Знайомтеся, то мій хороший знайомий, тернополянин, автор збірки спогадів про повоєнний Тернопіль "Пацани повоєнних років". Людина, в своєму роді, унікальна, ходяча енциклопедія. Завдяки пану Олександру Столярову (в мережі #дядьСаша) відкрив для себе цілий пласт людських історій, які відбувалися в рідному місті після подій 1944 року. "Книга" про яку говоримо є самвиданому та існує лише в електронному вигляді. По великому рахунку вперше публікуватиметься уривками в рамках проекту "Най все буде Тернопіль!".
ВСТУП
Це розповідь про життя Тернополян, побачене очима хлопчака п’ятдесятих повоєнних років, про наш край, наше рідне місто і про життя людей у той час. Я вже далеко не хлопчик і направляю свою розповідь в першу чергу моїм онукам і, маю надію, що те, про що пишу, донесеться до майбутніх поколінь нашої сім’ї. Дуже жалкую, що наші попередники не лишили, хоч би коротенькі, описи свого життя. Цей пам’ятний спадок був би неоціненним!
Я спробую виправити цю їхню погрішність. Закликаю своїх дітей, онуків і правнуків зробити так само! Хай і інші пишуть про своє життя, щоб лишити спогади своїм потомкам. Тоді вони будуть знати історію простого народу не з підправлених під чергового правителя, або чергової правлячої партії підручників, а від своїх предків, яким не треба брехати і перекручувати зміст подій на свій лад, бо в цьому нема ніякого змісту.
Я спробую виправити цю їхню погрішність. Закликаю своїх дітей, онуків і правнуків зробити так само! Хай і інші пишуть про своє життя, щоб лишити спогади своїм потомкам. Тоді вони будуть знати історію простого народу не з підправлених під чергового правителя, або чергової правлячої партії підручників, а від своїх предків, яким не треба брехати і перекручувати зміст подій на свій лад, бо в цьому нема ніякого змісту.
Сучасній, а тим більше майбутній молоді, важко зрозуміти, що багатьох зараз у їх час звичних, доступних речей і можливостей колись просто не існувало. У наших найсміливіших мріях і у творах письменників фантастів не було ні транзисторних радіоприймачів, ні телевізорів, ні, само собою, мобільних телефонів і комп’ютерів. Теперішня молодь уявити собі не може, як жили їхні батьки, діди і прадіди, чим вони займалися, як розважалися і відпочивали. В моїх нотатках будуть зустрічатися тогочасні, вже не існуючі слова, назви предметів, назви вулиць і районів міста, побутових звичаїв і звичок, які зараз можуть здатися просто неймовірними. Я буду описувати і, по можливості, роз’яснювати такі речі. Напевно, їм знати все це буде і цікаво, і корисно.
Не претендуючи на повноту, скрупульозну і ідеальну точність викладення матеріалу - пишу про те, що змогла зафіксувати дитяча пам’ять, про мої враження, осмислені з роками. Немає в моїй розповіді ні хронологічної точності, ні чіткої послідовності. Неможливо цього дотриматись, бо часто враження від роз’єднаних, хронологічно непов’язаних подій настільки тісні між собою, що розривати їх не можна. Багато буде і того, що пізнав вже згодом, коли підріс і почав глибше розуміти факти і події. Де діти, там мусять бути і дорослі. Їх буття взаємопов’язане. Тому, будуть згадуватись різні моменти і з життя дорослих.
Охоплює моя розповідь в основному події 1950-2014-х років з невеличкими необхідними відступленнями. Я не буду давати по тексту зноски на літературу, або інші першоджерела (не люблю цього слова ще від часів вивчення класиків марксизму-ленінізму, хоч і використав), звідки була почерпнута та, чи інша інформація, і дослівно цитувати різних авторів, посилаючись на їх праці, щоб не загромаджувати оповідь (хай вибачають автори попередніх публікацій) , але приведу в кінці перелік використаної літератури, доступної як мені, так і загалу.
Збірка спогадів про Тернопіль "Пацани повоєнних років"
Публікується вперше в рамках проекту "Най все буде Тернопіль!"
