Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Спогади Йосифа Сліпого про довоєнний Тернопіль


28 серпня, на празник Успення, я їздив з батьками до Налужжя, де була ікона Матері Божої, почитана в Струсівщині і Теребовельщині. Завжди була там проповідь котрогось з ліпших проповідників в околиці. Молився я про благословення в науці перед початком шкільного року. Вже пахло тоді осінню. Господарі позвозили снопи, чорніли поля, а то й зеленіло посіяне жито. 30-го серпня я зібрав свої річи, приготовлену одежу і рано, попращавшись з рідними, виїхав до Тернополя. Не забуду ніколи і тих сліз, з якими супроводжала мене мати аж до воріт. Батько наказував мені, щоби молився і пильно вчився, хоч можу нині сказати, що під тим оглядом, я нічого не полишав до бажання.

У Тернополі батько найняв мені стацію (орендована кімната), за доплатою 12 ринських на місяць, при вулиці Сокола (тепер Івана Франка), яка називалася тоді Стрілецька. Там мешкав і мій свояк, Юліян Мушинський. Це була польська родина - Райс. Він був "оберміллером" (управителем млина) в якомусь більшому млині, а його син ходив тоді до вищої реальної школи (гімназія на Коперніка,14), і я вже тоді зачав розрізняти клясичні науки від технічних. Я там привчився краще польської мови, одначе нераз боліли мене якісь неприхильні виступи проти українців, бо вже загострювались відносини між українцями і поляками.

Учителями в гімназії були абсольвенти теології, несвячені, і багато ще некваліфіковних суплентів (заступник професора). Катехитом був о. Тома Бородайкевич, високий ростом, дуже побожний священик, але мало комунікативний, а ще до того його староруські погляди відчуджували його від учнів, хоч треба сказати, що він помагав їм і старався на учительських конференціях їх боронити та допомогти перейти їм до вищої кляси. В першій клясі він заохотив учнів вступити до Братства Серця Христового, і тоді записався і я. Братство провадив тернопільський сотрудник о. Дурбак. Підписану ним книжечку я зберігав увесь час аж до 1939 року і відмовляв щодня приписану молитву - 10 "Отче наш" і 10 "Богородице, Діво".

На Служби Божі в неділі і свята ми ходили до Середньої церкви (Руська,22), парохіяльної, рідко до церкви над ставом, а ще рідше до церкви при вулиці Микулинецькій (Свято-Успенської на рогатці). Парохом Тернополя був о. крилошанин Громницький, дуже ревний священик і шанований всіми українцями і поляками. Два, зглядно три рази до року ходили ми до сповіди, а добровільно робив я це кілька разів. Екзорти (релігійні настанови, повчання) говорив спочатку о. Дубицький, що вчив і релігії, і клясичних мов.

Мене приділив управитель до відділу "Б" і в ньому остав я аж до матури. З перших учнів-товаришів, з якими я запізнався, - це Ганкевич, син пароха з Деренівки біля Теребовлі, Дубіцький, Іван Пасіка з Лошнева (пізніший священик в Тернополі), Недошитко Теодор. Господарем кляси був Іван Крохмальний, укінчений богослов, пізніше виїхав до Америки і там апостазував на православ'я. Митрополит Андрей, будучи в Америці, ходив навіть до нього, щоби його навернути, але безуспішно, як десь раз писав про це брат Ґродський в "Богословії". Господар кляси чомусь мене не злюбив і мені було дуже важко і, хоч я пильно вчився, то одначе він держав мене на рівні середнього учня. Він вчив латинської і руської мови, був досить грубий в поведенню, старорусин. Він завдав напам'ять вірш "Мир вам, браття" Гушалевича, але ніхто не навчився. Якось осталися по нім в мені дуже неприємні спомини. Кажуть, що мав благородну жінку, доньку священика, пароха біля Підвисокого.

Німецької мови вчив Станецький, також укінчений богослов. Географію вчив Ґуль, пізніше він змінив назвисько на Теодорович. Математику вчив Демчук, польську мову, здається, Войцєховський, учитель з польської гімназії, рисунків - якийсь учитель з реальної школи. Природничі науки вчив Сидорак, лемко, зі своїм питомим акцентом, досить незрівноважений. Ми мусіли навесні ходити до гаїв і приносити квіти, ладити гербарню, збирати мотилі і комахи. Він був дуже вимагаючий, і я ще по нинішний день пам'ятаю багато латинських назв зі зоології і ботаніки. Свої гербарії і збірки я беріг до останніх днів і мав замилування до того увесь свій вік. Ми ходили до гаїв і толочили сіножаті, з чого власники не були вдоволені. Деякі учні викопували нераз на метр довге коріння якихось рослин і приносили на години ботаніки, щоби з'єднати собі прихильність Сидорака, залюбленого в своїм предметі природника.

На руханку ми ходили до польського "Сокола" (Франка,8) і вона відбувалась в польській мові. Була то приємна година. Учитель, сам польський "Сокол" одначе нас не ображував.

Назагал методика стояла низько і звичайно всі предмети треба було виучувати напам'ять. Ще найлагідніше було поведення Ґуля. Одначе, коли директор Калитовський заступав котрогось з відсутніх учителів, то його лекція була вже методичною, під оглядом педогогічним поправна, він старався зацікавити учнів, ніколи не кричав і не виходив з рівноваги, хоч часом і сварив пустунів. Співу вчив Іван Левицький. Він був урядником в суді, в Тернополі, а опісля учителем співу в українській жіночій семінарії у Львові. Я ходив на спів і співав альтом, і Левицький підготовляв мене на соліста.

Години були від 8-ї до 13-ї. Щороку давали концерт в честь Тараса Шевченка, то була новість. Дозвіл на концерт давав Мацішевський, і з огляду на те треба було так укладати програму, щоб не вразити поляків. Пізніше запроваджено і забави на площі біля нового городу (Старий парк). Часом ходив я купатися на Загробеллю (сектор Масиву дружба по дві сторони вулиць Мазепи і Бережанської), де був великий став, через який перепливав Серет. Там в Сереті, коло слюзів (шлюзів), купалися звичайно учні.

У гімназії були самі українці, двох тільки чи трьох жидів (Рубін і Барабані). Шкільний рік тривав від 1 вересня до 15 липня. На інспекцію приходили зі Шкільної ради зі Львова, а також і сам Маврикій Мацішевський. Хто на першім семестрі і при кінці року дістав двійку, той мусів платити кару - 20 ринських ("дідактрум"), а крім цього репетувати". Слава Богу, від першої до восьмої кляси я не репетував і не мав ніколи з нічого "двійки".

Для мене було дуже діймаве недостаточний харч, хоч на стації могли давати три рази ліпший харч, ніж давали. Склянка кави і одна булочка на снідання аж до першої години, на обід зупа або росіл і м'ясо з бульбою, і кромка хліба, на вечерю якась каша і чай. То, очевидно, було замало, а найгірше, що я не був призвичаєний до такого триразового денного відживлення. Бо і вдома, і опісля в сестри, в Вишнівчику, було достаточно молока і хліба - так що я міг їсти, коли відчував голод. Батько приїжджав щомісяця і платив за стацію та й казав, що я дуже змарнів. Лишав мені ще дещо грошей на додаткові видатки, але треба було когось, щоб заопікувався і звернув увагу, а до того не було такого.

Бібліотека гімназії була невелика, але можна було позичати книжки. Завдавали багато віршів напам'ять. Природничі кабінети були скромні, але і було в них дещо цінного.

У другій клясі я вже почав підписуватися: "учень II кляси Руської української гімназії". Я перенісся на стадію на Заруддя і мешкав у Бачинської, вдови по інженерові. Там мешкав також один учитель. Було трохи краще, нас було трьох: Мушинський, я і син учителя з Почапинець (мазурського села біля Тернополя) Модест Наварецький. Може і з харчем було вже трохи краще, лише одно, що вже заходили товариші поляки і грали в карти (не в гроші) до півночі, і не було кому звернути уваги. Мене втягали до товариства, і я тратив тоді дорогий час надармо.

Коли я був у першій клясі, то соціялісти робили демонстрацію. Приїхав зі Львова Дашкевич, і я біг з Заруддя (2 км), щоби подивитися на нього. Кажуть, що мав червону краватку, але поліція унеможливила похід.

В другій клясі прийшли деякі нові учителі. Історії вчив Коцюба, високий ростом, їздив до Палестини з паломництвом. Кажуть, що десь в Йордані заразився на якусь східню недугу і помер. Німецької мови вчив Тимощук. Прочі професори були ті, що попереднього року.

Нераз робили товариші нерозумні дивацтва. Раз вночі мене збудили, що в Гаях (3-4 км) горить, ходили дивитись, а потім невиспаний ішов до школи.

У реальній школі вчили французьку мову. Тому, що Модест Наварецький не мав часу, він давав мені виписувати значення французьких слів. Я те зачав робити і так почав вчитися французької мови. Я тоді міг легко навчитися і інших мов, і батько був би радо заплатив, але нікому не впало на думку. Ціла увага йшла на те, щоби синок не мав двійки і не збиткував, а як не мав і не викликав негодувань, то все добре.
  • У першій клясі я був 1903-1904 р. 
  • в другій - 1904-1905 р.
  • в третій - 1905-1906 р.
  • в четвертій – 1906-1907 р.
  • вп'ятій - 1907-1908 р.
  • в шостій - 1908-1909 р.
  • в сьомій - 1909-1910 р.
  • увосьмій - 1910-1911 р.
У третій клясі вже зачали вчити грецької мови. Почалась ширити між учнями безбожницька ліберальна література, але, Богу дякувати, це мене не захопило. Грецької мови вчив укінчений студент теології - Янович. Я дуже любив греку і до неї прикладався. Мені забаглося тоді перейти до руської бурси. Вправді, товариші відраджували, але я все-таки перенісся. Дістав там запалення легенів і вернувся на стацію. Настоятелем бурси був тоді отець Патрило. Робив на мене недобре вражіння. Не подобався мені в бурсі ліберальний дух, бо велася безбожницька агітація, а отець Патрило дбав про себе.

У третій клясі математику вчив дуже добре Цегельський, пізніше відомий математик. На жаль, його скоро перенесли до Вижниці. Також прийшов добрий кваліфікований професор Собчук, що вчив фізики і математики.

Між молоддю нуртували протиреліґійні течії. Отець-катехит мав, на жаль, малий вплив на молодь, власне для того, що був старорусин, хоч і побожний, але не вмів з'єднати собі молодих і переконувати розумовими аргументами. В першій клясі, як сказано вже, екзорти мав о. Дубицький, одначе не дуже вони мали вплив. Опісля екзорти говорив о. Бородайкевич.

У четвертій клясі було по-давньому. Тоді затягнув мене на науку танців мій свояк Юліян Мушинський. Це мало добрий вплив, бо там учитель Філяс вчив і деяких товариських форм. Коли мої товариші в пізніших клясах записувалися на танці, тратили час, зачинали любовні романси, то я, слава Богу, ті танці, як нерозвинений хлопець, мав за собою і звернувся до науки. В п'ятій клясі носили вже один золотий пасок. Це була переломова кляса під багатьма зглядами.

В четвертій клясі був ще господарем кляси о. Крохмальний (від I-IV). Наставлення всіх професорів до мене змінилося зовсім. Коли в минулих клясах, задля неприхильности Крохмального, мене вважали середнім учнем, то в п'ятій клясі опінія зовсім змінилася, і я став одним з перших. В п'ятій клясі він не мав жодних предметів, а прийшли вже інші вчителі. Вони вже мали покінчені філософічні факультети. Латину і греку вчив Тадей Смулка, і він був, здається, господарем кляси. Я звернув усю увагу на науку, в жодні вибрики я не вдавався, і мене то не цікавило. Німецької мови вчив Тимощук, а історії Гандяк. Він знав добре німецьку мову, бо походив десь з Чернівець.

Уже незалежним директором гімназії став д-р Омелян Савицький, відомий математик, але також старорусин. Як заходили якісь неправильності або інші вибрики, то він приходив на математику, питав і давав "двійки". Так раз чимсь провинилась наша п'ята "Б" і він прийшов на математику на "погром". Викликав кількох і всі дістали "двійку". Тоді викликав він мене. Пригадую собі, що це була задача між двома величинами - шукати спільну математичну і геометричну величину. Я це пояснив. Він був вдоволений. Опісля на таблиці треба було шукати між двома лініями спільної міри. Я послуговувався то лінією, то цирклем, а коли величина ставала щораз то менша, і вже циркель і лінія не були відповідні, то зачав міряти чиколотками пальців. Це викликало сміх, але директорові це подобалося, і він був вдоволений. І відтоді я мав в нього добру опінію. Задзвонив дзвінок, і година математики, а враз з тим і "погром", скінчилися добре. Поза тим директор був чемний, кожному, навіть учневі з першої-другої кляси, завжди відклонювався, був прилично вбраний і культурний. Його сини були фаворитовані і відзначаючі учні. Гімназистів з вишиваною сорочкою і гарасівкою він сварив, кажучи: "Ти, українська жабо".

Різниця між нижчими а вищими клясами вже була дуже велика, а на університеті вона зовсім затиралася. В шостій клясі з нових професорів прийшов Тимощук до німецької мови, Матвіяс до математики і фізики, Петрикевич до української мови. Здається, що тоді о. Бородайкевич перейшов до реальної школи. Там було мало українців, роботи небагато, а платня добра. До нашої гімназії прийшов тоді отець-доктор М. Конрад, римський доктор з учительської жіночої школи. Він був українцем, любив диспутувати. Це учні любили, і він мав великий вплив на них. Він займався учнями, їхніми поступами в науці, цікавився всякими нуртуючими течіями.

У шостій клясі я вже був відзначаючим. Перший відзначаючий був Іван Бабій, знаменитий клясичний філолог. Він прийшов з іншого відділу і був в минулих роках вже відзначаючим. На стації мешкав я з Родіоном, моїм тіточним братом. Знаю, що я мав тоді бажання здобути найвищу і найширшу освіту. Від п'ятої кляси ходив я на французьку мову, якої вчив учитель реальної школи. Польської мови вчив Стопка, татшанський ґураль і літературознавець. До нас, українців, відносився він прихильно. Від нього, Петрикевича, Тимощука, Савицького, Балея - можна було вже дечого навчитися. Греки вчив Сатурський і завдавав багато з Гомера, по кількадесять стихів. Деяких клясичних мов вчив Іларіон Брикович, віруючий і дуже добрий філолог.

Учителем німецької мови був Євген Мандичевський, неприступний. Він писав якісь оповідання, але не зробив кар'єри. Опісля став візитатором в народніх школах і мав спольщитися. Завжди дуже гарно убраний і [...] спритний. Отець д-р Конрад ввесь час дуже прихильно ставився до мене, і за це я йому вдячний дуже. В переходових роках я віри не стратив. Ніколи я сповіди не опускав, хоч цікавили мене всі струї і тодішні ліберальні течії.

У шостій клясі в нас, в гімназії, існував "тайний кружок" який займався самоосвітою, і там відбувались відчити. Про нього десь говорить Олесницький в своїх споминах. Панував там дух ліберальний. Там приймали свідоміших, поважніших і спосібніших товаришів, які поза гімназійними предметами виказували якесь зацікавлення. Там властиво рішалися завжди важніші справи, і давано "тайні напрямні для молоді в гімназії". Хоч я був відомий як віруючий, то мене прийняли до тайного кружка. Було це взимі. На одній з перерв мені сказали, що товариші просять мене в якійсь там справі, щоби я прийшов до одного з товаришів. То було біля Великого Міського Городу (Великий? То який?). Коли я сказав, що не знаю, де то є, то мені відповіли, що хтось буде чекати на мене коло Нового Городу (Тут йдеться про Старий парк) і запровадить мене. І дійсно, мене запровадили до мешкання, де мешкали два брати Зуляки, що мали окрему кімнату, а господиня лише варила їм харч. Там зібралося тоді з 10 товаришів, з різних кляс. Було там дві шафи, повні книжок. Був там і Стеткевич, пізніший суддя, і Володимир Лисий. Стеткевич був, здається, головою і звернувся до мене, при загальній тиші, такими словами: "Ми становимо тайний самоосвітний кружок, про який не може знати жадна влада. Чи ви згідні приступити до нього, зберегти тайну, і чи даєте на це слово чести? Присяги на хрест не було, і я мав вражіння, що вони майже всі ліберального наставлення. Одначе хвилина була дуже поважна, навіть святочна, яка робила на мене і на присутніх серйозне враження. Коли я, по коротенькій застанові, дав згоду, то мені переповіли зміст статуту. Був тоді якийсь реферат, але не пригадую собі, на яку тему. Пізніше були з літератури, з соціологічних наук, з філософії, з природничих наук і з історії. Захоплювалися тоді перше Франком, Грушевським, Масариком, польським професором університету Нусбаум-Гіляровичем, читали "Літературно-Науковий Вістник" і інші. В шафах було багато польських, німецьких і українських книжок.

Володимир Стеткевич був зрівноваженої і спокійної вдачі. Лисий, в нижчих клясах, був прудкий, неспокійний, рухливий, меткий, віруючий і дуже побожний. А пізніше став недовірком і аж за большевиків навернувся і зрозумів свою похибку. Сходини відбувалися раз на тиждень, в суботу або в неділю. Один з товаришів, Малицький, читав про винищення українського населення в монгольській добі, і на основі Грушевського відкидав ту теорію. Лисий мав реферат на суспільні теми. Він був загалом великий суспільник. Я мав реферат про старовинну грецьку філософію. Були там і інші.

Між учителями були, переважно, невіруючі, хоч не могли свобідно висказувати своїх ліберальних поглядів. Віруючим був, певно, Іларіон Брикович, і тому положення катехита серед такого учительського збору було дуже важке.

У сьомій клясі прийшов Степан Балей, дуже спосібна людина. Вчив математику і філософію. Не забуду першого його викладу з логіки, який перевів по-мистецьки під оглядом методичним. Це була перша година в житті, яка проминула, що я й не спостеріг, коли.

Німецьку мову вчив доктор Борисовський, малий ростом. Він написав розвідку про Мефістофеля у "Фавсті". Українську мову вчив Старецький, одначе він вже мало бачив і держався строго підручників Барвінського. В нього мав я ноту завжди аж до матури: "відзначаючий з надзвичайним замилуванням".

Тайний кружок влаштував поранок в честь Драгоманова, в Гаях, в стодолі якогось міщанина. Драгомановим тоді одушевлялись не як протицерковником, але як свідомим українцем, що був переслідуваний царською владою. Він мусів виїхати закордон і вкінці був професором в Софії столиці Болгарії. Мені поручили вступне слово. І в тому напрямі йшла моя промова.

У сьомій клясі господарем був доктор Степан Балей, мабуть найінтеліґентніший професор. Був культурний, чемний, але здекларований атеїст. Він був учнем проф. Твардовського. Вчив математику і логіку, і хоч він нігде не виступав проти релігії, то все-таки відчувалося його атеїстичне наставлення. Мав вплив на молодь. Загалом професори, високообразовані, мені дуже імпонували.

У нашій клясі був один товариш, що називався Сапіга. Він був в русофільській бурсі і сам був переконаний "рускій", а було їх таких кількох в нашій гімназії. Вони збиралися в котрогось там з сьомої кляси і влаштовували вдома навіть вечір Пушкіна. Вчилися російської мови. Це підглянули українські студенти, і коли вони виходили вечером, напали на них і побили. А цей Сапіга десь там обидив в клясі товаришів, на що вони жалувалися господареві кляси Степанові Балеєві. Професорська конференція сказала господареві кляси зробити йому виговір, що господар кляси і вчинив. Сапіга вислухав виговір мовчки. Одначе товариші кляси тим не вдоволилися і скликали збори, вечером на забавовій площі біля Нового Городу (Старий парк). Знаю, що тоді падав дощ, нас звище 40-ка стояло під парасолями. Здається, що виступав найбільше Свергун і Якимишин. Я особисто не був ворожо настроєний. Рішили вислати депутацію до директора і вибрали мене, Якимишина і мабуть ще котрогось третього. Рад-нерад я мусів прийняти це і повів на другий день делегацію до директора. На зборах було рішено, що коли дзвінок задзвонить о годині восьмій, то всі мають вийти з кляси, а Сапіга останеться сам один.

Я мусів бути речником перед директором, хоч здавав собі справу, що ціла афера може прикро скінчитися. Коли директор мене зобачив, трохи здивувався, що я прийшов, і слухав моєї заяви: "Ми прийшли від сьомої "Б", що чуються ображені в своїх національних почуваннях Сапігою, що висловився зневажливо про український нарід, не хочуть з ним сидіти в клясі і домагаються його усунення". На це відповів директор дуже спокійно і людяно: "Ви нерозумно зробили, що вийшли. Нехай був би він вийшов, а ви лишилися. Годі знову бути нетолерантним, щоби жадати в році його усунення, бо що з ним зробити. Одначе я буду прохати директора польської гімназії, щоби його там прийняв, а тим часом ви йдіть до кляси". Я вернувся до товаришів і повідомив про вислід інтервенції. Деякі негодували, але я їх втихомирив, і всі вернулись до кляси, а Сапіга по кількох днях перейшов до польської гімназії і там здав матуру. Так що ціла справа досить людяно закінчилась. Опісля він був в колегії в Римі, але за свої православні переконання його видалили чи він сам покинув. Поїхав до Москви і там покінчив Духовну академію. Став священиком і вернувся до Львова, як душпастир нез'єдиненої парохії у Львові. Коли я був ректором у Львові, то він, переходячи, ніколи мене не поздоровляв. Раз тільки зробив це. Я чув, що він мав там якісь труднощі, і хотів вертатися до Католицької Церкви, був у митрополита Андрея, а навіть хотів бути і в мене, і я, певне, був би йому поміг, чим змога. Одначе в Римі робили йому якісь труднощі, тому що він був апостат. Не чув я опісля, як та справа скінчилась. Покійний Митрополит, коли довідався, що то мій товариш з гімназії, то був йому прихильний.

Вертаючи до того немилого інциденту, то його треба оцінювати все-таки як додатній вияв національної свідомости. Годину мав тоді мати о. Йосиф Застирець, і, думаючи, що то було проти нього, пішов зараз до директора і стрінув там нас в розговорі, і директор успокоїв його. Видно, що директор був дуже вдоволений з того поступовання, бо пізніше як щось потребував, кликав мене, питав або давав якісь поручення.

Другою такою подією було основання научного кружка в гімназії, завданням якого було давати відчити для охочих під проводом котрогось з професорів. Головою на зборах вибрали Яворського з восьмої кляси, а мене містоголовою. Коли Яворський здав матуру, то тоді мене з восьмої кляси вибрано головою. Ті відчити відбувались в неділі. Не пригадую собі вже, про що я мав там відчит. Знаю, що проф. Балей поручив був мені приготовити щось про Канта. Мені здається, що до учня восьмої кляси то було зависоке довір'я і затяжке завдання.

Крім того, я належав дальше до тайного кружка, але не пригадую собі точно, хто був його головою. На всякий випадок я остався віруючий ввесь час і в тому напрямі злагіднював виступи членів кружка проти катехита та Церкви і загалом проти релігії.

З малярів вибивався тоді Осінчук і мій тіточний брат Родіон, що вуглем намалював Шевченка і його повісили на коритарі, що було вже великим кроком вперід у вияві національного характеру гімназії.

Сьому клясу я покінчив з відзначенням, а у восьмій на вакаціях я, здається, приготовляв до іспиту Свергуна. Впрочім, перебував вдома. В восьмій клясі професор Балей перейшов до Львова, а психологію вчив Яким Ярема, людина дуже культурна й інтеліґентна. Його викладів про психологію слухали ми дуже радо. Господарем кляси став Балаким, філолог. Латину і греку знав він добре, одначе був тяжкий і непорадний і некомунікативний. Отець-доктор Конрад мав все-таки тоді великий вплив. Математику і фізику вчив Сабат.

Час минув скоро. Я пильно приготовлявся до матури, вставав непотрібно раніше І тим підорвав собі трохи здоров'я. В сьомій і восьмій клясі я мешкав в Дудзінського, бувшого поборця податків. Там мешкав також і Шайнюк з восьмої кляси, найспосібніший учень в тодішній восьмій клясі. Він був рік старший від мене. Мешкав там і мій сестрінок Дичковський. Стація була прилична і спокійна, на Нижнім Заруддю, нижче бурси і майже напроти віллі-каменички о. Застирця, яку він собі там побудував. Здається, в шостій клясі чи в сьомій Сидоряк уладив прогульку в Карпати, до Микуличина, на гору Хом'як. Перший раз їздили ми в п'ятій клясі, а другий раз у сьомій клясі на Говерлю. Тоді мав я нагоду познакомитися вперше з Карпатами і з гуцулами. Вони робили тоді величезне вражіння, навіяне поезією Моґильницького та інших.

Директор подав до відома, коли будуть письменні матуральні задачі і коли усні, та що усними буде провадити візитатор доктор Іван Копач. Він буквально знав всі предмети. Цікавий у викладі, але тяжкий до писання. Щодо задач, то вже наперед товариші порозумівалися, щоб помогти слабшим. Знаю, що і я напочатку кожному помагав, хто потребував, а пізніше почав сам писати. Не знаю, котру тему я вибрав, але пригадую собі, що закінчив її стихом Самійленка: "Ще стоїть Україна! Не вмерла вона, і вмирати не має охоти. Кожна піч українська - фортеця міцна, там на чатах лежать патріоти". Тим я ставив перед очі активний патріотизм, а не на словах.

На основі задач я був звільнений з багатьох предметів, і пригадую собі, що з української мови мав я пролог Франка до "Мойсея". Доктор Копач вмішувався і був вдоволений. З латинської мови мав я з Тацита про переслідування християн. Нерон спалив Рим, і римляни негодували на широкій вулиці, бо на вузьких була завжди тінь. Приходило там слово "superstitio" (забобон), тобто християнська релігія. З математики мав я рівняння про асимптоти. Здається, що рівняння х2-у2=1. Є це лінії з аналітики, про лінії, які не є рівнобіжні, але ніколи не перетинаються. Д-р Копач також вмішувався. З історії питання собі не пригадую.

Матуру здав я з відзначенням у 1911 році. Навіть пізніше, коли доктор Копач стрічав мене у Львові, все дуже прихильно висловлювався про нашу матуру і все говорив мені: "Ґратулюю". Дуже прихильно ставився Чайковський, математик, який не питав, але помагав. Опісля він виїхав на Радянщину і там пропав.

Коли так кинути оком на життя української гімназії в Тернополі, то треба сказати, що від'ємним чинником, який впливав на молодь, була, в першу чергу, антирелігійна пропаганда: соціялізм і дарвінізм, які були тоді в моді, як вершок поступу і культури. Рівно ж і неморальність ширилася між учнями, бо спочатку не було жодного нагляду учительського збору над приміщеннями і помешканнями учнів. На жаль, здібніші і рухливіші одиниці давалися пірватися тій течії. Хоч усю молодь захоплював український патріотизм, то дивне диво, що польські ліберальні круги і польська атеїстична дарвіністична література находила до них легкий доступ. Усе ж таки було і між молоддю багато релігійних учнів. Атеїзм ширився передусім у вищих клясах, а дещо в третій і четвертій, коли зачинає у юнака розвиватися розум. Тоді, очевидно, катехит мусить оперувати розумними аргументами і прикладами з літератури, а також прикладами глибоко релігійних мужів науки. Коли прийшов до гімназії о. д-р Конрад, то він любив диспутувати з учнями і видав був брошуру про сотворення світу, збиваючи поверховні аргументи Франка і інших. Що я, слава Богу, не дався пірвати тій стихії, то можу завдячувати лише великій релігійності, винесеній з батьківського дому.

Уривок із книги «Йосиф Сліпий. Спомини» за редакцією І.Дацька та М.Горячої. Видання друге. 2014 рік. Виніс за дужки уточнення щодо будинків, вулиць та інших об'єктів, які зараз носять інші назви. 

Щиро вдячний за подарунок пану Вадиму Перцю