В 1930-их рр ми з бабцею Юлею Саїк бували в Старій синагогі на відправах. Було "калатало", яке сповіщало людей. То зовсім інший звук ніж християнські дзвони. Такий глуховатий..приглушений..звук, але добре чути. "Дзвонили" не лише в суботу, а й на свята. Як буквально виглядав той "дзвін" не можу вам сказати. Ми мешкали на вул.Нижчій Подільській (Танцорова). Синагога мала навколо себе невеличку площу, а саме там, де зараз корпус музичного училища.
Вхід до синагоги був з вулиці, так само як тепер в училище, але глибше. Божниця містилася там, де зараз котельняс (Паращука,2). Всередині дуже гарна..суфіт (стеля)..дуже величезна зала. І на всю залу світильник..
..розкиданий і розтягнутий "мереживом"...і то всьо світилося.. Посередині стояла гарна умбра. Скромно було, але дуже гарно. Чистенько, акуратно... Вони світили свічки. Там стояв столик із великою кількістю книг (тор), накритий чорним..таке біле полотно із чорними пасками. Багато дерева..лавки. Чаші зі срібла..
Підсвічники срібні...
Ми з бабцею Юлею (християни, українці, греко-католики) була у цій синагогі на службі (десь між 1935-39рр). Це не викликали ніякого подиву із сторони єврейської громади. Бабця просто нам відкривала світ. Заходячи всередину кланялися, піднявши руки догори. Синагога мала маленькі вікна.
Світлини 1919 року
Щодо освітлення..то воно було посереднє. Ввечері, як правилася вечірня, то світили свічки та лампи. Я була здивована тим, що так мало, в порівнянні із церквами та костелами, позолоти та розкошей. То була вишукана скромність.
Немає коментарів:
Дописати коментар