Родина корінних Тернополян Зарихтів, які споконвічно мешкали на Оболоню - то були дуже добрі господарі. То мені все чоловік (Ярослав Максимів) розказував, бо то родина. Казав, шо Зарихти не дадуть нікому заробити, бо вони все вміють зробити самі. Така чистота була..вони там (на Оболоні) тримали і свиню і корову..то в тій стайні шурувалася підлога. То не жарти! Фіранка висіла на вікні в стайні. То були вар'яти до порядку. Та вуйко якби зобачив якусь соломинку на подвір'ї, то нещаслива година би їх була. То була велика та роботяща родина. Сама старша Дарця, потім Люба, Віра, Надя, Ігор і Юрко. Можна казати, що на ті часи то ше в хаті було мало дітей. А ялинка..то скільки вікон на вулицю виглядало, то стільки і було ялинок..і то тільки в Зарихтів могло таке бути! Тата звали Михайлом, а маму Іванною. Віра старша від мене на рік (з 1931 року народження), а Надя молодша на рік. В пані Віри шився весь тернопільський обком партії, то була перша повоєнна тернопільська кравчиня.
Нам після війни було дуже трудно. На вулиці Сагайдачного, там де зараз пам'ятник Франку, стояли руїни Першої тернопільської гімназії...потім був шпиталь, а потім то все розвалили. На руїнах першого поверху зробили оцінений магазин з матеріалами (тканиною). Віра піде понабирає того всього..бо вона кварчиня і то все розуміє. А мірку мою знала..тай вже щось вшиє..тай вже є сукенка. То все робилося з особливим чуттям. А як вони в'язали, вишивали, гафтували. Я вам кажу..Зарихти не дадуть заробити нікому! Но вуйко був дуже строгий.. Господар був на всі 100! В них на городі було озеро, то там плавали качки і гуси. Перед війною головною ознакою заможності була кількість майна. Потім москалі вивезли їх всіх у Сибір.. Їхня хата досі стоїть.
