Усього 0,3% – такою є частка євреїв у населенні Тернополя сьогодні. Українців у місті 94,1% і в сучасному інформаційному просторі воно однозначно постає як моноетнічне й традиційно-християнське. Утім, усе виглядає інакше, якщо заглянути в історію: були часи, коли 44,3% населення становили гебреї.
Тернопіль володіє неймовірно багатим і, на жаль, досі нерозкритим пластом, що здатний збагатити як українську, так і світову юдаїку. Як не як, а з історією столиці галицького Поділля пов’язані життєписи авторів першої філософії єврейської історії, видатного дослідника караїмської традиції, численних релігійних просвітителів, головного рабина Праги, рабина Амстердама... Зрештою, було у місті понад 40 молитовних домів, два старовинних кладовища. Згадуються слова Кобзаря: «Було колись в Україні...», хоч і писані з іншого приводу. Було і минуло.
Бо місце синагоги тепер годі впізнати, на місці першого кладовища – житловий будинок... Частина мацев порізана і, як кажуть, досі лежить на вулицях у вигляді бордюрів. Тліє тільки пам'ять, покрита стереотипами і взаємним незнанням мови та культури.
«Серце громади — синагога»
«Серце громади — синагога»
Релігійне і культурне життя єврейської громади заснованого у 1540 році Тернополя протягом півтисячоліття зосереджувалося довкола Старої синагоги, що стояла вище схилом від сучасного корпусу музичного училища імені Соломії Крушельницької, на сучасній вул. Паращука.
«Такої гарної синагоги я більше ніде в Польщі не бачив», – занотував у 1671 році мандрівник Ульріх фон Вердум.
Синагога входила до комплексу оборонних споруд міста: захищала його південно-західні рубежі. Зовні вона справді нагадувала фортецю і була дуже стриманою. Ці риси підкреслювали вузькі й високі готичні вікна. Натомість, усередині будівлю прикрашали арки, ніші, орнаменти і написи... На щастя, про інтер'єр синагоги в архівах збереглися детальні спогади тернопільського краєзнавця Стефанії Садовської:
«28 цвітня 1920 року в середу була я в синагозі, оглядала її. Складається вона з двох частин. Старша чотирикутна; до неї прилягає нижча — прямокутна в основі... Мури її збудовані з неотесаного каменю, можливо теребовельського твердого пісковика, на зразок італійських будівель al rustica. Склепіння синагоги від дверей до вівтаря півциліндричне. Від нього розходяться по обох боках гостролучні заглиблення — по чотири з кожної сторони; а в заглибленнях є вузькі дуже високі готичні вікна. Напроти вхідних дверей є стіна, багато прикрашена, з одним вікном посередині. До двох метрів висоти вона обкладена деревом і заосмотрена написом єврейською мовою, який по нашому означає: «З нами Бог». Понад написом намальовані два леви (олійною фарбою), як символ боязні Божої. Під самим вікном є багато різьблена стінка з дерева, в якій шафа (Арак-гак-ануеш) [Арон-кодеш] із заповідями Божими. Над дверима шафи є оксамитова завіса», – читаємо у рукописі.
Багато таких дуже дорогоцінних завіс було у скарбниці храму.
«Від шафи по правому боці стоїть своєрідний стіл, що замість ніжок має масивні стіни, а на тому столі розміщений великий бронзовий семираменний свічник, а далі скринька, що за основу має чотири леви. По лівій стороні шафи є також стіл; на ньому вже поодинокі свічники і свічки. Цей стіл робить враження офірного вівтаря», – писала дослідниця.
За описом С. Садовської, перед обома столами був Альмемор – підвищення для читання і співаків-канторів. Неподалік стояли три м’яких крісла і лавки для вірних чоловічого роду.
Праву стіну молитовного будинку прикрашали єврейські написи і маца з попереднього року. Ліва стіна була вкрита ритуальними приписами. Вікна лівої стіни виходили у жіночий відділ, що містився у прибудованій, нижчій, частині будинку.
«Із замітних пам’яток є в храмовій скарбниці срібна архиєрейська корона. Дванадцять місяців чи, може племен Жидівських відповідають дванадцятьом дорогим каменям величиною з квасолину і видовженим, впущеним глибоко у метал на зразок камей [вирізьблених з каменю рельєфних зображень] Ренесансу. В [19]20 році бракувало двох, вийнятих може ненароком, а може вкрадених», – подавала С. Садовська.
Загадка «1222» року
Але була примітна Стара синагога не тільки виглядом, й своїми таємницями.
“Стара синагога з XV ст., колись караїмська, з готичними вікнами і ренесансним аттиком, оборонна…” – саме так описує єврейську святиню “Путівник Галичиною” докторів Мечислава Орловича та Кароля Квітницького.
Датування XV століттям, тобто цілим віком раніше від офіційного заснування Тернополя, – одна із зачіпок, на якій навіть мимоволі зупиняється погляд дослідника.
Згідно з місцевими єврейськими легендами, представники громади, що прийшли у ці краї, уже знайшли молитовний дім цілим. Мовляв, «якось один літній чоловік йшов пагорбом і розгорнув ґрунт палицею — побачив каміння муру. Люди почали копати і так відкопали синагогу».
Готично-ренесансні характеристики цієї будівлі, до слова, не були унікальними для Тернополя. Подібні риси мала первісно і церква Воздвиження Чесного Хреста – у народі Надставна. І заснування церкви цієї також губиться у тумані віків: усталеною є традиція, за якою на цьому місці храм існував ще за часів короля Данила Галицького.
Імовірну відповідь про початки Надставної церкви можуть дати її ретельні дослідження. Натомість на синагозі для її сучасників ця відповідь була задекларована просто на фасаді.
«Синагога, за хасидською традицією MCCXXII [1222!] р., як то бачимо з високо на причілку даху уміщеного напису [писано було івритом]... Як ще додамо до того, підземні коридори синагоги, неприступні для людей через повітря, будемо мати причину, чому околиці цього храму є зв’язані переказам, нібито під ним лежали у сні якісь герої, що колись встануть і на світі робитимуть лад, а тільки ночами, коли місяць уповні, брязканням зброї дають знати, що існують-дрімають і час до часу прокинулися – порухами...», – писала С. Садовська.
За хасидськими переказами, камінь із написами XIII ст. знайшли глибоко у землі, коли копали фундаменти до прибудови при синагозі. Нову фундацію для молитовного будинку надав король Ян ІІІ Собєський.
Хоча спершу євреям забороняли селитися у центральній частині Тернополя, ці обмеження поступово зняли. І вже у ХІХ-ХХ ст. бачимо, що синагогу оточував цілий квартал із назвами вулиць: Бабада, Старошкільна і Барона фон Гірша. Перша із них – прізвище відомих тернопільських рабинів.
«Один із них — рабі Герш Бабад — був служителем старовинної божниці», – пояснює сучасний дослідник Тарас Возняк у розвідці про тернопільських євреїв у №63 часопису «Ї».
Старошкільною звалася вулиця на честь хедеру – юдейської школи. Барона Гірша – на честь філантропа і засновника благодійної фундації Моріца фон Гірша (1831–1896 рр.). Останній – уродженець Мюнхену й організатор єврейської колонізації в Аргентині. Він же у 1888 році з нагоди 40-річчя сходження на престол цісаря Франца Йосифа І пожертвував 500 тис. фунтів стерлінгів для організації єврейських технічних шкіл на Галичині і Буковині.
Стара синагога була «серцем» громади... Її історія завершилася з початком нацистської окупації у липні 1941 року.
«Через два дні розпочався погром, який тривав тиждень. Синагога була місцем масових мордувань, приблизно 100 людей, і сама вона згоріла», – пише дослідник Лорі Ліберман.
Тіла, як свідчать задокументовані спогади очевидців тих подій, кидали у вантажівки просто через вікна молитовного дому. Зрештою, синагогу підірвали і відбудовувати її в радянські часи, звісно, ніхто не брався...
Саул, Бабади, Крохмаль, Пінскер...
Основою занять представників тернопільської юдейської громади була торгівля – про це свідчать численні документи власників міста Тарновських і Потоцьких, а також інвентарі. Водночас із місцевого середовища вийшли не тільки знані підприємці-євреї, а й успішні релігійні діячі-інтелектуали. Приміром, тернопільський рабин Аріє Льоб бун Саул (1690–1755 рр.) став знаменитим завдяки мудрим промовам. Відтак його запросила громада з Амстердаму.
«Приступаючи до святої для мене роботи писати слова на папері замість створення пам'ятника моєму Тернополю, я відчуваю, як у моїй пам'яті з'являються близькі та дорогі для мене образи вбитих, замучених, спалених, що осяюють мені темряву тієї епохи сяйвом своїх душ, – писав доктор Гілель Зайдман в “Енциклопедії єврейських громад у Польщі”. – Не будуть більше святкувати свята у будинку “рабі з Меджибожу”, що на вулиці Тарновського, і не розгорнуть Тору в свято дарування Тори у домівках рабінів. Рабіни Яаков Шаліто та Гішель Бабад не збиратимуться до наради у мідраші м'ясників та водовозів...»
Ще один визначний єврейський діяч, чия доля тісно пов’язана із Тернополем, – Нахман Коген Крохмаль (1785-1840 рр.). Він, уродженець Бродів, 14-річним одружився на доньці багатого купця Габермана із Жовкви, де й осів. Присвячуючи багато часу освіті, Н. К. Крохмаль підірвав здоров'я і в 1808 році поїхав до Львова лікуватися, де водночас став там лідером просвітницького руху в єврейській культурі – школи Гаскали [Просвітництво].
Окрім польської, він знав німецьку, французьку, латинську, арамейську мови, був під впливом поглядів філософів Маймоніда та Авраама ібн Езри, а із сучасних йому – Й. Г. В. Ф. Гегеля, читаємо у «Єврейській енциклопедії Брокхауза і Єфрона». Основний твір інтелектуала «Путівник розгублених нашого часу». До Тернополя Н. К. Крохмаль перебрався уже у зрілому віці і був похований на старому єврейському кладовищі біля вул. Острозького. У 1950-х увесь цей цвинтар знищили.
«Крохмаль – один з перших єврейських мислителів, що звернувся до історії “з метою пізнання нашої сутності і нашої історії», – йдеться в «Електронній єврейській бібліотеці».
За Крохмалем, єврейська культура досі несе людству важливу ідею: Бог керує історією. Спадщина мислителя досі актуальна і сучасна людина може багато почерпнути з неї.
У сфері музи Кліо відзначився і виходець із Тернополя Сімха Пінскер (1801–1864 рр.), син знаного місцевого проповідника. Він, зазнавши невдачі у підприємництві, перебрався до Одеси, де спершу став секретарем у рабина, а згодом заснував школу і присвятив себе вивченню спадщини караїмів. Його історія караїмства «Likkute Kadmonijot», видана у Відні в 1860 р., куди перебрався й автор.
Релігійне життя юдейської громади Тернополя уже у ХІХ столітті вирізнялося плюралізмом. Причому, значну роль у цій сфері відіграла родина Перлів – прихильників руху просвітництва у єврейській культурі.
Старший із Перлів, Йосиф (1773-1839 рр.), народився у Тернополі в сім'ї багатого купця.
«З дитинства проявляв великі здібності до навчання, особливо вивчення Талмуду. Але, уступаючи бажанню батька, оженився у молодому віці. Як купець здійснює численні подорожі по Європі, спроваджуючи вино, віск, деревину та інші товари. Саме під час купецьких мандрів він знайомився із прихильниками вчення Мендельсона», вивчає німецьку, французьку та латинську мови», – писала краєзнавець Любомира Бойцун у книзі «Тернопіль у плині літ».
У 1812 р. Й. Перль заснував єврейську друкарню. Також створив і очолив у Тернополі першу єврейську школу Галичини, викладав там релігію, мову, багато писав на івриті та їдиші. Він же – автор памфлетів «Megaleh Temirin» и «Bochen Zadik».
З іменем Й. Перля пов’язане заснування у місті нової синагоги – «Темпля». Цей молитовний дім, де гуртувалися прихильники реформонаного юдаїзму, стояв на старій Єврейській вулиці біля сучасного майдану Волі. Згодом вулицю так і назвали – вул. Перля.
За підтримки Й. Перля у 1837 році рабином Тернополя став уродженець Львова й активіст просвітницького руху Єґуда Лейб Раппопорт (1790–1867 рр.). Уже тоді він був знаним науковцем і мислителем – сам завдячував багато знайомству з Н. К. Крохмалем. Є. Л. Раппопорт зізнавався, що завдяки цьому діячеві «прозрів», «став іншим чоловіком».
У літературу новий тернопільський рабин увійшов ще у 1814 році, видавши опис Парижу та острова Ельба «Теchunat Ir Paris we-I Elba», де описав становище французьких євреїв у наполеонівські часи. У науці уже до приїзду в Тернопіль він був знаний розвідками про середньовічних єврейських вчених Саадія Гаона (1828 р.), Натана з Риму (1829 р.), Гаї Гаона, Хананеля б.-Хушіель (1831 р.), Ніссіма б.-Якова. Проте на ноаому місці Є. Л. Раппопорт зазнавав критики з боку прихильників хасидської традиції і після смерті свого покровителя Й. Перля змушений був виїхати до Праги, де також став рабином.
У столиці Чехії у 1852 році Є. Л. Раппопорт видав перший том своєї енциклопедичної праці «Erech Millin». Праці інтелектуала, що залишилися в рукописах, видав його син Давид Раппопорт у 1869–1873 роках.
Після смерті Й. Перля та виїзду Є. Л. Раппопорта їх справу у Тернополі продовжив син першого – Михайло Перль (1803–1885 рр.). Він очолив школу, дбав про синагогу, а ще став першим серед євреїв імперії Габсбургів аптекарем. Померши бездітним, М. Перль залишив усе громаді.
Наприкінці ХІХ ст. тільки на одній вул. Перля було декілька молитовних приміщень. Уже згідно з Адресною книгою на 1935/1936 роки у Тернополі було загалом понад 40 молитовних будинків. Усіх їх знищили під час окупації і боїв у Другу світову.
