Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Роздуми над тернопільським малюнком (1944)


Не знаю у кого як, а мені вдається легко написати щось лише, коли маю якийсь емоційний поштовх, що примушує замислитись, прийти до тих, чи інших висновків, а вже тоді викласти свої думки на папері (в компі). 

Таким поштовхом зараз став для мене старанно виконаний малюнок, розбитої вщент вулиці Руської з видом на Парафіяльний костел, задатований автором 4.7.44. 

Фотоапарати і фотоматеріали були тоді у народі, а тим більше у солдат величезною рідкістю. Їх мали лише кореспонденти, які виконуючи замовлення редакції, фактично керувалися партійними вказівками. Якщо кореспондент знімав щось не підходяще для текучої партійної точки зору, фотографії разом з негативами у нього вилучались. 

Неконтрольований ніким художник міг позволити собі зробити і зберегти цей малюнок на згадку про побачене і пережите і одночасно, як тезу для майбутньої більш фундаментальної роботи над подіями, що його вразили. 

Про те, що працював дійсно художник говорить фраза: - Цвет: коричнев., орош., орнолет. Людина явно планувала пізніше перенести малюнок на полотно фарбами, наприклад, маслом. І в думках вже бачила його у конкретному кольоровому виконанні. Не зрозумілі мені скорочені слова - орош. і орнолет. Припускаю, що це скорочення якихось характерних для кожної професії сленгових виразів.

Автор малюнку міг би бути талановитим студентом якогось художнього училища, якому не дали броні і призвали на фронт, або молодий офіцер, що тільки-тільки закінчив таке училище і пройшов короткочасні офіцерські курси. Адже таких бойових офіцерів була постійна нехватка – гинули вони нарівні з солдатами і навіть більше, бо були для ворога більш принадливою мішенню. 

Бої вже скінчились, місто вражає руїнами, а пам’ять зберігає болючу втрату полеглих друзів. 
Напис у верхній частині проголошує : - Развалины домов - метров 150. Далі йде якась грузинська, вірменська чи арабська в’язь, яку я, на жаль, не можу прочитати, і знов далі по російські: - Львов-Тернополь. Не покладаючись повністю на свою пам’ять людина закріпила письмово місце події, наголошуючи, що не дуже відоме за межами України місто Тернопіль знаходиться коло великого і знаного Львова. 

З впевненістю стверджую, що писала і малювала одна рука. Звідціля висновок – автор знає, як мінімум, дві мови. Росіяни рідко коли у цьому можуть бути запідозрені, бо й схожу на їх рідну мову, живучи десятками років в Україні, нашу вивчити не в змозі, а, в більшості, принципово! не бажають вчити…

Думаю, художник не був росіянином, і на його рідній мові зафіксовано щось, чого не потрібно було знати оточуючим… Використане ж слово «утюжена» аж занадто російське. Тому можна вгадувати, що в Росії людина жила довго, можливо, з дитинства, і володіла мовою абсолютно вільно. 

Додатково і, скоріш за все, вже після першого напису автор малюнку занотував для себе: - Мария Щербак Пулемётчица утюжена немецким танком Припять , - це короткі нотатки про трагічно загиблу і, головне, близьку людину. Треба перевірити, чи є її поховання на нашому цвинтарі!

На роздум наводить слово «утюжена». Воно чітко передає зміст трагедії, але з великої кількості можливих синонімів використаний, найбільш м’який, я б, навіть, сказав ніжний. Скоріш за все, писав це все мужчина, що симпатизував трагічно полеглій у бою кулеметниці.
Напевне, разом з нею загинули ще й його побратими. Тому поруч накиданий силует з схиленою у печалі головою і тому використана при написі множина:- Разрушения Могилы. Тобто для них всіх руїни стали могилою!

Аналіз малюнку приводить до думки, що працювала над ним дуже талановита, уважна до дрібниць і емоційна людина. 

Про талант говорять: сюжет, вибір місця, звідки малювалось, майстерна проробка кожного елемента, чергування світла, тіні і напівтіні, та невимушене введення у пейзаж практично знищеного міста розбитої радянської самоходки і, як натяк на майбутнє відродження зруйнованого міста, зайнятих своїми справами людей.

Що до уважності і, вроді, дрібниць, досить лише глянути на промалювання: провислих і розірваних електричних дротів між стовпами, пошкодженого, і тому напівпрозорого, але не розбитого остаточно шпилю костелу і хаотично розкиданої вибухами цегли… Всі здавалось дрібниці підкреслюють основне для чого працював автор.

Емоційність, дозволю собі після тільки що сказаного, стверджувати - майстра, відчувається в першу чергу в бажанні залишити на папері те, що схвилювало і вкрай вразило його душу.

На перший погляд мені здалось, що це рука художника Макарова, який відомий чи не більше десятка робіт присвячених визволенню Тернополя. Та підпис говорить про інше. У перших трьох літерах прізвища автора та ініціалах сумніву не має Яки… Х.А., Яки…Х.А. Три останні літери прізвища вгадати важко. Маючи досить скрупульозно зібраний матеріал по нашому місту, не зустрічав художника з схожим прізвищем. Не зміг я знайти жодного подібного ні в інтернеті, ні в енциклопедіях. Припускаю, що, хоч його талант несумнівний, відомим майстром автор малюнку по якійсь причині не став. Все могло бути, але припускаю - скоріш за все він загинув. 

У своїх роздумах я, звичайно, можу помилятися. Час і наполегливі майбутні пошуки виправлять ці помилки.

Хотілось би, щоб найгрубіша помилка була у моєму останньому припущенні.