Зроби собі закладку!

/ Слідкуйте за нами: ВКYouTubeFacebookTwitterGoogle+

Словничок тернопільської ґвари!


Для заокруглення теми подаю вибір слів уживаних у Тернополі й Тернопільщині. Словник цього обширу виявляє велике багатство. Розвинене культурно-освітне, громадське, господарське життя та значна кількість дітей села серед учнів української державної гімназії та гімназії „Рідної Школи" — були тими чинниками, що поставили загал Тернопільщини в тісніший зв'язок із літературною мовою. Це й позначилося на тутешньому говоровому словнику.

Слова чужомовного походження, що їх тут зустрічаємо, відносяться до ремесла, торгівлі, комфорту та військової справи. Вони, перейшовши деколи довший процес натуралізації і змінивши свій давній вигляд, стали складовою частиною говорового словника. Це свідки тих різнородних чужих впливів, що тут перехрещувалися.

Аванц (франц.) — підвищення в службі.
Ая — так.
аЯґже (вжив, при іронічному потакуванні) — так-так.
БАба Д. — сільська акушерка.
бАки вжив, в звор.: забити 6Аки — обдурити, закрутити голову.
балАбух — булочка.
балаґУла — необоротна, незарадна людина ; фірман, що перевозить вантажі.
баламУт — 1. той, що обдурює; 2. див.  сакЕльня.
бАлухи — очі (в зневажл. значенні); великі випуклі очі.
бамбЕтель (нім.) Т. — мебель, що служить удень до сидіння, а на ніч пристосований до спання.
банЯк — великий горнець.
баранИця — кожушана плахта, якою обвивають ноги, подорожуючи зимою.
бАрда — мала теслярська сокира з викривленою набік рукояттю.
бАрки мн. — плечі.
бАтяр (мад.) — вуличник.
бАхур — вередлива дитина.
баЮра — калабаня.
бЕнькарт (поль.) Т. — докучлива дитина; байстрюк; по селах: бЕнькарт (пива) — бочівка пива, менша від „чвертки"; докучлива дитина там: бАхур, а не нешлюбна — байстрУк,
бзинА — бузина.
бИнда — стяжка до волосся.
біба (лат.) Т. — могорич, пиятика.
бідА — 1. нужда, недостаток; 2. двоколісна коляска.
блАват — волошка.
бОвдур Д. — дурень.
бовт — жердка — з поперечкою на кінці в формі молотка або з придротованим нездатним до вжитку горнятком — якою каламутять воду в річці, наганяючи рибу до наставленої сітки.
бОвтанка — несмачна юшка.
бОвтати — каламутити.
болОто — мокра лука.
бОмок — джміль; мешканець тернопільських Гаїв або хуторів (прізв.). (Под. д-р Р. Миколає-вич).
бОрше — скоріше, швидше.
бОрухи (тільки в мн.) — жидівська молитва; вжив, лише в звороті „відправлЯти бОрухи", що його застосовують і до кота, коли він муркоче.
брОцак — (нім.) — торбинка на хліб.
бУда Д. — примітивна будівля, халупа.
бУзьок Д. — чорногуз; лелека.
бурмИло, мурмИло — непривітна маломовна людина.
ВандАль — велике горня; напр.: вандАль молокА.
ванькИр — бічна невелика кімната, що служить до спання.
вАрґа Д. (поль.) — губа.
варґАтий Ж. — губатий.
варенИця — округлий або чотирикутний кусень розкачаного тіста, зварений у воді.
варЕшка — ложка до розливання; хохля.
варстАт (нім.) —- майстерня.
вАрта (нім.) — сторожа.
васервАґа (нім.) — поземиця, лі-беля.
вендзУнка (поль.) — вудженка.
верЕта Д. — рядно, ряднина.
весЕлка — радуга.
вЄнци   (поль.)   — більше.
вИбалушити [в]Очи — витріщити очі; вп'ялити зір; вдивлятися.
вибій — вибоїна   (на дорозі).
вИгін — громадське  пасовисько.
вИдіти Д. (поль.) — бачити.
вИзутисє -— роззутися.
вИкараськатисє -— видістатися (з болота); вибитися, звільнитися (з клопоту).
вИлабудатисє — насилу звільни-
тися,   вибитися   (з   клопоту,   з довгів).
вИлизаний — дбайливо вдягнений і зачесаний.
вИляти — вилляти.
вИмаґлювати — 1. вигладити білля на маґлі або магільницею; 2. побити кого.
вИтко  Д.  — видно.
вИтуманити — див. вимантити.
вИчитати оченАш — зганити, зганьбити.
вишнЯк — 1. вишнева наливка; 2. столярський ніж з двома вигнутими ручками; струг.
відзЕмок — 1. частина деревного пня від землі; 2. символ сили, тугости, напр.: хлоп, як відземок.
відзімісє (поль.) Т. — примха, витівка.
відкараськатисє — див. спЕкатися.
вісьтА! — поклик на коней: вліво.
ніхоть — жмуток соломи, яким вистелюють чобіт; устілка.
икУчитисє — стати скучним, нудним.
[в]обсмУшити — обстригти.
[в]обшУстати — виманити (від кого гроші, майно).
вогУльник Д. — жнець, якого господар наймав на жнива. 

Це слово — то одна з особливостей говорового словника. Цікаво було б встановити межі його вживання. Відкрити його значення з теперішнього вигляду його кореня тяжко. Корінь -ґуль- сходиться з коренем слова 'гуляти'. Але робітник, що наймався на жнива, не йшов у поле на гулянку. Цей корінь мав спершу інший вигляд і тільки через фонетичні зміни, яких зазнав, випадково збігся з коренем слова гуляти. Відомо, що давнє о, яке в закритих складах замінилося на і, заки досягло тієї стадії, перейшло ряд перемін. (Див. Władysław Kuraszkiewicz, Języki wschodniosłowiańskie, стор. 94). На певному етапі розвитку це о дійшло до у і дальший його розвиток спинився в деяких словах. Таке сталося з у в слові вогУльник. Отож давній його корінь був гол-, той самий, що в 'голий'. Звідси пішло огОльник > вогОльник > вогУльник — робітник, що о[б]-голює поля, стинаючи серпом виросле на них збіжжя; жнець.

[в]огльОндач (поль.) — член сільського громадського уряду, що стверджував випадки смерти.
[в]ожіль — держак кочерги.
'в]окОман (гр.) — економ; завідувач фільваркової господарки.
[в]омЕтиця - мучний осад на млинській підлозі, коші. Кормлять ним свиней. Також: фУс-мель.
[в]Омкно — прикро.
вонітувАти — вомітувати.
[в]опАлка — див. сакЕльня.
[в]опАпраний — забруднений.
вОрочок — полотняна торбинка для витискування сиру.
восьцілі — скрутелі соломи, якими палять у кухонній печі або під хліб.
восьцЯк — колючка.
впорожнИ (їхати)  їхати порожнім возом по снопи, сіно.
втинАти — їсти з апетитом.
вторік Д. — минулого року.
вторкАтисє — вмішуватися, встрявати (у спір); напр.: тИ се не вторкАй межи нИх.
всьо Єдно Д. — все одно.
вузір, вузЄр — частина снопа без колосків.
вУсла — губна гармоніка.
в шкрАбісьць Д. —- на босі ноги.
ГАведний (поль.) Т. — незугарний  (под. д-р Р. Миколаєвич).
гайдА!  (тур.) — геть! вперед!
гайтА! — оклик на коней: вправо.
гайц (нім.) — паровізня.
галАй —Ггакий, що говорить і діє нашвидку і без наду.ми.
галайстрА — недисциплінований натовп; галаслива юрба дітей.
гамАнити — бити.
гамАнитисє — працювати тяжко; гарувати.
гамАрня — кімната, заповнена гамором, галасом.
гантИпко, янтИпко — дідько.
ганцалИти  —  бити.
гаратАти — бити; шмагати.
гАрешт — тюрма.
гАркатисє — сваритися, спорити.
ге! — оклик, яким женуть корів.
гЕца (нім.) Т. — жарт, сміховинка.
гИбель (нім.) — прилад до вигладжування дерева, рубанок.
глУмити — бити.
гнУти караманА — розповідати веселі придабашки; плести дурниці.
горА — горище, стрих.
горівка — горілка.
горнЕц, род. горшкА (від гор-щОк)  — горнець.
горнЯтко, горнЄтко Д. — кубок, філіжанка.
горшкодрАй — див. дротЯр.
гостИнец Ж. — шлях, битий шлях.
гОцки — 1. жарти; брАти на гОц-ки; 2. клопіт, неприємності.
граділь Д. — частина плуга, до якої прикріплене чересло.
гУби (мн.) — гриби.
гУдзя! — оклик, яким тровлять собак.
гулюкАти — кричати на кого, сваритися.
гулЯти  —танцювати.
гУнцвот — збиточник, пустун.
гУрма — юрба.
гуш! — оклик, яким відганяють курей.
Ґайс — нафта.
гАлґан — лиходій; пустун.
ґАра — віз, яким возять глину, пісок.
гердАн — узір різнобарвних ко-раликів, нанизаних на нитку.
ґвер (нім.) — рушниця, кріс.
гвінт (нім.) — кручений рівець на шрубі.
ґрАйфнути (нім.) Т. — вхопити, вкрасти.
грАлі — залізні вила до гною.
і'рАнда (фр.) Т. -- вибрик; скандал; ошуканство; шантаж.
ГрандЯр Т. — схильний до вибриків.
ґрЕчний (поль.) — чемний.
гринджОли — санчата на копилах.
грис — висівки з меленого зерна, що їх домішують коровам до січки.
грунт (нім.) —- поле, рілля, основа, основна справа.
ґУла — незграбна людина.
гУля — наріст кулистої форми.
ДамнО — давно.
дахівка — черепиця.
дЕбра  —  каменолом.
дЕрти лАха — строїти жарти з кого.
дзИґар - стінний годинник.
дзиґАрок — кишеньковий годинник.
дзінєр — інженер.
дИхавиця Д. — астма.
дітИска  (тільки в мн.) — діти.
довбАч, дОвбало Д. — дятель.
довкОла Д. — кругом.
дорОбало - старий малопродуктивний  прилад,  машина.
дрантИвий — нужденний, слабкий, низької вартости.
дрантЯр — див. шматяр.
дрань — нікчемна людина.
дриглі, гишкИ Д. — холодець.
дрИнда (нім.) — старий віз, ровер, млинок до  чищення  зерна.
дринчАти  — дрижати.
дротЯр — той, що обдротовує горшки.
дУда Д. — долішня частина рукава сорочки; манкет.
дупіру — тепер; тільки що.
ЕкзецИрка, зицИрка — військові вправи.
ЖЕбри мн. — прохання милостині.
жерлО Д. — джерело.
жИво Д.  — скоро.
жОмнір — жовнір.
ЗабИти пАмороки — приголомшити.
завИтка — мати нешлюбної дитини, покритка.
зАволока — пришелець, чужинець.
загалАкувати — говоренням відвертати чиюсь увагу від спірної чи неприємної  справи.
загирИти — загубити, занапастити.
зАйда — див. зАволока.
зак, зАки   — поки.
запЕрти Д. — замкнути.
запілє Д. — частина стодоли, де складають снопи.
зАпір, теж: затвирдзЕнє (поль.) — забиті кишки.
зАпяток, зАпєток Д. — частина чобота на п'яті.
затИльник -— частина парадного воза, яка замикає його ззаду і держить разом його побічниці, т. зв. драбини.
зАтирка, зАтірка — юшка з куснів бараболі та щипаного тіста, заправлена присмаженою цибулею.
зАхід — 1. сторона світа; 2. клопіт, невигода, напр.: ви мАли з нАми багАто зАходу.
чАяць, род. зАяця — заєць.
збИти з панталику — збентежити.
збИткє Ж. — пустощі.
звіяти (поль.) Т. — втікти.
зглядОвиско — виступ, що порушує добрі звичаї та приносить ганьбу; скандал.
згрИзтисє Ж. зажуритися.
зец (нж.) — удар, штурхан; дАти зЕца — завдати удару; докучити кому словами.
зіблИти, орАти зіблЮ — орати ріллю восени під засів на весну.
зійтИ на псИ — зійти ні на що; збідніти, опуститися.
злюзувАти (нім.) -— розкрутити, звільнити (шрубу, петлю).
змалювАти — збити (миску, склянку).
змолОцок - молотник, молотіль-ник.
|з]найдУх — найда.
знякАти Д. — прати в руках.
зУпа - юшка.
зУпак — професійний вояк.
ітИ зАто[и]ки (про сани, жарт. і про п'яницю) — сховзуватися, подаватися   набік.
їдло Д. — їжа.
КАбат — куртка.
кавУн (прізвисько) — тернопільський міщанин. Назва пішла від того, що міщани пили каву.
кАзанє — проповідь.
калямАнція  —  клопіт.
кантИчка — збірник коляд.
кантувАти  (рум.)  — ошукувати.
кантЯр — ошуканець, крутій.
капАрний — брудний, недбалий.
капАрство Д. — непорядок.
кАпусь Т. — агент польської тай-ної поліції; донощик.
капУт (нім.) — смерть, кінець.
капцАн — убогий жид, називаний так своїми земляками; скапцані-ти — підупасти матеріяльно, а також духово; опуститися.
кЕбалка Д. — дерев'яне кільце вкладане під чепець.
кЕльня -- лопатка, якої вживають мулярі при будуванні муру до накидання вапна або глини.
кЕпале (нж.) — голова, розум.
кишкоїда Т. — той, що з ощад-ности живиться кишкою та не видає грошей на м'ясо та м'ясні вироби, які є дорожчі; скупар, скнара, давигріш.
кірат Ж. (нім.) — машина до молочення збіжжя та різання січки, порушувана кіньми.
кіча, кічка — хлоп'яча гра.
кльоц (нім.) — колода.
кмін,  кмЕну — кмин.
кмінкОва зУпа — юшка з кмину.
кобильОхи Т. — сливки кулистої формііГ'
кОбиці — вкопані в землю підпори, на яких спочивають хатні лавки.
когУт Д. — півень.
кОмнір — ковнір.
конОвка (поль.) — дерев'яне ві-дро.
конопАдити — непокоїти кого спокусливими обіцянками чогось корисного.
кОриц — міра зерна.
кОрісьць Д. — користь.
корчі — 1. кущі; 2. судороги, спазми.
кострубОнько — неохайна людина з  розкуйовдженим волоссям.
коцьОлок (поль.) — котел при кухонній печі для огрівання во-Ди.
коцюбА Д. — кочерга.
кошЕрний (нж.) - той, що звертає надмірну увагу на чистоту; чистий.
крАйка Д. — кольоровий вовняний пояс.
крижАлка — головка квашеної капусти.
кримінАл — тюрма.
ксьондз  (поль.) — священик.
кубіта (поль.) Ж. — жінка.
кУжний — кожний.
кульпАк — у драбинястім возі підпора, на якій спирається драбина.
кунірувАти — мучити, докучати.
кУпно — купівля.
кУра, кУратко — курча, курчатко.
кУрава — курява.
курАція (лат.) — лікування.
кУрачий —j курячий.
кУча Ж. - хлів для свиней.
кУчно —^ скучно.
кУшка — 1. футляр із кусня дерева, в якому видовбано порожнину. У ньому держать косарі брусок; 2. ніс (жартома).
ЛАба — лапа.
лабЕти — загребущі, хижацькі ру. ки.
лабУдати — з трудом щось робити, приладжувати; лЕдво-м зла-бУдала [в] обід.
лАкітки — ласощі.
ламАґа — незграбна людина.
ланцУх, род. ланцухА — ланцюг.
лах — зношена одіж.
леґЕйда — незграбна людина.
лен — льон.
лепЕта   (поль.)  Т. — голова.
лИга — див. ламАґа, леґЕйда.
лИкати — ковтати.
лИлик Д. — кажан.
лОтер — лайдак, мерзотник.
лУшко — ліжко (див. пояснення під вогУльник).
лЮбас Д. — коханець.
лЯга — велика тяжка палиця.
МагалЯс — дерев'яний валок, на який навивають білля та качають його магільницею.
мантИти — виманювати, ошукувати.
мАнтля — військовий плащ.
маркОтно — прикро, ніяково.
маснИчка — прилад для роблення масла.
махабУнда, лахабУнда (лат.) •— волоцюга; нероба, ледар.
мЕгати (мад.) — відходити, відійти.
мЕнда (поль.) — несимпатична влізлива людина.
мЕрва — пом'ята покручена солома.
мерлЕц, мн. мерці — мертвець.
мертвИця — суха трава між стеблами околота. (Под. М. Снігур).
меціє, мецієс Т. — щось дуже добре (ірон.); велИке меціє! — велике цабе, велике невидальце! Слово, як можна припускати на основі його значення, постало з "цімес' шляхом т. зв. силябіч-ної метатези (як вогорити < говорити).
миднИця (поль.) Ж. — умивальниця.
милИтисє — робити помилку.
мишкувАти — шукати; слідкувати (за чимсь).
мікрус   (гр.)   Т. — молокосос.
мірати  — міряти.
мОйри (нж.) Т. — страх, тривога; мАти мОйри.
молОти нАраз — молоти грубу муку.
морд  (нім.) Ж. — убивство
мурОванка — битий шлях; шоса.
мУтра  (нім.) — гайка.
муцувАтисє   —   змагатися.
НабивАтисє — тяжко працювати, гарувати.
нАбор (присл.) — на сплати; брА-ти нАбор.
наґАбувати — чіпатися кого, непокоїти.
наджинджУритисє — вистроїтися; гордо надутися.
на дрУгий день — наступного дня.
на дрУгий рік Д. — наступного року.
най — нехай.
накАслик, наткАслик (нім.) Т. — шафка-столик   біля  ліжка.
напиндЮчитисє — набрати гордого вигляду.
напіритисє — давати вираз своєму обуренню чи гнівові обличчям, рухами.
напОмацки — напотемки.
напоминАти — - нагадувати, пригадувати.
напОхапци, напрИхапци — у поспіху ; поверховно.
напрИтики — натяком, натяками; [в]огорити напрИтики.
на прошкЕ Д. — навпростець.
напУдити — налякати.
неборАка Д.  бідолаха.
невидАльце — щось невидане (ірон.) ; щось удавано велике, чудесне; невидАльце-тарАкаль-.не!1—г щось удавано велике, що свою дійсну пустоту заховало за брязкальцями.
нездАлий -- нездатний ні до чого;
поганий, паскудний. нЕндза  (поль.)  — нужда; лихо; нужа.
нехцорОба — нероба, ледар.
нЕцки Д. — ночви.
нИні Д. — сьогодні.
нігдЕ — ніде.
ніґди   (поль.)   —  ніколи.
ПадЕнок, також: помішниця — дно воза. (Под. М. Снігур).
пАдок — нещасний випадок.
г.Азур Д. — ніготь.
пАйда — велика кромка хліба.
пайдувАти — краяти великими кромками.
паланИця — паляниця.
паль — дрова на опал; кіл, стовп.
пантрувАти — наглядати, пильнувати.
пАпля — базіка, базікало.
паплянИна — базікання.
пАпляти — говорити багато і без застанови, „що слина принесе на язик".
пАра — деколи: кілька; заробИти пАру ґрЕйцарів.
пасіювАти Т. -— лютитися, шаленіти.
пАсія Т. — лють, роздратування.
пасіЯт Т. — злісник.
паскувАти (нж.) — займатися не-дозволеною  торгівлею.
патАлах Т. — незграбна вайлувата людина.
патЕльня (поль.) Т. — сковорода.
пАцір (поль.) - молитва; мОвити пАцір — молитися.
пацьОрке — скляні кульки, нанизані на нитку.
пАчка Т. — шайка.
перЕкицки — перевертом, перекидьки.
перЕкупка — див. сидУха.
пЄги Д. — веснянки.
пивнИця Д. — льох.
писківка — судова розправа за словну образу.
півзини Д. - малі крокви, якими прикріплюють сніпки на стіжках і дахах.
підбитЄ Д. —- горішня частина стопи.
підкид — орання стерні під озимину.
підкидАти — орати під озимину.
підсмУшити — підстригти.
під хАйрем (нж.) Т. — зовсім певно.
підштУрити — підбурити, підняти (проти кого).
пікний пєц — піч, де випікають хліб.
піхУр Д. — міхур.
плЮсква (поль.) Т. — 1. блощиця ; 2. влізлива сварлива людина; 3. привід до спору; звор.: шукАти собі плЮскви.
побивАти (хАту) — покривати (бляхою,  ґонтами).
пОгріб (поль.) Ж. — похорон.
пОданє — просьба на письмі.
полокАти   — полоскати,  мити.
полОнка Д.  —  ополонка.
пОльска дорОга — пільна дорога.
порплі Д. — лупа (на голові).
послід — висівки для кормлення дробу.
пошибЕнькувати — торочити сплетні.
пошпортЮх — ліщиновий ціпок, що править за гачок до прогортання жару в печі. (М. Снігур)
поштуркОвиско — 1. підрядна праця; 2. людина на підрядній праці.
пранИк — прямокутник (25 X 15 цм.) з ручкрю, вирізаний з дошки твердого дерева. Уживають його до ррання білля на ріці.
прОшпан — див. форшпан.
псьОчити  (поль.)  — ганьбити.
пужАк — держално батога.
пУкати — стукати (до дверей).
пулЯрис — гаманець.
пУлятко — курчатко (в мові дітей).
пуль-пуль-пуль! — кличуть курчаток до кормлення.
пУндик Т. — микулинецький міщанин.  (Под. д-р Р. Миколаєвич)
пУрцель (нім.) Т. — 1. порода голуба; 2. гордовита напиндючена людина.
пУтня Д. — відро.
пуцувАти (нім.) — чистити; пе-рен. ганити.
РАшпиль (нім.) — великий пильник.
рАяти — радити.
ребУхем  (нж.)  — хабар.
рЕйвах (нім.) — галас, замішання.
рептЮх — 1. див. сакльня; 2. живіт  (зневажл.).
рехт Ж. (нім.) — правда, слушність.
решетО — сито з рідшим дном; бубон.
рИгати — сильно кашляти.
рИса — три морги поля вкупі. (І. Кругляк)
рімний — рівний; також: рімнинА, рімнЯти.
ріще — ріщя, хмиз.
рогАтка — рогачка.
розфалАтати (мад.) — зробити глибокий і великий розріз ; тяжко поранити.
розУти — роззути.
рОскаль Д. — непрохідне болото.
рубЕль Ж. — жердина, якою прикріплюють снопи чи сіно на возі.
рублИти — прикріплювати рублем.
рУбзак  (нім.) — наплечник.
ружнИця — ріжниця (див. пояснення під вогульник).
румиґАти — пережовувати.
СакЕльня (нім.) —полотняна торба з двома дерев'яними листва-ми при отворі, в якій подають коням обрік, прив'язуючи її до дишля; також: баламУт, реп-тЮх,   [в]опАлка.
сакомпАк [нім. (mit) Sack und Pack] — з усім майном, цілком (вибратися,  виїхати).
сальцЕсон Т. — 1. свинячий жолудок, начинений м'ясом; 2. міський поліцай (прізвисько); пішло воно від того, що місяць — який є в гербі Тернополя, що його (герб) носили поліцаї на грудях — нагадував своїм виглядом сальцесон.
сафандУла — див. леґЕйда.
свіршОк, свиршОк Д. — цвіркун.
сидУха — продавчиця харчевих продуктів  на базарі.
сикурАція (лат.) — асекурація.
сінгель (лат.) Т. — погана оцінка в школі з одного предмету.
сірка — сірник.
січЕ капуснЯчком — паде дрібний дощ.
скЕпка Д. — кромка хліба.
скічка — з'їдлива жінка живої вдачі.
склеп -— крамниця.
склепАр — продавець; власник крамниці.
скрутилі — скручені жмути соломи, якими нагрівають піч під хліб.
славЕтний Т. — поважаний, шановний; це слово входило до титулу в давніх грамотах і документах, адресованих до міщан. „СлавЕтні МіщАни!" — то звернення, якого вживали в промовах на зборах міщан. (Д-р Р. Миколаєвич)
слИсько — слизько.
слуп (поль.) — стовп.
слУшність — справедливість, правда.
смаколИки — див. лакітки.
смирід — сморід.
снасьць — снасть; скелет (воза, дому).
сніпОк — малий околіт, очищений із сухої трави (мертвиці). Сніпками пошивають дахи.
сОпух Д. — затхле повітря.
сплюх — заяць.
стАвити Д. — будувати (хату).
стАнція — кімната з утриманням.
стАція — залізничий двірець.
стИрта Д. — скирта, стіг.
стіжОк Д.   — стіг.
стОншка  (поль.) — стяжка.
стрЕнчити Д. — поручати, посе-редничити.
стрих (поль.) — горище.
судіЯ, сЕндзя — суддя.
сцінка — лісок на спадистому березі. Така сцінка є в с. Дичкові. На південний захід від неї лежить с. Застінка.
сЯра Д. — молозиво.
ТайнЯк — див. кАпусь.
тАний Ж. — дешевий.
тарАкальце — брязкальце.
тасЄмка (поль.) — тасьма.
тАшка Ж. — течка; портфель.
твар — обличчя.
тЕльбух — живіт (згірдл.).
тЕмрава — темрява.
тЕньґий (поль.) —великий; сильний; товстий.
тЕрмін — реченець судової справи; судова справа.
тИчитисє чогОсь — стосуватися до чого.
тлумАк (поль.) — клунок.
тлУмитисє — товктися.
толок А — 1. громадський вигін; 2. будова хати гуртом без заплати, тільки за гостину; 3. гостина для тих, що працювали при такій будові; звор.: справ-лЯти тОлоку.
тОпка сОли -- кусень соли стіж-коватої форми.
тор — дорога, визначена рейками.
торЕпка Т. — торбинка, що її носять жінки.
тре — треба.
трісьцЄ — глибоке непрохідне болото.
тріщити — пожадливо їсти; ласувати.
трУбити — їсти зерно (про мишей).
трУдно! — нічого не порадиш; нічого не вдієш.
трус — заяць.
ту, тУтка Д. — тут.
тю-тю-тю! — кличуть курей до корму
ФАйний (нім.) Ж. — гарний; добрий.
фАктор — посередник у продажі та купівлі.
фалювАти Т. — ходити.
фамілія Д. — родина.
фАна — прапор.
фандА — великого розміру пуга, орудована обома руками. Уживали її парубки під час Великодніх Свят, переодягаючись на „дідів" і „бабів", що заправляли молоддю під церквою.
фатИґа (лат.) — труд, клопіт.
фатиґувАтисє — завдавати собі труду.
ферАйна Т. — шайка.
фест (нім.) Ж. — міцно, дуже, сильно, скоро.
фирлядУнок (нім.) — візвання до суду.
фіра (нім.) Ж. — віз.
фірман — візник.
фірмАнити — служити візником, займатися   візництвом.
фіфак — молодець, готовий до зачіпки і бійки.
фльОндра — повія.
фОрса Т. — гроші.
фОршпан (нім.) — підвода до послуг війська або влади.
фрАєр (нім.) Т. — у всьому надто певний себе зухвалець; зух.
фУкатисє — шаленіти, лютитися.
фУньо (нж.) Т. — шахрай.
фУраж — пожива для коней; обрік.
ф-урт (нім.) — безупинно, раз-у-раз.
фУсмель (нім.) — див. [в]омет. тиця.       /
фУшер (нім.) Т. — недбайливий працівник. Звідси: фушЕрка — недбала робота; фушерувАти — недбало виконувати роботу.
ХАбаль Т. — розпусник, звідник.
хабузИнє — бур'ян.
хандрИчитисє — сваритися; злісно спорити.
хантОли — великі незграбні чоботи.
хатрАк Т. — агент польської тай-ної поліції.
хлЯпавка — слота; мокра погода.
хов  — вирощування;  виховання.
ходИти позавУла — блукати не знати куди; не бУло го в пОлю, пішОв десь позавУла.
хОпта — бур'ян.
хорЕньґва — церковна хоругов.
хоть, хоць — хоч, хоча.
хУтко — скоро.
ЦАлком — цілком, зовсім.
цапОк — стояк до різання дров, зложений з двох пар збитих на взір букви х брусків, що є споєні з собою дерев'яною віссю або   дощаними   поперечками.
царОк — шафка з мисками й тарілками в куті селянської хати направо від входу.
цвИкол Д. — клин під рукавом сорочка.
цвіркати в  [в]очи — докоряти.
цидУла, цидУлка — записка, посвідка.
цинтОй[т] (нж.)—смерть.
цИмес, цімес (нж.) Т. — щось дуже добре.
цілЕц — цілина.
цілУ [Ю]шка — видута частина на бохонці хліба.
цугОвий кінь — кінь, що його запрягають до фаетона.
цУрис  (нж.) — клопіт.
цю! — оклик, яким женуть свиней.
цюлувАти — цілувати.
цЮпа Ж. — маленька кімнатка; в'язниця, тюрма.
цьвак — цвях.
ЧелЯдник — заавансований у ремеслі учень.
чЕлядь — члени родини.
чИколодок — 1. суглоб пальця; 2. суглоб, що зв'язує палець з рештою руки.
чимпіти — сидіти терпеливо над чимсь.
чирАк Д. — чиряк.
чИстий — правдивий, дійсний.
ШандАр — жандарм.
шАниц (нім.) — окіп; рів.
шацувАти  (нім.) — оцінювати.
шацУнок — оцінка; шаноба; повага.
шварц — чорне смаровило до взуття.
шварцувАтисє — викручуватися від  роботи,   обов'язку.
швіцувАти (нім.) —тяжко працювати; тяжко бідувати, горювати.
шЕльварок, шИрварок (нім.) — обов'язкова робота при направі доріг; шарварок.
шЕмрати — розказувати крадькома сплетні.
шкірка Д. — старка (на молоці).
шкраб, мн. шкрабИ — нікудишній хлопчина.
шкрАби мн. — старе взуття.
шкут Т. — хлопчина, смаркач.
шлюґ (нім.) — недокурок папі-роски; папіроска; ковток диму з папіроски.
шлябАн (нім.) Т. — рухома жердина, переложена в отворі огорожі або між двома будинками, яка відділює подвір'я від поля.
шмАтє — одяг.
шматЯр — торговець, що скуповував ганчір'я, за яке не платив грішми, тільки іграшками для дітей та дешевими прикрасами для жінок і дівчат.
шмір (нім.) — дьоготь, мазь.
шмірувАти — мазати дьогтем.
шОпа, шіпчина Д. — повітка; місце, де переховують господарське приладдя.
шОпка — вертеп, що з ним хлопці під час Різдвяних Свят ходили по домах.
шпанувАти (нім.) Т. — гостро дивитися на.
шпИркати — шукати (чогось).
шпИрка — свинина, переросла товщем.
шпігнути — вколоти; допекти кому словами.
шпрОца — праща.
шпурлЯти — кидати із злістю.
штемп (нім.) — ганьба, сором; за-штЕмпити — засоромити, застилати.
штимувАти (нім.) — згоджуватися (з чимсь); підходити.
штрЕка, штрИка (нім.) — заліз-ничий шлях.
штуцирувАтисє — елегантно одягатися.
шУтер Д. — рінь; товчений камінь, яким мостять битий шлях.
ЮркО Т. короткий дерев'яний ко-лик, яким тісно скручували перевесла. (Богдан Остап'юк)
Ягілка — гагілка.
яглИця — в бороні дерев'яна поперечка, до якої прикріплені зуби.
якурАт — саме так; якурАтни — точно.
ярмолОй — ірмологіон; книжка, де зібрані церковні пісні (ірмоси).

ЛІТЕРАТУРА:
  • Енциклопедія Українознавства, т. І, розділ V. Мова, Мюнхен — Ню ЙоркуІ949.
  • Д-р Ярослав Рудницький, Українська мова та її говори. Третє справлене й поширене видання, Вінніпег, 1965.
  • Ф. Т. Жилко, Нариси з діялектології української мови, Київ 1955.
  • Karol Dejna, Gwary ukraińskie Tarnopolszczyzny, Wroclaw 1957.
  • О. П. Безпалько, М. К. Бойчук, М. А. Жовтобрюх, С. П. Самійленко, І. Й. Тараненко, Історична граматика української мови, Київ 1962.
  • Giuseppe Francesceto, Dialect Borders and Linguistic Systems, Proceedings of the Ninth International Congress of Linguists, Cambridge, Mass., August 27—31, 1962, The Hague 1964.
  • Д-р Кость Кисілевський, Трохи філології, щоденник „Свобода", Джерзі Ситі, 6. грудня 1957.
  • Д-р Кость Кисілевський, Говорові особливості Шашкевичевої мови, „Доповіді" ч. 26, НТШ, Ню Йорк, 1968.
  • Лесь Мартович, Твори (Пояснення слів), Київ 1954.
  • Słowniczek Prowincyonalizmów Podolskich ułożony w Kamieńcu Podolskim w roku 1863 przez Dra A. Kremera, Kraków 1870.
  • Władysław Kuraszkiewicz, Języki wschodniosłowiańskie в книзі: Tadeusz Lehr-Spławiński, Władysław Kuraszkiewicz, Franciszek Sławski, Przegląd i charakterystyka języków słowiańskich, Warszawa 1954.
  • Olexa Horbatsch, Lexicale und Wortbildungselemente des ukrainischen Argots, Slawistische Studien zum V International Slawistenkongress in Sofia 1963, Gottingen 1963.




МОВА ТЕРНОПІЛЬЩИНИ, Омелян Омецінський