Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Дивовижний джанк-арт Сергія Кузнєцова


Тернопільський художник та скульптор Сергій Кузнєцов невідомий широкому загалу. Його художні роботи не виставляли в музеях чи арт-галереях. А «химерні» скульптури тільки нещодавно стали доступні для огляду. Він творив просто тому, що йому це подобалося. Довший час про його захоплення знали тільки найближчі.


Кілька років тому тернополянин зрозумів, що не хоче більше працювати «на дядю», і вирішив, що його творчість стане його основною роботою. Ті, хто добре знає творчість художника, називають його надзвичайно талановитим, а дехто й просто геніальним. Пропонуємо читачам «Тернопільської липи» більше дізнатися про цю непересічну особистість.


Малюю я з дитинства, у мене тато був художником. Я народився у 1971 році, а у 72-му намалював свою першу картинку. Тато її підписав і зберіг, і вона до сьогодні у мене є. Моя мама – лікар. Тож у мені поєдналися мамина педантичність та батькова творча натура.

Народився і жив у Тернополі, навчався у четвертій школі – теперішній п’ятій. Після школи були армія, училище, завод. В училищі отримав фах токаря-фрезирувальника третього розряду. Був одружений. Маю двох доньок – 17 і 18 років. Років 15 тому ми продали квартири в місті, і оселилися у Гаях Шевченківських, живемо там з мамою і сестрою. Там же моя майстерня.

6 років пропрацював ювеліром, потім стало просто нецікаво. Але ця робота була для мене хорошою практикою – я почав чіткіше вимальовувати об’єкти, удосконалив свою техніку малювання. Через ювелірку, я, власне, до цих скульптур і прийшов. Тоді мій шеф говорив, що намалювати можна все що завгодно, але треба продумати як технічно поєднуватимуться деталі виробу, як ти його будеш збирати, щоб виріб був практичний, щоб його можна було носити. Я продумую одразу все повністю в голові – як виглядатиме та складатиметься майбутній виріб. Кожна робота – це як гра в шахи – ти уже знаєш чим усе закінчиться, і деталі ніби самі стають на місце. Це стосується не тільки ювелірних виробів, а й картин, скульптурних робіт – усього, що роблю.

Почалося усе десь з класу третього, коли малював зорельоти і воював. Коли став старший з’явилися матеріали та можливості, навчився «тримати» різці, шурупи і одного разу сказав собі: «А чому б не спробувати?». Все почалося як забавка, а закінчилося такими ось скульптурами – поєднанням стімпанку та джанк-арту. Одного разу побачив у журналі фотографію рушниці у стилі стімпанк. Тоді і собі зробив ще чотири такі рушниці. Робив все для себе коли з’являвся вільний від роботи час. А якось подумав чому б не зробити це основною роботою? Не розпилятися, а зібратися до купи, і рухатися тільки в цьому напрямку. Сьогодні моя основна робота – жити і творити. Зрозумів, що «на дядю» уже працювати не буду.

Улюблених тем не маю. Улюблена та, яка сьогодні прийшла в голову, і я захотів її відобразити. Можу цілий день пролежати, а потім вночі встати, і сидіти до ранку працювати над якоюсь ідеєю. Можу не завершити те, що роблю і воно буде лежати років десять, а потім повернуся до тієї картини чи скульптури, і завершу буквально за день, а іноді можу все зробити за день.

Першою моєю скульптурою став робот Стьопа. Сьогодні він уже має дружину та дитину. Склав його у 2008 році. Потім він стояв деякий час в барі «Коза», картини мої також там виставляли. Все, що я роблю – роблю для себе. Найбільше тішить, коли дитина підходить, і з широко розкритими очима і захопленням оглядає, торкається тих же динозаврів. Зробив десь більше десятка скульптур різних розмірів. Динозаври – останні роботи. Не страшно, якщо хтось відламає будь-яку деталь – прикручу іншу. Не хочу, щоб мої скульптури були огороджені, як у музеї, хочу, щоб їх можна було торкнутися, помацати, роздивитися. Якщо результатом моїх робіт буде те, що одна-дві дитини прийдуть додому візьмуть шуруп і прикрутять до патичка стару запчастину, то це вже буде результат. Сьогодні дітям бракує наочності, цікавих речей, до яких вони могли б протягнути руку і помацати. І своїми роботами я хочу «розрухати» людей, щоб вони не сиділи за телевізорами та комп’ютерами, а спробували щось робити своїми руками.

Для скульптур використовую різні непотрібні іншим речі, стару, зламану техніку. Для мене сміття не існує, картини лежать всюди, тільки треба їх побачити. Можу йти додому, побачити якусь залізяку і підібрати її. Матеріал для моїх скульптурних робіт буквально лежить під ногами.

Скільки часу йде на одну скульптуру не знаю. Я взагалі не заміряю час, дивлюся на годинник тільки тоді, коли маю призначену зустріч. Чесно кажучи, навіть деколи можу не знати, яке число і місяць зараз. Творчість не вимірюється часом. Я можу розмовляти з кимось, і в той же час обдумувати якусь ідею, можу прийти додому і зробити, що задумав, а можу через місяць це зробити. Наприклад, риба у мене в голові була уже давно, вона була в зошитах замальована, на картині є зображена, у графічній роботі. А її скульптуру зробив приблизно за три дні.

Всі образи, які народжуються зразу занотовую в зошит. Записую і замальовую. Біля мене завжди є зошит і ручка, можу прокинутись серед ночі замалювати, що наснилося, і лягти далі спати.

Одночасно можу працювати над різними творами, а при потребі концентруюсь на якійсь конкретній речі. А раніше у мене не було такої потреби – виготовляв ювелірні вироби на замовлення клієнтів. А те, що робив для себе було сховано, про мою творчість знали дуже мало людей.

Своїх творчих робіт до цього часу не виставляв, бо не був готовий до цього. А тепер уже маю що показати, думаю у перспективі організую виставку картин.

У мене немає кумирів, а тільки вчителі – я слухаю, дивлюся, вчуся – скільки живу. Особливо подобається творчість японського мультиплікатора Хаяо Міядзакі, японського кінорежисера, сценариста і продюсера Акіри Куросави, радянського кінорежисера Андрія Тарковського, книги братів Стругацьких, Кліфорда Саймака, Станіслава Лема, Михайла Булгакова.Kuznetsov2013083115

Я ні на чому не зациклююсь, мені цікаво абсолютно все.

Вся моя робота нічого не вартує без людей, які мене підтримують – рідних, друзів. Так само, як ті детальки – поки вони валяються на землі, вони нічого з себе не представляють. Але коли їх зібрати, з’єднати, пофарбувати – це вже витвір мистецтва.

Записала Ольга Захарова, "Тернопільська липа", фото - Kurt Lee