(7.06.1888—20.01.1968) — краєзнавця, музеєзнавця, географа
Народилася 7 червня 1888 року в м. Тернополі в родині податкового урядника. 1907 року Стефанія Садовська на «дуже добре» закінчує львівську приватну гімназію і вступає на філософський факультет Львівського університету. Лекції з астрономічної географії студентам читав знаний професор Степан Рудницький. Дівчина захоплюється географією й вирішує присвятити свою наукову діяльність вивченню цього предмета. Не уникає переслідувань і вона. У щоденнику 21-річна дівчина пише про вибори до Галицького сейму, зазначивши: виборців підкуповували, давали по 10 корон за голос і ковбасу.
Отож, студентка бере участь у студентських акціях. А після того, як Мирослав Січинський застрелив графа Потоцького, почались арешти. Стефанію затримують з листівками, що закликають до боротьби за український університет і рідну мову, і виключають з університету.
Дівчина сильно переживала, бо дуже хотіла вчитись. Та розрадив батько, сказав: «Не плач, хлопче, будеш вчитись» і відвіз у м. Чернівці, в університет. І тут їй знову пощастило: зняла квартиру в помешканні Ольги Кобилянської. Письменниця наблизила Стефанію до західної культури, зокрема німецької. До кінця життя літераторки вони листувались.
С. Садовська закінчила університет напередодні Першої світової війни. 24 серпня 1914 року родина (батьки з дівчатами) евакуюється до м. Відня і лише в липні 1918 року повертається в м. Тернопіль.
Стефанія влаштовується вчителем в одній зі шкіл міста. Уже з 1925 року вона відома в місті педагог, професор історії та географії приватної жіночої гімназії ім. М. Конопніцької. Стає членкинею товариства вчителів середніх і вищих шкіл, спілкується з науковцями Львова, Тернополя. Знайома із львівськими вченими — головою географічної комісії НТШ професором Володимиром Кубійовичем та Оленою Стефанів-Шашкевич (знаною з часів стрілецтва Степанівною), а згодом із відомим педагогом З. К. Студинським, якому надсилає свої наукові праці для публікацій. Листується з директором львівського Національного музею Іларіоном Свєнціцьким і щорічно надсилає на розвиток музею 15 злотих. Чималу роль в її житті відіграє відо-мий історик, директор архіву, професор Львівського університету Людвіг Фінкель, який наукову кар’єру починав у м. Тернополі. Наприкінці життя вчений передав свою величезну бібліотеку Тернопільському краєзнавчому музею.
У 1933 році в Стефанії, як і в брата Никифора, починаються не-приємності на роботі. Брата переслідують, відтак і старшій сестрі доводиться підтверджувати своє право викладати в польських школах, бо ж українські закрили. Та коли від неї вимагають передати до костелу метрику (тобто змінити національність), категорично відмовляється і лишається без роботи. Єдиний порадник — щоденник, у якому, зокрема, запише: «Проти рідні (сестер) ворогує якась кліка, спльовує в сторону обох жінок та щось бормоче, а агенти, поліція і жандармерія допче їм прямо по п’ятах. На загал, ціла справа хоч не пішла до актів, виглядає дуже загадочно».
Біда не приходить одна. Через три роки, у 1938, помирає батько. «10 травня був похорон татка, мали 88 років, були останнім податковим поборцею Австрії у Польщі, одним з найстарших горожан міста Тернополя. Могли жити довше, коби не те, що їх побили якісь два жовніри... перед півтора року взад», занотовує у щоденнику.
Тепер турботи про стареньку матір і хвору сестру лягають на плечі Стефанії. Нащадки поважного роду змушені самі давати собі раду. Жили з платні, отриманої за оренду землі, саджали город. (5 березня 1940 року померла її мати і тепер вона змушена опікуватись хворою сестрою). Сім довгих років Садовська була безробітною. Практично до 1940 року, коли було створено Тернопільський державний історико-краєзнавчий музей. У біографії вона напише: «З 1 січня 1940 р. я влаштувалась до музею».
Стефанія Стефанівна захопилась музейною роботою. Музей працював навіть у роки війни і відвідувачі могли послухати лекції з історії рідного краю. Проте 19 серпня 1943 року півсотню найцінніших полотен живопису західноєвропейських художників XVIII—XIX ст. забирає гестапо. Садовська у розпачі.
— Вона вільно володіла п’ятьма мовами — грецькою, латинською, польською, німецькою, російською, тож вступає у перемовини з німцями, — розповіла завідувачка фондами Ганна Швець. — Щоб вберегти музейну колекцію від пограбування, найцінніші картини, рідкісну кераміку, монети та документи власноруч переносить й ховає у підвалах музею. А навесні 1944 pоку, коли почались бої за Тернопіль, разом із сестрою перебираються сюди жити та оберігати музейні скарби.
Додому сестри повернулись після звільнення міста й побачили згарище: дім згорів під час бомбардувань, майно пограбували. Зник найцінніший скарб Стефанії — рукопис її докторської дисертації з астрономічної географії.
Однак Садовська й надалі переживає за збереження експонатів, організовує роботу з порятунку з-під завалів книг обласної та міської бібліотек.
У 1948 році за порятунок цінностей радянська влада нагородила її орденом «Знак пошани» і виділила кімнатку в центрі міста, за кілька метрів від музею (нині там розташоване обласне управління міліції). У музеї Стефанія Стефанівна пропрацювала до 77 років. Через півтора року, 20 січня 1968 року, Стефанія Садовська померла в будинку-інтернаті для одиноких у с. Краснопущі під м. Бережанами. Поховали її в родовому гробівці на Микулинецькому цвинтарі м. Тернополя.
...За життя вона цікавилась походженням роду Потоцьких, жінками в історії Римської імперії, Кременецьким ліцеєм, українським малярством на склі. Писала історію м. Тернополя з часу панування австрійців в Галичині, причому опрацювала документи й літописи, деякі з яких вважались втраченими. Однак із рукописів мало що збереглося, а з надрукованих праць — лише історична розвідка «Diocletianus» (Львів, 1935). Твори ілюструвала власними малюнками. Окремі аркуші представлено на виставці в музеї. Старші музейники пригадали, що в одній із праць вона описала загадкову історію зникнення в 1914 році символічного срібного ключа м. Тернополя.
Ось така історія Стефанії Садовської: у війну врятувала старовинні експонати краєзнавчого, її ж наукова спадщина достеменно й досі не вивчена.
Література
Гайдукевич, Я. Стефанія Садовська / Я. Гайдукевич // Гайдукевич, Я. Не перервати б духовності нитку… : вибр. ст., виступи, бібліографія / Я. Гайдукевич. — Т., 2009. — С. 110—125 : фотогр.
Гайдукевич, Я. Стефанія Садовська / Я. Гайдукевич // Наукові записки / Терноп. обл. краєзн. музей. — Т., 2003. — Вип. 3. — С. 14—29 : фотогр.
Гайдукевич, Я. Тернопільський обласний краєзнавчий музей : нарис-путівник / Я. Гайдукевич, В. Лавренюк. — Т., 1998. — 66 с.
Про С. Садовську: С. 16—17.
***
Гайдукевич, Я. Талант, який спалили доля і пожежа : [про С. Садовську в розмові з ученим секретарем Терноп. обл. краєзн. музею Я. Гайдукевич] / записав Я. Гулько // Тернопіль вечірній. — 2006. — 1—7 лют. — С. 8 : фотогр.
Герета, І. Йорданські сніги : Спомин про Стефанію Садовську / І. Герета // Тернопіль. — 1995. — № 4. — С. 66—68.
Гулько, Я. Історій Тернополя написано чимало : [про дослідників історії міста С. Садовську та І. Кордубу] / Я. Гулько // Місто. — 2011. — 9 листоп. — С. 15 : фотогр. — (Невідомий Тернопіль).
Попович, Ж. Берегла музейні скарби, а не місце собі в історії / Ж. Попович // Тернопіль вечірній. — 2008. — 25 черв. — 1 лип. — С. 8 : фотогр. — (Постать в історії).
***
Мусієнко, Г. Дещо з її музейних скарбів : [про вист. «Берегиня музейних скарбів», присвяч. 120-річчю від дня народж. наук. працівника музею С. Садовської] / Г. Мусієнко // Вільне життя. — 2008. — 8 лип. — С. 5. — (Перше враження).
***
Мельничук, Б. Садовська Стефанія Стефанівна (7.06.1888, м. Тернопіль — 20.01.1968, с. Краснопуща Бережан. р-ну, похов. у Тернополі) — краєзнавець, педагог, літератор / Б. Мельничук, Л. Щербак // Тернопільський енциклопедичний словник. — Т., 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 222 : фотогр.
Савак, Б. Садовська Стефанія Стефанівна — краєзнавець, музеєзнавець, географ / Б. Савак // Краєзнавці Тернопільщини : біогр. довід. / Б. Савак. — Денисів, 2003. — С. 55—56 : фотогр.
