Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Роман Громницький про довоєнний Тернопіль (ЦІКАВІ СПОМИНИ)


В роках 1895 до весни 1901 в Тернополі були два брати Громницькі: о. Володимир, декан і тернопільський парох, і його молодший брат, о. Євген, катехит при тодішній польській гімназії. Отець Євген прийшов до Тернополя із Стрия, де був сотрудником і катехитом, і 1895 р. прийняв катехитуру, правдоподібно, на місце о. Василя Копитчака. У 1897 р. я почав своє навчання в народній школі, званій тоді „взірцевій", що приміщувалася при учительському семінарі. Семінар і згадана школа, як також паралельна з нею, але окрема народна „взірцева" школа з польською мовою навчання приміщувались тоді у двох суміжених кам'яницях при вулиці, що вела від Домініканського костела, попри наріжний будинок австрійської військової команди 15-го поку піхоти, в напрямку замку. Обидві кам'яниці мали посередині два великі подвір'я, получені з собою вузьким переходом, біля якого стояв партеровий дім, в якому мешкала родина Стахевичів. Батько цієї родини, найвизначніший і мабуть одинокий в Тернополі український купець більшого формату, мав біля будинку семінара крамницю з церковними приборами, фелонами, хоругвами тощо. Десь коло 1901 р. він переніс свою крамницю до новозбудованої кам'яниці „Народної Торговлі" при вулиці Третього Мая (Сагайдачного), званій також „гімназіяльною", бо при ній, в старому поєзуїтському будинку, приміщувалася тодішня тернопільська польська гімназія.

У народній школі моїм господарем кляси був Охнич, надзвичайно симпатичний педагог і великий приятель шкільної дітвори. Там навчав також проф. Яків Миколаєвич, а катехитом був о. Яків Вацик, який мешкав у т.зв. "вікарівці" біля Надставної церкви. Велику площу між Домініканським костелом, книгарнею Яблонських і замком, колишню торговицю, почали тоді перемінятии на міські плянти й перезвали на площу Собєського.

Закінчивши народну школу, я почав навчання в новокреованій українській гімназії, що приміщувалася в поєзуїтському будинку, в подвір'ї, позаду польської гімназії при вулиці Третього Мая. Моїми учителями були: о. Тома Бородайкевич, Рипнійський (латина), Прокіп Мостович (українська мова), Лібер (польська мова), М. Вашкевич (німецька мова), д-р Григорій Величко (географія), Матвіяс (математика), а зоології навчав Омелян Калитовський, котрий виконував одночасно обов'язки заступника директора української гімназії. З моїх шкільних товаришів пригадую собі Бекесевича, Зазуляка та братів Богдана й Романа Стахевичів.

Мабуть, у січні 1901 р. мого батька перенесли до Золочева, і таким чином моє навчання в українській гімназії в Тернополі тривало лиш одно півріччя. На місце мого батька до Тернополя прийшов о. Дам'ян Лопатинський. В Тернополі побував я пізніше два рази: після війни й на похороні мого стрийка, о. В. Громницького 1938 р. В Тернополі мої батьки мешкали на вулиці Лєлєвеля (Січових стрільців) в кам'яниці, що її пізніше закупила фундація княгині Ольги. Проти неї була польська жіноча гімназія, де директором був Фоґель, власник шкільного будинку. Дещо нижче, по тій самій стороні вулиці Лєлєвеля, була народна школа (будинок №13), де директором був Сеник, звідки й пішла назва „школа Сеника".


На долішньому кінці цієї вулиці побудували в той час інтернат для учнів учительської семінарії (будинок №17), при чому надзір над цим будинком спочивав у руках о. В. Громницького.


Коло 1901 р. о. Громницький почав перебудову тернопільського приходства при вулиці Микулинецькій (тоді певно ше Острозького). Будинок продовжено так, що із східного боку добудовано велику залю для нарад, конференцій та важніших прийомів з нагоди церковних празників. Внизу, під цією залею, побудовано дві кімнати із входом від подвір'я. В них мешкав син о. Громницького, Сидір, командант залізничої станції за українських часів, пізніше власник „Української книгарні й антикварні" при Народнім Домі у Львові. Він помер 26 вересня 1957 р. у Філядельфії. Крім Сидора, в кімнатах під залею мешкали „на станції" учні Слюзар і Ксьонжек.


З важніших подій з Тернополя за час 1895-1901 пригадую собі будову залізничного моста при Смиковецькому гостинці (тепер сектор біля потіхенічного). Його побудували коло 1898 р. на місце звичайної залізничної рампи (рогатки), яка сильно стримувала вуличний рух.


Тоді також почали будувати залізничну лінію Тернопіль-Збараж. Коло 1900 р. почалось електричне освітлення міста. Разом з батьком я ходив оглядати новозбудовану електрівню, яка була тоді великою сенсацією. Мені особливо імпонувала парова машина з великим розгоновим колесом.



Пригадую собі добре „парадні" проходи майже всієї тернопільської інтелігенції в неділі й свята до міського парку, т.зв. „Нового городу", та многолюдні Йорданські водосвяття біля книгарні Яблонських на площі Собєського.

При кінці хочу згадати д-ра Володимира Лучаковського, колишнього посадника Тернополя (1834-1903). Його батько, о. Дмитро, уродженець Добрівлян біля Ходорова, був 1841 р. адміністратором парафії Кізлів біля Буська, а з 1845 р. парохом Довжанки. У нього було два сини та п'ять дочок. Син Станислав був нотарем у Коломиї. Другий син, д-р Володимир, був жонатий з Амалією Громницькою, дочкою о. Михайла Громницького, пароха з Бортниках біля Ходорова, пізніше в Журавні. Отець М. Громницький був близько споріднений з о. Петром Громницьким, парохом села Красне, калуського повіту, батьком о. Володимира Громницького. Амалія Лучаковська була одною із першим дам Тернополя й була знана із своєї краси й елеґантности.

В Лучаковських був один син, Тадей, що займав високе становище радника придворної цісарської канцелярії у Відні. Після війни він вернувся до Львова і, як емерит, мешкав при вул. Задвірянській. При свому домі він мав невеликий музей, що його зліквідували большевики. Про його дальшу судьбу мені нічого невідомо.

Роман Громницький, спомин про Тернопіль
Бюлетень Земляцького Об'єднання "Тернопільщина", Ч.10, червень, 1990р.