Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Пан Роман німецького лікаря Лібермана, який рятував йому життя (1944)


Тернопільську товарну станцію будували за німців (1941-44рр) силами французьких військовополонених. Вони мали по плану зрівняти дільницю, яку тепер називають "Циганського горою", але там ніколи циганів не було! Цигани за Польщі все жили там, де тепер "Збруч".


На тому місці (біля бровара) пшениця росла. Німці вирішили створити в Тернополі велику перевалочну (вузлову) станцію. Вони мали вирівняли від Нового світу (Білої) і аж до вокзалу. Там колись була каменоломня, то вони її засипали. Там працювали французькі полонені, а потім організували баудінст. Якщо мав 18 років віку, то мусів йти на 9 місяців працювати. Була навіть така жартівлива після про зупу..йшлося про те, що там погано годували. 


Там, біля нас, жив слюсар німець. Як тільки випивав, то ненавидів Гітлера, а вранці вже кричав "Хай, Гітлєр!". Дуже гарний дядько був. 


Німці..19 березня 1944 року сказали, що закриються (евакуйовували місцеве населення перед боями). Наш сусід торгував кіньми і пропонував допомогу для того, аби добратися до села. Так ми потрапили у с.Купчинці. Я був порізаний (після операції на апендицит). Лікарі, які робили мені операцію (на вул.Шпитальній) і покинули місто..казали щоб якомога довше тримав дрель (дренаж). То було прифронтове село..повно німців..в товариша батька. Я робив рано собі перев'язку і дренаж витягнув. Довелося шукати лікаря. Батько знайшов німця на прізвище Ліберман (лейтенант). Його буду пам'ятати до смерті. Він глянув на мене і сказав, що не може нічим зарадити. Потім рислав машину, яка довозила поранених залізницею з Тернополя. То мав відходити останній поїзд. Так вирішили везти мене до Бережан. За годину військова машина забрала мене до лікарні. Батькові сказали їхати в Бережани фірою...

Тоді була прикра погода.. курив сніг та падав дощ. Сестра з товаришкою (сусідкою) скочила в машину, мама кинула їй буханку хліба..от привезли мене, поклали.. 


Ввечері прийшов доктор Ліберман і запитав про маму. Він був вражений, бо знав, що завтра там (в Тернополі) уже будуть більшовики. А дядько з Росохвиці забрав мого наймолодшого брата..і все так роз'єдалося. Так..без розбору (що я цивільний) попав у польовий військовий госпіталь. 

Рано буджуся..і що характерно для німців. Дістав я риж(с) з конфітурами (варення). Боже..та я його ще як за Польші їв.. так смакував.. Була пачка папіросів та цукорків. Це все те, що діставав німецький солдат в госпіталі. Москаль би мені не дав нічого.

Найгірше..не знав..де сестра і батько.. Мені було 18 років.. Але то не проблема, бо тато з мамою мали в Бережанах багато знайомих. Там мені також нічого не зробили (не допомогли). Потім довідалися, що большевики захопили Тернопіль. 

Одного дня до нас увійшов зв'язковий, німецький солдат..весь у болоті і розповів, що десь поряд пройшли танки. І тут раптово всіх починають вивозити і мені дають евакуаційну карту. Жодних аргументів про те, що я цивільний ніхто слухати не хотів. І тут мене мають нести в вагон і везти на захід..десь в сторону Закарпаття.. на Румунію. Я тримався до останнього. Якісь такі по дурному вперті були. Згодом прийшов Ліберман з батьком.


Так мене перевели в інший польовий госпіталь. Там познайомився із хлопцем із Франкфурта-на-Майні, який розповів про те, що має вдома кафе, де працює, а тут війна.. І що цікаво..з мого року (1926).


Батько вирішив їхати зі мною до Рогатина, бо там була якась родина. Ліберман погодився, бо поїзд якраз віз в ту сторону поранених. Зі мною їхала сестра і її товаришка, брат якої вчився у Львові. Там мала родину і саме тому вона хотіла туди попасти. Батько паралельно їхав кіньми і мав нас в Рогатині забрати. І тут сестра зауважила, що доктор Ліберман понервований і все запитував про те, куди поїхав батько. Виявилося, що поїзд їде на Львів. Я хворив, без одягу..в піжамі..але якось спокійно то сприйняв. Там ми вночі прибули до Львова. І тут знов мене солдати завезли у військовий госпіталь. Там давали 300мг червоного вина. На друге снідання був хліб помащений маслом і сирим м'ясом (фаршом). Ти то їш і запиваєш вином. Добре...


Через два дні розібралися і мене завезли в клініку. Тато довго чекав нас в Рогатині. Він добре знав німецьку мову, бо служив в австрійській армії.



Спроби зв'язатися із Бережанами були безуспішними, бо не було зв'язку. Сидить тато ніч, день, другий... Аж пізно ввечері приїхав німецький мотоцикліст, бо Рогатин за 60 кілометрів від Львова, і передає залізнодорожнику лист, де Ліберман повідомив, що ми у Львові. Чи післали би в совєцькій армії зв'язкового?... Ось чому я кажу, що того Лібермана буду пам'ятати до кінця життя...