Сьогодні ми продовжимо
мандрівку Тернополем і наша розповідь чи не про найкоротшу вулицю Тернополя.
Але як сказав Володимир Сушкевич, ідейний натхненник телерозповідей про
Тернопіль у стилі ретро – вулицю з великою історією.
Вулиця Коперника або як
її називає її пан Володимир Копер»І»ка. Але від наголосу у назві не змінилися
сутність поєднання в архітектурі вулиці давнього і сучасного.
Отож почнемо із сучасної
будівлі головпоштамту. У 1948 на цьому місці була споруда де розміщалася газова
кантора, саме звідси розпочало свою історію газове господарство Тернополя. А
газ у місто провели у тому ж таки 1948. Доречі тут одразу після школи працював
слюсарем відомий поет Борис Демків.
Будинок на головпоштамті
вперто відраховує плин часу і хоч інколи ламається, час від того не
зупиняється. А подій, що відбувають із роками залишаються у пам’яті людей,
хоча ніхто не знає про історію
Тернополя стільки як Володимир Сушкевич, він розповів, що назва вулиці не
змінювалася за жодної влади. Вціліли на вулиці Коперника і старі будинки. Один
із них якраз навпроти нинішнього головпоштамту має сумну історію. Тут був КДБ.
За браму цього подвір’я звозили ОУНівців, а учні тодішньої першої чоловічою
школи серед яких був і Володимир Сушкевич, а нині це гімназія ім.І.Франка
дивилися на це з класних вікон, хоч учителі й не дозволяли.
Далі ще один старий,
польський будинок, після війни тут жили представники влади, але старожили запам’ятали лише одну його мешканку – вчительку історії Марію Пилипівну Борохович. Її син Юрій
вчився разом із Володимиром Сушкевичем, саме вона була дружиною високого
посадовця, але добра і чуйна жінка. Вона допомагала багатьом…
Далі трохи глибше у
дворі, ще один довоєнний будинок який уцілів під час війни. Він малопомітний з
центральної дороги, а колись там жили люди на яких зважала навіть тодішня влада
– працівники облспоживспілки. За часів суцільного дефіциту – це були поважні
громадяни суспільства.
А навпроти ще один старий
будинок який запам’ятався тим, що після війни там практикував приватний
стоматолог, що за радянських часів було майже неможливим. Але від зубного болю
не застрахований ніхто й ніколи, мабуть ці та же якісь інші причини сприяли
приватному стоматологу до честі якого треба сказати, що спеціаліст він був відмінний.
Тут ще збереглася
довоєнна криниця або як ще кажуть колонка, нині при центральному водопостачанні
вона уже не потрібна. А під час війни біля неї було завжди багато військових.
Давала криниця і воду місцевим жителям і окупантам.
Але перейдемо чи не до
найголовнішої будівлі вулиці Коперника, гімназії ім.І.Франка. Найперша її назва
Нижча Школа Реальна, потім до 1955 року вона називалася перша чоловіча школа.
Після війни у цьому приміщенні тіснилися ще перший дитячий садок, шоста школа і
дитяча спортивна школа.
Володимир Сушкевич
розповідає, що вчитель історії на прізвище Москаленко зорганізував учнів
написати листа до ЦК партії з проханням розділити ці навчальні заклади, але
відповілі і допомоги так і з ЦК не отримали.
Тай не дивно..час був
важкий, Тернопіль тільки відбувувався і доводилося тимчасово миритися із
скрутними умовами життя. Доречі, у гімназії щей досі працює секретаркою, а
починала у воєнні роки Юта Йосипівна Кучерська – це унікальна жінка, мешкає
біля Надставної церкви і щоранку уже більше як шість десятків років приходить
на роботу. Вона усе про всіх знає, молоді вчительки розповідають їй свої
любовні таємниці, учні повіряють дитячі біди, а Юта Йосипівна шляхетно зберігає
усі таємниці і усю історію цього
навчального закладу
А через дорогу від
гімназії після війни був спортивний майданчик, потім комусь із можновладців
сподобалася ця місцина і майданчик потіснили, забравши частину території під
новобудову часів хрущовської доби. Доречі, на Коперника дві Хрущови, решта
будинків старі.
Ще один старий будинок
вцілів під час війни. Він також має цікаву історію. У 50-их роках із еміграції
із Аргентини повернувся літній чоловік, тернополянин, йому дозволили тут
оселитися і він заснував у цьому будинку, на першому поверсі шевську майстерню.
А що нове взуття було дістати не легко то несли його у ремонт як тоді казали до
аргентинця. Його знало усе місто і він умів відремонтувати навіть те взуття, що
як кажуть порятунку уже не підлягало.
А в цьому будинку колись
було перше у Тернополі телерадіол ательє і працював там відомий у Тернополі
телемайстер Вєслав Тадеєвич Шуст. Заможніші старожили, які мали на той час
радіо чи телевізор його пам’ятають.
І ще одна відома на
вулиці Коперника установа – обласна бібліотека для дітей і хоча нині серед
дітей у моді комп’ютер – книжка це те джерело мудрості, що не міліє з часом. І
як писав Іван Франко: «Книги морська глибина, хто в ній пірне аж до дна, той хоч і труду мав досить,
дивнії перли виносить».
А ви шановні краяни
можливо винесли із нашої подорожі вулицею Коперника кілька перлинок для своєї
душі, які світитимуть у ній ще довго-довго і які можливо передасте своїм дітям,
а ті своїм, щоб незгасло у нашій пам’яті наша історія.
