Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Пані Стефа про тернопільських самогубців

МЕЖІ ВУЛИЦІ БЕРЕЖАНСЬКОЇ. 1918Р. ВИДНІЄТЬСЯ ПАРАФІЯЛЬНИЙ КОСТЕЛ. ПРАВОРУЧ СЕКТОР ЦВИНТАРЯ (НЕІСНУЮЧОГО) ТА КАПЛИЦЯ СВ.АНТОНІЯ
Була така давня тернопільська історія. Тут на горі колись жила жінка, мала вона чоловіка, який повішався. І там така хата є, яку негоден було продати. Той покійник не давав того зробити і все! Хоть вона і вивезла його з того цвинтаря на Бережанській (його ліквідували в 1962р), але він всерівно не давав їм спокою. Туди вже яких тільки ксьондзів не водили. Як зачало то все кидатися.. то всі повтікали.. То довелося біля тої хати побудувати окремий дім. В тій старій хаті ніхто не живе. Люди повідали, що якби він щось зробив з тим будинком, то той, що повішався, був би перебрався до него в нову хату. Ну..є такі повішаники..шо він ся не вступає.. То не першого власника хата, то вже перепродана. Та жінка давно померла. То мої приходили в ту хату, казали, що не бояться, взяли з собою двох ксьондзів. Привели покупців..хотіли продати.. А воно як зачало там тим всім кидати..то вони повтікали.. То вже потім їм казали кльонзи, шо ви як купили ту хату, то тримайте її, но ви жити тут не будете, бо він (повішаник) без кінця буде вас турбувати. Саме тому то все лишили і побудували інший дім. Але мусите там наводити порядки, щоб він чув, що ви є. От такі чудеса…

Записано із спогадів старожилів