Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Пан Олег про дитячі "солодощі" у повоєнному Тернополі


Цукрозавод (після війни) працював на вугіллі. Шлак вивозили, такий терикон був високий, величезний. Він постійно горів, в той час коли завод працював, там жар був. А ми діти, були більш самостійні. Як правило групувалися і крали буряк. Більше вдавалося на дорозі зібрати. Буряк возився раніше. Тут була залізнична колія, підвозилось цим. Навколишні села звозили і фіри стояли аж туди в долину в Березовиці. Черга на вагу. Фірами люди звозили буряк і як вдастся вкрасти буряк і туда... Це ми назбираємо таку сітку, авоськи колись були такі. Може знаєте?! Хто скільки назбирає і тоді на територію завода прокрадалися, через дірки, і в той терикон запихали де жар був, запихали буряк і тікали. Охорона ходила із зброєю. Бо в воздух часом стріляли, лякали нас. То тоді приходили через пів години, якраз за цей час буряк спечеться. І така чорна шкірка. Ми ту шкірку знімали, а середина – таке солодке, таке добре!