Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

ТЕРНОПІЛЬ: ПОГЛЯД КРІЗЬ СТОЛІТТЯ. Частина 1.

Історія Тернополя в спогадах Богдана Остап'юка.

Минають роки за роками, бистролетний час затирає в нашій пам'яті сліди, події з життя, неначе серпанком закриває образи минулого: рідні міста та села, де ми вперше побачили світ, ходили до школи і де згодом самі брали участь у громадському житті. Для нас особливо дороге все те, що ми навіки втратили, чого вже ніколи не побачимо.

Під час другої світової війни, у 35-денному бою між двома окупантами дощенту був знищений центр нашого рідного, давнього Тернополя. Ще в 1942 і 1943 рр. німці почали руйнувати будинки на Ринку і вул. Руській. Жиди почали тоді ховатись в підземні хідники, які проходили від замку попід Ринок аж до Львівської вулиці, де колись перед віками стояли оборонні башти й укріплення міста. У цих підземних хідниках напевно хоронилися колись наші предки перед татарськими нападами. Та прийшов час, що самим німцям треба було ховатись туди перед большевицькою артилерією (т. зв. сталінськими органами), яка з усіх сторін обстрілювала місто, і від безнастанного бомбардування з повітря. Із залоги 1.500 СС-ів залишилися в живіїх лише 23 вояки, вони вбрід через став продерлися з залізного оточення і з'єдналися з іншими німецькими частинами. 16-го квітня, на сам Великдень 1944 р., вступили вдруге червоні «визволителі» до зруйнованого міста. На його руїнах довгий час стояла таблиця з написом російською мовою: «Тут було місто Тернопіль». Кільканадцять днів валялись трупи на вулицях, курилась димом звалища-руїни. Так пам'ятної весни 1944 року вмирав давній Тернопіль, столиця галицького Поділля, після 404-річного існування (Тернопіль був заснований 1540 р.). 

Давній Тернопіль залишився лише в нашій уяві, пам'яті. Загальний вид міста від сторони цвинтаря добре зфотографував у 1936 р. власник фото-ательє «Аделя». Щоб хоч частково відтворити його давнє обличчя, злетімо на крилах уяви до рідного міста, пройдімся його вулицями, огляньмо наші церкви, культурно-освітні та кооперативні будинки, інституції, пам'ятники нашої давнини.

Свою мандрівку почнемо від стародавньої Руської вулиці, де колись перед віками проживали наші міщани: рільники, ремісники, купці, промисловці, яких згодом витиснули жиди на передмістя. На вул. Руській залишилася самітня серед чужого довкілля т. зв. Середня церква Різдва Христового, збудована 1608 р. Вона була осідком нашої парафії. Довгі століття 'молилися в ній наші предки, шукаючи помочі в нещастю або захисту від татарських орд, які часто нападали на наше місто. У тій церкві напевно молився великий гетьман України Богдан Хмельницький із своїмизапорожцями під час визвольних походів. Від вул. Руської була входова брама, дзвіниця і мур — при самому хіднику. З західного боку притикали до церкви високі жидівські камениці (будинки). З південного боку стояв дім — приміщення для священика і парафіяльної канцелярії. Останнім парохом після смерти о. крил. В. Громницького був о. Степан Ратич, який, повернувшись із Сибіру, помер у Тернополі 20 липня 1958 р. Від північно-західнфро боку на церковному подвір'ї стояв дім «дяківка», де відбувалися проби церковного мішаного хору під проводом дяка-диригента Степана Шутовського, абольвента дяківської школи у Львові. Хор співав кожної неділі на «великій» Службі Божій, яку звичайно служив парох о. Громницький. С. Шутовський мав надзвичайний музичний слух і був добрим диригентом. Церковний хор виступав часто на Шевченківських концертах та інших громадських святах. С. Шутовський помер 1962 р. на ісам празник Успення на 99-му році життя.

Хто ж з нас, тернопільців, не пам'ятає нашої Середньої церкви? Бувало, в неділю перед год. 9:30 ішла туди зорганізовано двійками на читану Службу Божу шкільна молодь української державної гімназії, Рідної Школи, семінарії та початкових шкіл. Ці Богослуження для молоді відправляли наші шановні і люблені отці, як д-р Микола Конрад (згодом професор Богословської Академії у Львові), Тимотей Сембай, Олександер Коренець, Степан Ратич, Іван Пасіка, Андрій Стасюк, Тома Бородайкевич та інші. Завжди під час Богослуження співали гімназійні хори, сироти під проводом Сестер Служебниць, а деколи грала оркестра. Диригентами гімназійних хорів були дир. Михайло Губчак, композитор Василь Безкоровайний, учителі: Григорій Терлецький, Пилин Гайда і учні: Андрій Двораківський, згодом православний священик (помер у ЗСА 16 травня 1976 р.), Володимир Корчинський та інші. Хором семінарії та оркестрою диригував проф. Богдан Комаровський. Сирітським хором з нової «Захоронки» диригувала незвичайно приємна й мила сестра Неоніля. Одним з кращих кате-хитів і проповідників був о. Тимотей Сембай (див. життєпис у цій книжці).

Часто біля церковної брами збирали добровільні датки відомі з громадської праці пані: Хомова, Пасікова, Майкова, Вітошинська, Кордубова, Леньова та інші. їм помагали члени Молодої Громади. Звичайно роблено збірки на політичних в'язнів, Рідну Школу, Просвіту, інвалідів, на сироти тощо. Після Богослужения роєм висипалась наша молодь з церкви, Молодші «шкраби» йшли додому, а старші учениці та учні йшли на «корзо» (кол. вул. Міцкєвіча) і там одну—дві години проходжувались. Очевидно, те саме робили й старші наші громадяни. Така вже була традиція.

Зараз біля церкви праворуч стояв кооперативний будинок «Будучність», який заснували Ілярій Брикович і д-р Степан Чумак ще перед Першою світовою війною. Спершу ця кооператива продукувала паперці та тутки до цигарок. Крім того, в коопера¬тиві була книгарня, де продавалися також часописи, шкільні підручники та письмове приладдя. У 30-их рр. кооператива досягнула свого найвищого розвитку. Тоді збудували на вул. Пунчерта нову, велику фабрику паперців і туток «Калина», що були відомі через добру якість не тільки в Галичині й Польщі, але й закордоном. Кооперативою, де працювало понад 100 осіб (переважно дівчата), завідували, крім Бриковича й Чумака, ще Іван Лень, Осип Павлишин та інші.

В церковних будинках напроти церкви містилася кооператива «Будова церкви», яку зорганізовано 1927 р. з метою придбати фонди на будову нової церкви недалеко парафіяльного костелу. Ця споживча кооператива мала свої філії на вул. Тарнавського, кн. К. Острозького та на Зарудді. Одначе польський уряд не дозволяв будувати церкву, мовляв, це заблизько костела... В інших церковних будинках за кооперативою «Будова церкви» містились м'ясарські крамниці Партенія Яримовича, Грицини, Салевича. Ліворуч за церковним муром була крамниця Кузьмовича, який продавав і гострив ножі, ножиці, бритви та інші залізні предмети. Напроти нього Іван Яцусь мав крамницю із склом та рамами. На Руській вулиці, за польської займанщини, мав гуртівню споживчих товарів Володимир Трач, склад галянтерійних товарів — Домарацький, а Стадник і Ю. Кручовий мали крамниці з текстильними товарами. На розі вулиць Руської і Острозького був ресторан Гор-ка, а трохи дальше на Руській — Савуляка. Недалечко мав крамницю із шкірами і шевський верстат Василь Послушний.

З Руської вулиці переходимо на Ринок, який творив великий чотирикутник. У південній його частині внизу стояла стара велика двоповерхова кам'яниця родини Майків (Василя, Петра та Івана), відомих різників-м'ясарів. В Ринку мали крамниці з залізними виробами Микола Ракуш, 'Панас і Боднарчук, Зенон Питляр, Козуб і Володимир Роговський мали крамниці зі шкірою. У північно-західній частині була площа, на якій містився базар з довгими столами («страганами»), уставленими в чотири ряди. Тут щодня наші працьовиті міщанки та селянки з довколишніх сіл продавали городину, овочі, молоко та молочні продукти. Минаємо гамірний Ринок і, перейшовши на вулицю Львівську, сходимо вниз. На горбі, над самим ставом бачимо чепурну білостінну церкву Воздвиження Чесного Хреста, яку з уваги на її положення називали Надставною. В історичній праці «Тернопіль і його околиця» запевняв о. П. Білинський, що це була найстарша церква міста. В ній відправлялись Богослуження для тих мешканців, які проживали на вулиці Львівській, на т. зв;. долах, на Підзамчі та Загребеллі. Біля церкви була дзвіниця і дім для священика. Кілька років жив тут о. Степан Колянківський, який опікувався тією церквою.

Оглянувши Надставну церкву, вертаємось вул. Львівською, а далі Руською і доходимо до того місця, де починається вул. кн. Константина Острозького. Йдучи тією вулицею вниз, звертаємо направо на вул. Шептицьких, яку популярно називали «Широкою». Ця вулиця вела на торговицю, де кожної середи від непам'ятних часів, мабуть, від заснування міста, відбувались ярмарки. Тут продавали коней, коров, безрог, вози та інший сільськогосподарський реманент. Від досвітку до пізнього вечора лунав гамір, вереск купців та «згінників», які не раз всією «Широкою» вулицею гнали стада безрог на залізничну станцію.

Залишивши торговицю, вертаємося на вул. Острозького і підходимо до великого двоповерхового будинку під ч. 9. Це славне «Міщанське Братство» — домівка організації наших міщан, яка із своєю сценою і залею була понад 40 років осідком культурного життя нашого міста. У 1911 р. під час перебування в Тернополі тут читав Іван Франко свою поему «Мойсей». На сцені промовляв на вічу перед Першою світовою війною Василь Стефаник. У 1929 р. у вересні читав на сцені Міщанського Братства Богдан Лепкий уривок з недрукованої ще «Полтави» про зустріч гетьмана Івана Мазепи з Мотрею на руїнах Батурина. На сцені М. Б. виступали такі корифеї нашого театрального мистецтва, як Микола Садовський, Заньковецька, Рубчаки, Стадники, Лесь Курбас, Бенцалі, Блавацький та інші. Тут виступали всі наші мандрівні театри, починаючи від львівського театру «Руської Бесіди», кінчаючи на «Заграві» Тобілевича. На сцені М. Б. відбувались всі наші концерти, особливо Шевченківські, різні віча, відчити, забави-вечерниці тощо. Ще до Першої світової війни в залі М. Б. відбували руханкові вправи наші «Соколи» під проводом учителів: Івана Дигдалевича, а згодом Теофіля Остап'юка.

Зараз за Міщанським Братством, побіч жидівського шпиталю вела вгору вулиця Лелевеля, на якій містилася «школа Сени-ка». До тієї школи, яку заслужено названо ім'ям її директора, ходили всі наші учні аж до Першої світової війни. Директор Теодор Сеник, сеньйор наших учителів, був добрим педагогом і втримував у школі зразкову дисципліну. Часом, як про це жартома згадували наші батьки, доводилося йому давати «березової каші» деяким неслухняним учням...

Напроти Міщанського Братства стояв великий дім з колюмнами біля входу. Це парафіяльний дім, мешкання пароха, о. крил. В. Громницького і головний парафіяльний уряд, в якому зберігалися старовинні метрикальні книги. В цих великих книгах була історія наших предків, їхні родоводи тощо. Це були дуже цінні документи нашої минувшини. Большевики перевозили їх з місця на місце, і ледве чи вони заціліли під час завзятих боїв і знищення міста трагічної весни 1944 р. Парафіяльний будинок мав кільканадцять кімнат у партері і декілька в підвалі. Товариство Молода Громада, що спершу приміщувалось у Міщанському Братстві на другому поверсі, перенеслося до трьох кімнат у підвалі парафіяльного дому. Крім Молодої Громади,, були тут ще Т-во КЛК («Карпатський Лещетарський Клюб») і філія львівського УФОТО (Українське Фотографічне Т-во).

Залишаємо Міщанське Братство та приходство і мандруємо далі вул. Острозького. Трохи оподалік, по лівому боці на горбку, стояв двоповерховий будинок фундації кн. Василя Константина Острозького «Заведення», призначений на притулок для зубожілих калік і стариків-міщан, збудований міщанами в 1888 році. За польської окупації змінено статут фундації так, що можна було приймати туди сироти. Після Першої світової війни їх було тут чимало. Сиротинець вели наші Сестри Служебниці. Звідтіль вийшов, між іншими, о. д-р Іриней Назарко, ЧСВВ, пізніший ректор Папської Семінарії ім. св. Йосафата в Римі, редактор різних католицьких журналів, автор наукових праць. Помер в Оттаві 20 квітня 1976 р. на 71-му році життя і 40-му році священства.

Матеріал підготовлено : м. Тернопіль, сайт інформаційно-довідковий , West-express.info