який у 1911 році перемістився до кам'яниці Стефана Невґоффа.
"На теперішній вулиці Сагайдачного, відразу за книжковим магазином, знаходився м'ясний магазин Яримовича. Власник м'ясної лавки спеціальним пристроєм нарізав шинку на дуже тонкі пластерки. Для мене, тоді ще дитини, це було справжнє диво техніки. І смачнішої страви, ніж канапки з шинкою, тоді, напевне, не було", - згадує старожил міста Лідія Габлевич.
Знали на цій вулиці й крамницю Зигмунда Шауера із насінням та городнім інвентарем. Згодом у життя цієї міської магістралі увійшли каса продажу залізничних квитків від бюро подорожей "Орбіс", аптекарський магазин і склад, салони Рацера і Шраєра з продажу ювелірних виробів, хутра та галантереї, торговий дім "Креси" із широким вибором порцеляни, скла, кухонного посуду та інших речей домашнього вжитку. Потім ця фірма переїхала у приміщення магістрату. Були тут цукерні і так звані "покої для сніданків" (на зразок сучасних кафе). Любомира Бойцун згадує і про контори тернопільських нотаріусів.
"Народна торгівля" - комерційний і культурний центр
На жаль, до наших днів у своєму первісному вигляді не зберігся будинок Товариства "Народна торгівля", який був споруджений у 1899 році. "Це була триповерхова кам'яниця з гарно оздобленим у народному стилі фасадом. Споруджувалася вона за проектом, відібраним на спеціально оголошеному конкурсі крайовою радою "Народної торгівлі" у Львові. Цей будинок став справжньою окрасою міста і складався із трьох споруд. Їх використовували для потреб товариства, а також віддавали в оренду і винаймали для проживання", - розповідає краєзнавець Любомира Бойцун.
У кооперативному приміщенні розташовувалася філія Товариства "Руська бесіда", канцелярія міського лікаря Володимира Вітошинського, крамниця і головний склад. Через свої склади і крамниці "Народна торгівля" реалізовувала місцеві товари, а також займалась експортом і продажем споживчих товарів з Росії, Австрії, Угорщини, Англії та інших країн. Завдяки товариству в місті з'явилися крамниці із сукном, полотном, шкірою, а також із готовим одягом та взуттям, виготовленим на західноукраїнських фабриках із місцевої дешевої сировини.
Поряд із будівлею "Народної торгівлі" у 1910 році було зведено готель "Адлєр", в якому нараховувалося 32 кімнати, були лазенки, електричне світло, водопроводи... Під час Першої світової війни (1914 р.) тут зупинявся письменник Осип Маковей, який працював тоді військовим перекладачем.
У час Західно-Української Народної Республіки на першому поверсі "Народної торгівлі" працювала редакція урядового вісника повітового комісаріату "Голос Поділля". З листопада 1918 року його за власні кошти видавав голова повітового комітету УНР Петро Карманський. Тоді ж у будинку "Народної торгівлі" функціонувало інформаційне бюро, а 21 грудня 1918 року тут відбувся з'їзд студентської і гімназійної молоді Тернопільської округи. У 1920-х роках тут знайшлося місце для управління дівочої учительської семінарії, а також гімназійних курсів, попередників гімназії "Рідної школи".
Казино і книгарні
Діяло на вулиці Сагайдачного казино, про яке є згадка у місцевій газеті "Glos Polski" (3 жовтня 1936 р.) Створене воно в 1853 році і спершу розташовувалося в замку. "Була то елітарна організація, яка об'єднувала вищих урядовців державних установ, банківських працівників, представників вільних професій, офіцерів та багатих євреїв. Заступником голови обирався командир місцевого гарнізону. Основне правило товариства - "спільна забава і товариське життя". Тут грали у карти, читали пресу, влаштовували музичні вечори, бали", - додає Любомира Бойцун.
На центральній магістралі міста також були осередки польських товариств: "Союз воєнних інвалідів", "Товариство для охорони інтересів купців", "Польська повітова народна організація", "Товариство польських християнських купців".
На розі вулиці З Мая і площі Собєського розташовувався один із найдавніших готелів міста - "Пунчерта", назва походить від прізвища власника. Упродовж тривалого часу готель був осередком культурного життя Тернополя. Наприкінці 1930-х років його власником став Флісс.
На вулиці 3 мая свого часу працювало дві книгарні. Одну з них відкрили у 1912 році. Належала книгарня Єжи Полю. Іншу - "Подільську - відкрила пізніше Антоніна Козьмінська. Книгарня Єжи Поля має давнішу історію, яка бере свій початок від братів Яблонських. Один із них - Тадеуш - був відомою в місті людиною. Він брав участь у діяльності багатьох товариств, був асесором окружного суду у Тернополі від купецького стану для сенату у справах торговельних, редактором місцевої газети "Glos Polski". На початку минулого століття він став власником крамниці, в якій продавали книжки, ноти та письмове приладдя. Уже у 1907 році у місцевому часописі з'явилося повідомлення про продаж цієї книгарні з аукціону.
Під час Першої і Другої світових воєн вулиця зазнала руйнації. У 1940 році її назвали вулицею 1 Травня, а вже на початку 1990-х років їй повернули ім'я гетьмана Петра Сагайдачного.
ЯНІНА ЧАЙКІВСЬКА, Тернопіль вечірній
ЯНІНА ЧАЙКІВСЬКА, Тернопіль вечірній
