Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Катедра стоїть на фундаменті давньоруської церкви


Нині мало хто знає, що Катедральний собор спорудили на місці знищеної давньоруської церкви. У 1749 році, засвідчує фундаційний акт тодішнього власника Тернополя Йосифа (Юзефа) Потоцького (1673–1751 рр.), на розі міських валів відвели місце під будівництво Домініканського костелу. Проте дослідник історії нашого краю Ізидор Кордуба вказує на існування урядового інвентарю 1652 року, в який було внесено українську Марійську церкву, що стояла на тому ж місці, де згодом спорудили нинішню катедру. Церква була практично повністю знищена під час навали монгольської орди. Потоцький не дозволив її відновлювати, натомість вирішив поставити на тому місці костел.

Тернопіль будувався у формі сузір'я Оріон

Та чи знав він про підземні ходи, що йшли від церкви до інших важливих споруд, які водночас простягаються до часів заснування міста? Хтозна. Ще за радянських часів при перевірці пам'яток старовинної архітектури, обласна інспекція Держархбудконтролю з’ясувала, що «Тернопіль має підземні ходи у давній частині міста. Одночасно стало зрозумілим, що час заснування Тернополя більш ранній, аніж 1540 рік, коли його заснував Ян Тарновський. Свідчення цього – пам'ятки старовини: церква Воздвиження над ставом XІІ ст., єврейська синагога XІІ ст. Таким чином достеменно відомо, що Тернопіль (старовинна назва Тарнопілля) зруйнували татари і що мешканці міста ховались від нападників у підземеллі. Давні будівничі Тернополя навряд чи переймались стародавніми легендами. Споруджуючи хитросплетіння переходів під землею, вони переймались безпекою рідного краю. Розташування самих ходів цілком відповідає історичному переказу, що Тернопіль будувався у формі сузір'я Оріон. За планом усі старовинні споруди розташовані у вигляді п'ятиконечника, що трохи витягнувся у бік церкви над ставом. Ці споруди наступні: замок Тарновського, церква над ставом, єврейська синагога (стояла неподалік музучилища, не збереглась), Домініканський костел та церква Різдва Христового. Це підтвердилось місцем розташування древніх, нині вже не існуючих веж, а саме: Кравецької вежі (цех кравців); Шевської вежі (цех шевців), що стояла на сучасній вулиці Нижня Подільська; Обсерваційній – тобто передня частина церкви над ставом; на місці зруйнованого, але згодом відбудованого замку Тарновських; Оборонного муру неподалік костелу Матері Божої (нині – Домініканського костелу).

Усі п'ять старовинних споруд, за переказом, з'єднані між собою підземними переходами і схрещуються у центрі (ймовірно, на місці колишнього ринку), у загальній залі, що вміщувала три сотні люду. Ці припущення частково підтверджуються документальними даними. Зокрема єврейська газета «Хвиля» 12 березня 1933 року писала про відкриття підземних ходів часів татарської навали. Газета «Голос польський» 9 квітня 1933 року також писала про підземні ходи. Існування ходів підтвердилось обвалами. У записах музейного архіву йдеться про те, що 19 липня 1931 року на вулиці Руській, де колись був ринок, стався обвал. У серпні 1931-го під час розкопок відкрили підземний коридор. У 1942 році впала стіна старої синагоги без жодних на те причин».

Римо-католицький костел був однією з кращих пам’яток архітектури пізнього європейського бароко

Та повернемось до історії нашого храму. Незважаючи на те, що на вказаному місці стояла Марійська церква, великий коронний гетьман Юзеф Потоцький заборонив її реставрувати і замість неї на цьому місці у 1749 році заснував римо-католицький костел з монастирем. До речі, фінансову основу монастиря було закладено ще 1 жовтня 1746 року, проте остаточний фундаційний акт Ю. Потоцький видав 2 серпня 1749 року. Фундатор також передав у власність монастиря землі у південно-східній частині міста, неподалік міських валів. Одночасно він зобов’язався завершити будівництво і обнести мурами всю територію монастиря і цвинтаря. Разом з тим, коронний гетьман визначив місце під уже згадуваний костел, який також обіцяв звести і належно оздобити. Сам монастир Ю. Потоцький віддав під духовну опіку дванадцятьом польським ченцям-домініканцям. А для їх утримання виділив невелику частину землі „обабіч парку” (можливо „на узвишші”), призначаючи її на пивоварню та розлогий парк. А ще пан призначив господарям монастиря щорічну суму в 6 тисяч злотих та передав їм село Стегниківці.

Вважається, що храм споруджували у 1749-1779 роках, тобто протягом 30 років, однак добудови тривали й пізніше. У документах 1753-1755 років згадується, що будівництво продовжували фінансувати внуки Потоцького – Францішек, Юзеф і Пйотр. Загальний кошторис робіт сягав 120 тисяч злотих.

Отож костел став однією з кращих пам’яток архітектури пізнього європейського бароко, що вирізняється чіткістю композиції об’ємів, гармонійними пропорціями. Храм побудовано з тесаного пісковику в стилі бароко, оздоблено різьбою та кам’яними скульптурами, тим не менше, він був оборонною спорудою. До нього примикали монастирські приміщення, що утворювали єдиний архітектурний комплекс. Всередині цього комплексу був закритий так званий італійський дворик. До 1939 року він мав ошатний вигляд (там був фонтан, квіткові клумби). З двору можна було відразу потрапити у підземелля.

У першій чверті ХХ століття о. Владислав Жила опублікував своє дослідження, в якому припускав, що автором проекту святині міг бути Ян де Вітте, автор славнозвісного Домініканського собору у Львові (1749 р.). Однак інші польські дослідники, зокрема доктор Мечислав Ґембрович, вважали творцем собору іншого генія пізнього бароко Августа Мощинського, чоловіка Теофілії Потоцької – внучки фундатора будови Юзефа Потоцького. Зрештою, про справжнє авторство саме Мощинського свідчать і знайдені матеріали в архівних сховищах Петербурга.

Йдеться про те, що після Ризької мирної угоди (1921 р.) до Польщі повернулися колекції малюнків і гравюр, награбовані з королівських зібрань у Варшаві і вивезені росіянами до Санкт-Петербурга. Саме в цих зібраннях виявлено оригінальний план костелу в Тернополі – твору Августа Мощинського.

Внутрішній бароковий стиль храму різко вирізняв амвон з фігурами у стилі рококо з багатою на різьбу дерев’яною епітафією Ю. Потоцькому. Завідувач відділу давньої та середньовічної історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк припускає, що у крипті храму поховано його фундатора Юзефа Потоцького, який помер 1751 року.

Згодом, аби догодити Російській імперії, під чию владу відійшла Галичина, внук фундатора катедри Станіслав Щенсний-Потоцький наказав намалювати у храмі портрет цариці Катерини II зі скіпетром у руках та короною. Проте парафія не взяла ім'я Катерини. Це позбавило місто непотрібних асоціацій з кривавою правителькою.

Олена Густенко / НОМЕР ОДИН