Я собі дуже добре пригадую торговицю, де тепер центральний автовокзал. Тільки вступили в Тернопіль (совіти) і відразу на тій торговиці грав духовий оркестр.
Шикуються солдати, гармати..коні тягнуть ті гармати. Ми (діти) всі там зібрали. І тут..зі сторони Загребелля (Львова) літаки німецкі. Так багато їх було, шо сонце світило, то не було сонця видно. Ми з братом під парканом Зарихтів (Ірка Зарихта, то ми до школи з нею ходили).. То я все як йду, то згадую, як ми там лежали..
 |
| ЖИВОВА,29. ДІМ ТЕРНОПОЛЯН ЗАРИХТІВ |
Літаки летіли невисоко..і тут в нього відкриється люк і з того люка бомби. Мені здавалося, шо ті бомки такі великі...як я. Падають там і рвуться.. Брата відкинуло від мене метрів на 20. А як рвалися ті бомби, то таке гаряче повітря було, шо аж пекло в лице. Ніхто по них не стріляв, бо не було з чого. Боже...коні, люди..та вся зброя..ями...страхіття. Як ми живі осталися досі дивуюся. То я кажу про 1944 рік.
