Я часто ставлю собі запитання про те, чому довоєнна українська громада так мало фіксувала ключові об'єкти..особливо ті, за які велася така важка боротьба. Це неіснуючий будинок на стику Камінної та Грушевського.
Спроби відкрити українську гімназію тривалий час наражалися на відвертий опір поляків. І тільки потреба в голосах українців для проведення в австрійському парламенті важливого урядового рішення спричинилася до створення української цісарсько-королівської гімназії ім. Франца-Йосифа І. Важливу роль у цій справі відіграла активна діяльність у сеймі посла Олександра Барвінського. Спочатку це була філія першої гімназії. Українськими класами керував Омелян Калитовський, розміщувалися вони у домініканському монастирі. Навчання в першому українському класі розпочалося 17 жовтня 1898 року. Із 19 січня 1899 року гімназії присвоєно ім'я цісаря Франца-Йосифа. З 1911-го українська гімназія розташувалася у новозбудованому приміщенні на вулиці Косцюшка, 9. Тепер цій вулиці повернено первісну назву Камінна. Але будинок, на жаль, не зберігся. Директором самостійної української гімназії став Омелян Савицький — автор підручника з математики і фізики, переведений з академічної гімназії у Львові. Тут викладали поет Петро Карманський, психологи Степан Балей, Яким Ярема, математики Мирон Зарицький, Володимир Левицький, Микола Чайковський, фізик Володимир Кучер та багато інших, хто будив у серцях юнаків любов до українства. Під час проведення пацифікації у 1930 році польська влада знайшла причину для закриття української гімназії: діяльність "Пласту", переховування літератури УВО. 26 вересня 1930 року навчальний заклад закрили.
Останній випуск її відбувся 25—26 січня 1944 року. Але працював тоді заклад не у своєму приміщенні. Випускниками української гімназії в Тернополі були Йосиф Сліпий, Ярослав Стецько, Лесь Курбас, Мар'ян Крушельницький, Володимир і Степан Гжицькі, Василь Мудрий, Микола Чубатий, Олександр Смакула, Роман Завадович і ще багато-багато тих, хто своїм життям служив справі українства.
Джерело: Тернопіль у плині літ (2003) Л.Бойцун
Кінець вулиці Камінної, яка до побудови ТОДА буда відкритою і збігала до долини
Єдине, що нагадує про існування будинку - це меморіальний знак, який мало хто помічає..
Свого часу Антон Марчевський мав чудову ідею - облаштувати тут пішохідний прохід.
Немає коментарів:
Дописати коментар