Про "Сабачу печеру" публікував матеріали і раніше. Фото у статті належить саме тернополянину Валерію Павловичу Старічкову, який розповість про цей об'єкт більше.
А шо було?! Я знайшов в архіві фотографію давніх часів..майже 50 років минуло.. Відверто кажучи точну дату встановити важко, але припускаю, що це було в березні 1963-64рр.
Ми тоді займалися в обласній дитячій екскурсійно-туристській станції, де тепер центр дитячого туризму. Курував нами, уже покійний, пан Радзієвський. Посеред усіх видів туризму займалися, в тому числі, спелео. Сталося так, що ми дізналися про цю печеру. Вона була маленькою, кам'яною (ймовірно вапняки)..не глиняна печера. На фото видно вхід. А починалася із невеличкої гроти, де можна було стати на повний зріст. Мала ширину 10-12 метрів. Далі тягнулося кілька низьких ходів, де ховалися дикі та неагресивні собаки. Тоді не було такого нашестя, як тепер, тому ми сприймали їх, як диких. Нашою експедицією курував Володимир Радзієвський. Тоді зібралося 11 людей, 8 з яких мої однолітки і 3 старших. На той час спеологія в області лише розвивалася. Досвід зйомки на першопроходження був лише на базі печери Млинки. Варто зауважити, шр це була дуже далека околиця тогочасного Тернополя. Кінцева зупинка автобуса була там, де містився кінопрокат на Бандери (поворот на вул.Польового), а далі тягнулися поля. Східного масиму тоді не існувало. Найбільш примітним повноцінним об'єктом біля Собачої печери була лише залізниця. Тоді навіть об'їзної дороги не було. Під час відвідин печери ми зробили зйомку, намалювали план, який здали Радзієвському, але тепер його віднайти не вдалося.. Слідів людської присутності ми не помітили. Печера мала два входи.
Спогади Валерія Старічкова
