Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

#дядьСаша про родину, сусідів та Острозького,26


Наша сім’я (Столярових) походить з східної України. Батько родом з Черкащини, а мама - з Полтавщини. Перебралася сім’я після демобілізації батька у 1946 р. на Тернопільщину, де дуже не вистачало лікарів і лютували хвороби, особливо, туберкульоз.


Спочатку батько отримав призначення у Миколаївську область. Поїхав, подивився, що на його місячну зарплату можна купити аж буханку хліба і попросився на Захід, яким, вірніше, буржуазними націоналістами – бандерівцями дуже залякували. Не дивлячись на це і подумавши, що, якщо з людьми бути людиною, то можна жити нормально скрізь. От і погодився їхати на Тернопільщину, бо там продуктова ситуація була набагато краща. Батька призначили головним лікарем струсівської районної лікарні, а маму стала лікарем пологового будинку. 



















У 1949 р. батька перевели на посаду головного обласного санітарного лікаря, мені як раз минув один рочок, і ми переїхала зі Струсова до Тернополя. 

Жартуючи, у відповідності до здавна популярного на Тернопільщині анекдоту, пояснюю, що народився у найвідомішому місці нашої області – як їхати від, або до… голої баби без трусів. Історія цього анекдоту пов’язана з тим, що по дорозі на Теребовлю по середині нинішнього с.м.т. Дружба на повороті направо до Варваринець і Струсова у 50-х роках була поставлена фігура спортсменки - тенисистки у спортивному купальнику з піднятою правою рукою, в якій вона тримала тенісну ракетку. Пройшов якийсь час і ракетка відломилася, а бабу, так стали її називати покрасили білою фарбою. Купальник зник! Пропав! З того часу наша баба стала голою. А куди ти від неї їдеш вже не важливо. Головне є колоритний орієнтир.

Мама стала працювати рентгенологом. Поселилися ми п’ятеро (батько, мати, бабуся і я з братом) у однокімнатній комунальній квартирі на другому поверсі по тоді вул. Островського, 26 (тепер вул. Острозького) якраз навпроти «Завєдєнія», заснованого Острозькими і збудованого у 1886 р., яке зараз стало дуже відомим.


Треба пояснити що таке комунальна квартира. Це квартира на декілька сімей. Кімнати у кожного своя, а вхід, коридор, туалет, ванна і кухня можуть бути спільними. У нашому випадку спільними були вхід, коридор і туалет. Ванни не було зовсім. 

Нашими сусідами по комуналці була єврейська сім’я Рабиновичів, а поруч на поверсі жив професор, хірург Гуляницький, який під час війни був начальником госпіталю у партизанському загоні Д.Медведєва.

Збірка спогадів про Тернопіль "Пацани повоєнних років"
Публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль!"