Історії пошуку родини, яку розкидала по світі Друга війна..завжди зворушливі і не лишають нікого байдужим. Перший великий сніг 2016 року приніс до Тернополя пана Аркадія Іваніцкого з Гдині (Польща). Ну а вже згодом завдяки пані Ользі Звенигородській..і якби не нічна екскурсія по Микулинецькому цвинтарі організована Марічкою Юрчак..то все би не склалося до купи.. так ми почали шукати родинні коріння і дійшли висновку, що вуйцьо пані Ірини Максимів (Володимир Іваницький) - то родич нашого гостя з Польщі. Таке неможливо скласти умисно..
Польська гілка Іваніцких (мама пані Ірени - Ганна Саїк, рідна сестра Влодка) мешкала в Березовиці (біля Тернополя). Були ще в Тернополі однофамільці, але ми їх не знали. Мій дідо Стефан був з дуже заможньої родини, всі були господарі..багачі, але женився на бідній дівчині з могильниці. Бабця і дідо були дуже гарні. Через то все родина діда від нього відсахалася (відмовилася). Тому наша родина не зналася і ніхто вгості одне до одного не ходив.
Вуйцьо часто їздив в Березовицю до паничів. Були там такі люди..все міли самі зробити. Але не до родини їхалося.. і мама ніколи до них не ходила.. Але раз вуйцьо пробував до них попасти.. до двоюрідного брата на обійсця дідуся. Там тепер нічого не лишилося..нова хата стоїть.. То вже були радянські часи.. Та зустріч закінчилася тим, що йому навіть шклянки води не дали напитися. Ось так вони його зустріли. Це за те, що родина відмовилася від них, бо тато женився на бідній дівчині. В ті часи то було неприпустимо... Не бралися до уваги жодні людські якості..називали "дідівкою".
